ТЕМА 3. Культуртехнічні меліорації у відновленні ґрунтів

1. Визначення та мета культуртехнічних меліорацій

Згідно із Законом України «Про меліорацію земель», культуртехнічні меліорації — це комплекс інженерно-технічних, агротехнічних та біологічних заходів, спрямованих на упорядкування поверхні ґрунту, видалення завад для механізованого обробітку, створення та первинне окультурення кореневмісного шару ґрунту. 

Головна мета культуртехнічної меліорації - трансформація малопродуктивних, порушених, захаращених чи освоєних після гідромеліорації земель у високопродуктивні рільні землі або окультурені сіножаті й пасовища. 

2. Основні класифікаційні групи заходів

За цільовим призначенням та технологічною послідовністю культуртехнічні заходи поділяють на три основні блоки: 

1. Підготовка поверхні території (розчищення):
• Зведення деревно-чагарникової рослинності, пеньків та похованої деревини.
• Очищення території від каміння (валунів та брил).
• Зрізання та розробка купин, мохового покриву, ліквідація дрібних понижень та старих канав.
2. Впорядкування та вирівнювання поверхні (планування):
• Попереднє та капітальне грубе планування (ліквідація ярів, вимоїн, промоїн).
• Точне (експлуатаційне) вирівнювання мікрорельєфу під посів вибагливих культур.
3. Створення та первинне окультурення орного шару:
• Меліоративна (плантажна) оранка, розпушення ущільнених горизонтів.
• Первинне внесення високих доз органічних і мінеральних добрив, сидеризація, вапнування/гіпсування.
• Докорінне поліпшення гранулометричного складу (піскування торфовищ, глинування пісків).

3. Зведення деревно-чагарникової рослинності та пеньків

На відновлюваних та переущільнених землях (зокрема після виведення з обігу чи осушення болотних масивів) ключовим етапом є вилучення рослинних решток: 

• Суцільне заорювання (подрібнення на місці): Застосовується при діаметрі чагарнику та дрібнолісся до $10-12\text{ см}$. Використовують важкі лісові фрези або роторні подрібнювачі (мульчери), які переробляють біомасу на глибину до $20-40\text{ см}$ і перемішують її з ґрунтом, збагачуючи його органікою.
• Зрізання та корчування: Для дерев та пеньків діаметром понад $12-15\text{ см}$ застосовують кущорізи, корчувачі-збирачі або роторні подрібнювачі пеньків. Корчування супроводжується обов'язковим згортанням біомаси у вали за межі поля з мінімальним виносом родючого шару ґрунту.

Збирання кореневищ та деревних решток має бути ретельним, оскільки їх залишки в ґрунті спричиняють поломку ґрунтообробної техніки та створюють осередки розвитку фітопатогенних грибів та шкідників (зокрема хрущів та дротяників). 

4. Очищення ґрунтів від каміння

Присутність каміння в орному шарі належить до категорії фізичної деградації. Залежно від розміру каміння заходи поділяють на: 

• Прибирання великих валунів (понад $30-50\text{ см}$): Використовується важка корчувальна техніка, тракторні гаки або розколювання (у т.ч. гідроклинами).
• Прибирання середнього та дрібного каміння ($5-30\text{ см}$): Застосовують спеціалізовані комбайни-каменепідбирачі після попереднього вигортання їх на поверхню важкими культиваторами чи розпушувачами.

5. Планування поверхні та поліпшення мікрорельєфу агроландшафту 

 Значення вирівнювання поверхні

Нерівності рельєфу (купини, вимоїни, мікроулоговини) призводять до строкатості зволоження: у пониженнях виникають застоювання води та вимокання посівів, а на підвищеннях - посуха та ерозія. Планування поверхні вирівнює гідрологічний режим і забезпечує якість усіх подальших механізованих польових робіт. 

Види та технологія планувальних робіт 

1. Капітальне (будівельне) планування:
• Проводиться грейдерами, скреперами та бульдозерами під час освоєння або рекультивації земель.
• Передбачає зрізання пагорбів і засипання западин.
• Головне правило: обов'язкове попереднє знімання та складування родючого шару ґрунту (зняття гумусового горизонту 20-40 см) для його подальшого нанесення на сплановану поверхню. 
2. Експлуатаційне (поточне) планування:
• Виконується довгобазовими або лазерними планувальниками поля за оптимальної вологості ґрунту.

Вирівнює дрібні гребені та борозни після оранки

6. Первинний обробіток, створення та формування орного шару

Первинна обробка новоосвоєних та відновлюваних земель 

Після розчищення та планування ґрунт перебуває у щільному, неструктурованому стані. Мета первинного обробітку - подрібнити дернину, покращити аерацію та активізувати мікробіологічні процеси.

• Фрезерування: основний прийом при відновленні заторфованих чи осушених земель, який інтенсивно подрібнює та перемішує шар 0–25 см. 
• Плантажна та ярусна оранка: Використовується на мінеральних ґрунтах із глибоким загортанням дернини чи некорисних порід на дно борозни.

Меліоративне поліпшення гранулометричного складу 

• Піскування торфовищ: нанесення шару піску (5–10 см) на поверхню торфового ґрунту з подальшим заорюванням. Це оптимізує тепловий режим торфовища, зменшує мінералізацію органіки та підвищує несучу здатність ґрунту під важку техніку.
• Глинування піщаних ґрунтів: внесення глини або суглинку на легкі піщані ґрунти для підвищення їхньої ємності вбирання, вологоємності та запобігання вимиванню поживних речовин.

Оптимізація будови та глибоке розпушення 

Для усунення плужної підошви та природного переущільнення підорного горизонту застосовують меліоративне глибоке розпушення (чи щілювання) на глибину 40–60 см без обороту скиби, що розущільнює ґрунт і відновлює капілярно-порозну систему.

7. Технічна та біологічна рекультивація порушених земель як вища форма культуртехніки

Етапи рекультивації 

Рекультивація деградованих та порушених внаслідок промисловості чи бойових дій земель поділяється на два обов'язкові етапи:

1. Технічний етап:
• Знімання, транспортування та збереження родючого шару.
• Вирівнювання відвалів, засипання вирваних котлованів та кар'єрів.
• Нанесення потенційно родючих порід (леси, суглинки завтовшки 0,5–2 м) та родючого шару (30–50 см). 
2. Біологічний етап:
• Комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів для відновлення біологічної активності ґрунту. 

 Фітомеліорація та залуження

На початкових етапах відновлення порушеного ґрунту використання традиційних вибагливих товарних культур не є доцільним через низький рівень мікробіологічної активності. 

Застосовують освоєння території через сидерацію та створення культурних фітоценозів (залуження):

• Вирощування сидератів: Посів багаторічних бобових культур (люцерна, конюшина, буркун), які фіксують атмосферний азот, збагачують ґрунт легкодоступною органікою та сприяють оструктуренню.
• Формування культурних пасовищ: залуження злаково-бобовими сумішами на 3–5 років для створення міцної дернини, відновлення гумусового стану та припинення ерозійних процесів.