Лекція 2 Корпоративна соціальна відповідальність в системі управління організацією

1. . Інституціональне забезпечення соціальної відповідальності

Міжнародними правовими рамками соціальної держави з її орієнтацією на розвиток людини, створення для неї гідних умов для життя стали норми Загальної декларації прав людини, ухваленої резолюцією ООН 10 грудня 1948 року.

  Концепцію відповідального корпоративного громадянства на міжнародному рівні закладено у Глобальному договорі, в якому сьогодні приймають участь компанії з усіх регіонів світу, міжнародні організації трудящих та організації громадянського суспільства. Це добровільна ініціатива, в рамках якої реалізується 10 принципів щодо прав людини, трудових відносин, охорони довкілля, та боротьби з корупцією.

  На європейському рівні початком цього процесу став підписаний в лютому 1992 р. Договір про Європейський Союз у Маастрихті, коли вперше до переліку основних напрямів діяльності було включено соціальну політику. 

Нормативно-правові аспекти міжнародного захисту економічних та соціальних прав людини для держав-членів Ради Європи, віддзеркалює Європейська соціальна Хартія, підписана від імені України 7 травня 1999 р.

  У Хартії співтовариства викладено 12 принципів реалізації соціальних прав працівників:

1. право здійснювати діяльність за будь-якою професією в обраній країні Європейського Союзу;
2. право на справедливу заробітну плату;
3. право на поліпшення умов життя та праці;
4. право на соціальний захист, забезпечений системою, чинною у країні перебування;
5. право на свободу асоціації та ведення колективних переговорів;
6. право на професійне навчання;
7. право на рівність чоловіків і жінок;
8. право на інформування, консультування та участь працівників в управлінні;
9. право на охорону здоров’я та безпеку на робочому місці;
10. право на захист дітей та підлітків;
11. гарантія мінімального доходу для осіб похилого віку;
12. право непрацездатних осіб на професійну та соціальну інтеграцію. 

      Положення Європейської соціальної хартії закріплюють зобов’язання держав-учасниць в реалізації прав громадян на працю, на справедливі умови праці, на колективні переговори, на організацію профспілки, на соціальне забезпечення, на соціальну і медичну допомогу, на соціальне обслуговування, право сім’ї на соціальний, правовий і економічний захист, право похилих людей на соціальний захист, право на захист від бідності.

Регулювання соціальної відповідальності суб’єктів трудових відносин на міжнародному рівні закріплено за Міжнародною організацією праці, яка створена як спеціалізована установа нормативної діяльності ООН у сфері праці. Метою діяльності МОП є покращення умов праці.

Вимоги МОП охоплюють широке коло проблем соціальної відповідальності і містять положення, що торкаються питань соціального забезпечення, вільного часу трудящих, будівництва житла для працівників, їх побутового обслуговування, статистики праці, професійно-технічної освіти та професійної орієнтації, організації діяльності державних органів з управління працею.

Різноманітні правила у сфері праці та соціального захисту встановлює Європейський Союз.

    Так у Римському договорі 1957 р. про створення Європейської економічної співдружності передбачена діяльність ЄЕС у сфері праці та трудових відносин, встановлені основні норми з праці, які були сприйняті європейськими державами.

    Вони стосувались трудової міграції та положення працівників-мігрантів, рівної плати чоловікам та жінкам за рівну працю, техніки безпеки та виробничої санітарії, оплачуваних відпусток.

   Єдиний європейський акт 1987 р. розширив компетенцію ЄС у сфері праці, додавши питання оздоровлення виробничого середовища, сприяння в укладенні колективних договорів, зближення соціальних інститутів. 

В Україні загальні контури соціальної відповідальності визначено на конституційному рівні.

Так, прийнята 26 червня 1996 року Конституція України закріпила основні риси новоствореної держави, як суверенної, незалежної, демократичної, правової й соціальної.

Шлях до таких соціальних пріоритетів був тривалим та складним – від переконливого заперечення соціальної діяльності держави до декларативного закріплення соціальних пріоритетів.

Стаття 3 основного закону держави наголошує, що конституційно людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю в державі.

Дії держави на законодавчому підґрунті націлені на досягнення мети соціальної держави – держави, орієнтованої на людину та її всебічний розвиток. 

Ефективне управління соціальною відповідальністю впливає на формування виробничих, економічних і соціальних цілей суспільства, організацій, сприяє їх досягненню, стійкому збалансованому розвитку та прогнозуванню можливостей такого розвитку.

     Прикладом системи управління в області корпоративної соціальної відповідальності є компанія Toshiba, в якій на рівні корпоративного управління комітет з управління КСВ курирує і погоджує питання просування корпоративного громадянства, якості, управління ризиками, охорони здоров’я та безпеки, екоменеджменту, задоволеності працівників і покупців та прав людини.

     Сприйняття КСВ як інтегрованої системи управління дозволяє скоординувати всі існуючі та ті, що впроваджуються, ініціативи компанії у сфері управління нефінансовими аспектами діяльності та зробити активність в цій області невід’ємною частиною щоденних бізнес-процесів організації.

2. Комплексна модель управління соціальною відповідальністю організації

Сприйняття КСВ як інтегрованої системи управління дозволяє скоординувати всі існуючі та ті, що впроваджуються, ініціативи компанії у сфері управління нефінансовими аспектами діяльності та зробити активність в цій області невід’ємною частиною щоденних бізнес-процесів організації

Формування комплексної моделі управління соціальною відповідальністю організації повинне здійснюватися у відповідності з певними принципами, якими є: 

1) гнучкість, тобто властивість системи соціальної відповідальності змінювати цілі та підцілі функціонування в залежності від змін умов внутрішнього та зовнішнього середовища;

2) багатофункціональність, тобто здатність системи до реалізації різних функцій (планування, організація, мотивація, контроль та ін.);

3) неоднорідність, яка виявляється в значній кількості різних елементів системи (стратегічне планування персоналу, пошук та відбір персоналу, оцінювання персоналу, мотивація, соціально-трудові відносини, охорона праці, промислова безпека, стандартизація і маркування, екологічна стандартизація, тощо);

4) емерджментність, тобто неможливість звести властивості окремих елементів управління соціальною відповідальністю до загального ефекту функціонування системи;

5) ієрархічність, тобто наявність декількох рівнів управління соціальною відповідальністю організації (власники бізнесу, вищий топ-менеджмент, середня ланка, лінійні керівники);

6) взаємоконтрользацікавлених сторін (персоналу, менеджменту, власників бізнесу, держави) та створення сприятливих умов для його здійснення;

7) оптимальність, тобто об’єднання майже усіх перелічених принципів та одночасно виявлення нових елементів системи і вимог.

    З практики управління соціальною відповідальністю в передових міжнародних компаніях, можна зробити висновок, що соціальна відповідальність як система управління представляє собою комплекс цілеспрямованих взаємопов’язаних і регулярно виконуваних дій, що дозволяє результативно управляти нефінансовими аспектами діяльності організації та інтегрувати існуючі системи та ініціативи в області соціальної відповідальності. 

Сучасна концепція управління соціальною відповідальністю організації припускає, по-перше, що соціальна відповідальністьрозповсюджується на весь цикл виробництва продукції (товарів, робіт послуг), починаючи від придбання виробничих ресурсів і закінчуючи випуском готової продукції (робіт, послуг); по-друге, бізнес несе відповідальність не тільки за свої соціальні програми, але й за дотримання принципів соціальної відповідальності діловими партнерами і постачальниками.

 Комплексну модель управління соціальною відповідальністю організації слід розглядати як сукупність взаємозв’язаних функцій планування і аналізу, мотивації, контролю, а також організаційного і інформаційного забезпечення, що створюють основу для безперервного процесу взаємодії персоналу, менеджменту організації, власників бізнесу (акціонерів), місцевих співтовариств та держави.

  Основною метою управління соціальною відповідальністю є забезпечення стійкого збалансованого розвитку організації на кривій її життєвого циклу. Корпоративна соціальна відповідальність як складова корпоративного управління має спиратися на принципи, які визначать її структуру, процеси та методи реалізації.

Основними принципами є такі: 1)системності; 2) комплексності;  3)соціальності; 4)інноваційності; 5) інтегрованості; 6) прозорості; 7) підконтрольності;  8) суспільної значущості.

3. Соціальні інвестиції як форма прояву соціально відповідального роботодавця

Соціальні інвестиції за аналогією з реальними інвестиціями (вкладеннямив реальний сектор економіки) або з фондовими інвестиціями (вкладеннямив цінні папери) передбачають вкладення у соціальну сферу, що представляє сукупність державних і приватних інститутів, діяльність яких спрямована на підтримку і підвищення соціально прийнятного рівня життя, задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. 

Соціальні інвестиції є особливим видом вкладення засобів (коштів), що відображається у відмінності: по-перше, об’єктів інвестування. Відмінність соціальних інвестицій від традиційних виробничих (або фінансових) інвестицій − це соціальний характер продукції або послуги, пропонованої суспільству як результат соціального інвестиційного процесу, коли значна величина ефекту від їх реалізації не може бути виміряна у вартісному вираженні; по-друге, джерел фінансування і умов отримання інвестиційних коштів. Значна частина коштів, що спрямовуються в соціально орієнтовані інвестиційні проекти, формується на умовах безоплатності і безповоротності, за допомогою узгодження інтересів і цінностей всіх учасників інвестиційного процесу, а також споживачів, чиї потреби стають пріоритетними цілями соціального інвестування; по-третє, суб’єктів інвестиційної діяльності (характеру вигод від реалізації інвестицій та способу привласнення цих вигод суб’єктами). Дана особливість випливає з попередньої й полягає у тому, що будь-який інвестиційний проект може бути названий соціальним, якщо вигода від його реалізації не привласнюється безпосередніми суб’єктами інвестиційної діяльності. 

Усі соціальні інвестиції за об’єктами інвестування поділяються на два основні види. перший вид, це безпосередньо соціальні інвестиції як вкладення у соціальну сферу, людський капітал, інвестиції в соціально-економічну і соціально-екологічну безпеку, формування нових секторів економіки та створення соціальних технологій; другий вид, являє собою частину у структурі виробничих або фінансових інвестицій господарюючого суб’єкта, що спрямовується до соціальної складової інвестиційного процесу, яку можна назвати соціальною складовою виробничих інвестицій

За цілями, на які спрямований соціальний інвестиційний проект, соціальні інвестиції можна класифікувати аналогічно прямим виробничим інвестиціям, але, природно, з урахуванням соціального характеру цих проектів: 1) соціальні інвестиції, здійснювані з метою забезпечення соціальної безпеки і стабільності суспільства. Оцінка ефективності здійснюється з точки зору мінімізації витрат, оскільки в більшості випадків рішення про реалізацію таких проектів приймається на основі безальтернативності; 2) реноваційні соціальні інвестиції (інвестиції «нульового рівня»), здійснювані з метою підтримки існуючого і стабільного рівня виробництва і надання соціальних товарів і послуг; 3) «автономні» соціальні інвестиції, здійснювані з метою підвищення ефективності виробництва та надання соціальних товарів і послуг; 4) екстенсивні соціальні інвестиції (інвестиції підвищення щільності) здійснюються з метою поширення існуючих соціальних технологій і задоволення потреб соціального характеру (збільшення обсягу соціальних товарів і послуг на душу населення);  5) інноваційні соціальні інвестиції, здійснювані з метою придбання і впровадження нових або принципово нових соціальних технологій, продуктів або послуг. 

За змістом на рівні держави соціальні інвестиції − це вкладення коштів (капіталу) безпосередньо в соціальну сферу або в інші сфери економічної діяльності, що можуть викликати певний прямий або непрямий коротко або довготривалий соціальний ефект.

Їх метоює отримання доходу і підвищення рівня і якості життя людей, задоволення їх матеріальних, духовних або соціальних потреб. 

В якості інструментів реалізаціїсоціальних інвестицій на рівні держави можуть використовуватись гнучкі(адаптивні до швидких глобальних зовнішніх та внутрішніх змін) соціальні технології і механізми розподілу засобів (коштів) серед різних верств населення з урахуванням запобігання негативним соціальним явищам і забезпечення їх потреб. 

Соціальні інвестиції на рівні державні є одним з найважливіших інструментів створення соціально орієнтованої економіки; економіки, яка своїм першочерговим завданням бачить забезпечення стабільного розвитку суспільства в цілому, задоволення насущних потреб людей, гармонізацію стосунків між різними соціальними групами.

 Сам термін «соціальні інвестиції» передбачає, що дані вкладення окупаються, що існує деякий механізм отримання додаткової вигоди. Так, наприклад, вкладення в екологічну безпеку виробництва, яких вимагають місцеві громади, окупаються за рахунок зниження професійної захворюваності, підвищення продуктивності праці, політичної й соціальної стабільності на територіях присутності організації, зміцнення її іміджу та ін.

4. Презентація до теми 2

Презентація до теми 2

5. Відео до теми 2