Лекція 4 Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами.

Сайт:	Навчально-інформаційний портал НУБіП України
Курс:	Корпоративна соціальна відповідальність
Книга:	Лекція 4 Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами.

Надруковано:	Гість-користувач
Дата:	четвер, 23 жовтня 2025, 14:09

Зміст

1. Соціальний діалог з стейкхолдерами.
2. Співпраця «Організація – місцева адміністрація - громада».
3. Співпраця бізнесу з неурядовими організаціями
4. Презентація до теми 4

1. Соціальний діалог з стейкхолдерами.

Кожен учасник соціальних відносин (працівники, роботодавці, влада), маючи розумні і тісно переплетені інтереси, повинен вносити свій внесок в розвиток соціальної відповідальності, яка вже перестає бути виключно корпоративною справою.

Ці три суб’єкти економічно зацікавлені одне в одному, відповідно кожен до певної міри має взяти на себе тягар соціальної відповідальності.

Найманий працівник зацікавлений у роботодавцеві, який створює робочі місця, що гарантує стабільну зайнятість і певний рівень трудового доходу.
Роботодавець зацікавлений в найманій праці як єдиному факторі виробництва, який забезпечує створення товарів і послуг та отримання прибутку.
Владазацікавлена у збереженні соціальної стабільності і тому виступає як гарант і координатор забезпечення соціального захисту людини в суспільстві.

Одним з важливих принципів, що забезпечують існування та розвиток системи соціальної відповідальності у сфері зайнятості і на ринку праці, повинна стати особиста відповідальність кожного громадянина за збереження свого добробуту, що забезпечується його участю, як у фінансуванні, так і в управлінні системою.

Згідно з цим принципом кожна людина повинна самостійно приймати рішення, яким чином вона бере участь в економічному житті суспільства і як вона облаштовує своє життя. Особиста свобода пов’язана з особистою відповідальністю за прийняття рішень.

Отже, роботодавець, зацікавлений в лояльних і кваліфікованих працівниках, повинен забезпечувати свою привабливість для них.

Соціальна відповідальність роботодавців зазвичай пов’язується з ідеєю соціального партнерства.

Традиційно під соціальним партнерством розуміються перш за все відносини в соціально-трудовій сфері між працівниками і роботодавцями, що складаються за активної участі держави.

Соціальне партнерство як взаємодія зацікавлених сторін визначається наступними параметрами: наявність відповідних організацій для вираження інтересів сторін; переговорний процес, коли відбувається узгодження позицій та пошук варіантів вирішення проблеми; внесок кожної зі сторін у вирішення проблеми.

Одним з яскравих виразів соціального партнерства можна вважати системи соціального страхування, де і працівники, і роботодавці сплачують внески і беруть участь в управлінні. Іншим важливим проявом участі роботодавців у вирішенні соціальних проблем суспільства останнім часом стала благодійність.

Соціальна відповідальність роботодавців — явище структурного, інституційного порядку, невід’ємна частина громадянського суспільства, пов’язана з довгостроковими підходами до вирішення соціальних проблем сучасного суспільства.

Важливо відзначити, що соціальна відповідальність роботодавців — це багатогранний феномен соціального життя, який багато в чому визначає їх роль у суспільстві.

В основі відносин лежать принципи, декларовані у стандартах КСВ (SA 8000, CSR / КСВ — 2008, ISO 26000).

Стандарт Social Accountability8000 (SA 8000) основну увагу приділяє правам працівників та умовам роботи, фокусує політику та процедури на поліпшення умов праці і на поліпшення взаєморозуміння керівництва і працівників.

Стандарт CSR/КСО—2008 охоплює всі складові соціальної відповідальності, крім сумлінної практики ведення бізнесу і фінансової прозорості. Стандарт встановлює вимоги до діяльності організацій в галузі права на працю та охорони праці, соціальних гарантій для персоналу, виробництва продукції (послуг, робіт) належної якості, охорони навколишнього середовища, ресурсозбереження, участі в соціальних заходах та підтримки ініціатив місцевого співтовариства.

В стандарті ISO 26000 визначені основні принципи соціальної відповідальності: підзвітність за вплив на суспільство і навколишнє середовище; прозорість; етичність — стиль і поведінку на основі цілісності, чесності, рівності, розумного керівництва, доброчесності; врахування інтересів і повагу всіх зацікавлених сторін; повага правових норм; повага міжнародних норм — у тих випадках, коли цінорми є кращими для сталого розвитку та добробуту суспільства; визнання важливості і загальності прав людини.

Певною мірою до стандартів КСВ можна віднести і відомий стандарт Investors in People. Основна ідея стандарту — поліпшення результатів діяльності організації через постійне навчання і розвиток компетентності людей. У стандарт входять три блоки: наявність у організації стратегії щодо поліпшення бізнес-результатів; конкретні дії організації, що вживаються у відповідно до стратегії і спрямовані на постійне поліпшення результатів організації; оцінка впливу інвестицій в людей на бізнес-результати. Стандарт визначає соціальну відповідальність як «обов’язок організації діяти як відповідального роботодавця і члена суспільства».

2. Співпраця «Організація – місцева адміністрація - громада».

Підприємства (роботодавці) беруть участь у реалізації соціальних програм регіону.

Ці програми розробляються регіональними адміністраціями з урахуванням національних програм, результатів аналізу соціально-економічної ситуації в регіоні, думок та пропозицій роботодавців. Програми реалізуються в рамках стратегії соціального розвитку регіону. Природно, підприємства, формуючи свої соціальні програми, повинні брати до уваги програми регіонального рівня.

Підприємствам важливо інформувати громадськість про свою діяльність у соціальній сфері, оскільки це:

доносить інформацію про підприємство до зацікавлених сторін;
допомагає залучити інвесторів, збільшує капіталізацію;
стимулює топ-менеджмент на дії, спрямовані на прогрес компанії;
підвищує поінформованість співробітників;
залучає кадри;
демонструє соціальні цінності компанії;
розкриває інформацію про управління ризиками.

Для цього існують вимоги до нефінансової звітності та процедури її підтвердження (аудиту). Найбільш поширеними є стандарти: 1) GRI 2) АА 1000 3) ISAE 3000.

В основі стандарту GRIлежить концепція сталого розвитку. Стандарт включає переважно кількісні показники результативності компанії за трьома напрямами (економіка, екологія, соціальна політика). За формою нагадує звичайний фінансовий звіт і складається приблизно за тими ж принципами.

Стандарт AA1000служить доповненням до GRI, тому що визначає процедуру підготовки та перевірки соціального звіту, встановлює індикатори оцінки. Найважливіша ідея стандарту — підвищення підзвітності бізнесу суспільства за рахунок максимального залучення груп стейкхолдерів, врахування їх думки при аналізі діяльності компанії. За стандартом основними етапами процесу соціальної звітності є: планування: ідентифікація заінтересованих сторін, визначення та уточнення цінностей і завдань компанії та ін.; звітність: виявлення найбільш актуальних питань, визначення індикаторів оцінки, збір та аналіз інформації; підготовка звіту; проведення аудиту зовнішньої організацією.

Стандарт ISAE 3000 призначений для широкого кола аудиторів, що верифікують нефінансову звітність, включаючи: екологічну звітність; соціальну звітність і «сталий розвиток»; інформаційні системи; внутрішній контроль і процеси корпоративного управління.

Розглянуті стандарти мають спільні позиції, а також припускають наявність документа, в якому містяться основні напрями організації і розвитку соціальної відповідальності у взаємовідносинах суб’єктів на ринку праці і можуть служити базою для побудови системи соціальної відповідальності у сфері зайнятості.

Пріоритетна роль у формуванні системи соціальної відповідальності, безперечно, належить державній службі зайнятості як основному формальному інституту з організації та збалансування інтересів суб’єктів соціально-трудових відносин.

Пряме перенесення одного з загальновідомих визначень соціальної відповідальності на сферу зайнятості недоцільний, тому що, з одного боку, служба зайнятості є не комерційною організацією, а формальним інститутом держави, з іншого — її призначення полягає в критичному осмисленні соціальної функції державного управління, формуванні і розвитку механізму соціальної відповідальності у сфері соціально-трудових відносин.

Соціальна відповідальність служби зайнятості — це її зобов’язання перед громадянами країни, перед суспільством в цілому з усіма її інституціями та природним середовищем, спрямовані на формування соціально орієнтованої і соціально відповідальної поведінки суб’єктів ринку праці.

Політика служби зайнятості повинна спиратися на наступні принципи, якими є:

залучення в спільну діяльність всіх сторін держави, зацікавлених у забезпеченні ефективної зайнятості;
усвідомлення і повага до інтересів суб’єктів сфери зайнятості, прозорість і етичність в їх взаємодії та взаєминах;
дотримання прав людини, а також положень українського та міжнародного законодавства у всіх галузях діяльності;
відповідність місії цілям та завданням державної служби зайнятості;
відповідальність і підзвітність за всіма напрямами діяльності організації з урахуванням вимог соціальної відповідальності.

З метою реалізації сформульованих аспектів можуть бути розглянуті наступні напрями діяльності:

етика взаємодії та взаємовідносин зацікавлених сторін та їх розвиток (відносини між керівництвом і внутрішніми суб’єктами, між службою зайнятості та суспільством, зовнішніми зацікавленими сторонами);
залучення співробітників організації та суб’єктів ринку праці у спільну діяльності та їх інформованість; співпраця з роботодавцями як споживачами і з найманими працівниками як з постачальниками робочої сили на засадах соціального партнерства;
баланс повноважень і відповідальності на різних рівнях управління служби зайнятості;
створення системи заохочення соціально відповідальних співробітників організації;
дотримання прав людини, відсутність дискримінації щодо найманих працівників та інших партнерів;
визнання свободи створення асоціацій та права на колективні договори суб’єктів ринку праці;
можливість кар’єрного зростання співробітників, їх навчання та сприяння розвитку їх соціально відповідальної поведінки.

Діяльність служби зайнятості можна оцінювати за такими критеріями, як:

повнота охоплення — встановлюється, чи всі суб’єкти ринку праці залучені в діяльність в галузі соціальної відповідальності;
системність дій — визначається, як часто і систематично проводяться заходи в галузі соціальної відповідальності;
результативність — аналізується відповідність отриманих результатів запланованим цілям, їх оцінка та поліпшення;
глибина напрямів діяльності — вивчається, наскільки глибоко проводиться та чи інша діяльність у сфері соціальної відповідальності.

Ключова перевага «потрійного союзу» працівників, роботодавців та влади у вирішенні питання зайнятості полягає в тому, що служба зайнятості виступає свого роду «брокером» між суб’єктами регіонального ринку праці.

Впровадження принципів соціальної відповідальності в діяльність служби зайнятості має супроводжуватися соціальною звітністю (соціальний аудит), яка дозволяє їй бути відкритою і прозорою та доступною для всіх зацікавлених сторін. Вона повинна оформлятися як звіт перед партнерами і громадськістю про досягнуті цілі в сфері соціальної відповідальності, про конкретні дії та їх наслідки.

3. Співпраця бізнесу з неурядовими організаціями

Соціальну відповідальність в сфері зайнятості доцільно розглядати як систему добровільних взаємовідносин між найманим працівником, роботодавцем і суспільством, спрямовану на вдосконалення соціально-трудових відносин, підтримання соціальної стабільності в трудовому колективі, а отже, й суспільстві в цілому.

У розвитку соціальної відповідальності партнерів в сфері зайнятості є істотні недоліки, а саме:

недостатня законодавча база, яка визначає відносини соціальної відповідальності держави, регіонів, суб'єктів на ринку праці; слабке виконання законів і нормативних положень взагалі та, зокрема, із соціальної відповідальності;
повільний перехід від соціального захисту населення до соціальної відповідальності всіх суб'єктів ринкових відносин у сфері зайнятості;
орієнтація в галузі соціальної відповідальності не на європейські і світові стандарти, а на мінімальні в умовах Україна показники (мінімальна заробітна плата, відсутність обґрунтованих соціальних стандартів тощо);
відсутність диференційованого підходу до напрямів і завдань соціальної відповідальності партнерів в сфері зайнятості;відсутність методів оцінки соціальної відповідальності держави, соціальних інституцій, індивідів, а також дієвих механізмів реалізації соціальної відповідальності.

За рівнем розвиток системи соціальної відповідальності в сфері зайнятості передбачає:

мікровідповідальність, тобто відповідальність на рівні роботодавця та громадянина. Соціальна відповідальність роботодавця - перед працівниками власного підприємства і суспільством у всіх її проявах, а громадянина - перед суспільством і сім'єю за економічно активну життєву позицію;
мезовідповідальність, тобто відповідальність на рівні регіону. Соціальна відповідальність місцевої влади перед жителями регіону у всіх її проявах;
макровідповідальність, тобто відповідальність на рівні національної економіки. Соціальна відповідальність держави перед жителями всієї країни в усіх її проявах.

В системі соціальної відповідальності партнерам в сфері зайнятості важливо керуватися певним набором організаційних і методичних принципів, серед яких можна виділити наступні, а саме:

організаційні принципи: рівноправність сторін; інформаційна відкритість; структурованість; комплексність; індивідуальний підхід; законодавче забезпечення;
методичні принципи: розмежування функцій; різноманіття форм і способів взаємодії; інноваційність; моніторинг результатів.

Оскільки соціально відповідальна поведінка партнерів сфери зайнятості поширюється на суспільство в цілому, то активізуються всі процеси становлення інститутів громадянського суспільства, формується та поширюється активний соціально-економічний простір, який поступово включає в себе нові прошарки суспільства, створюються умови для подальшого розвитку соціально-орієнтованої економіки. Тим самим все більшою мірою забезпечується самоактуалізація не тільки людини, але й суспільства в цілому.

Важливо відзначити наступні особливості сучасного розвитку системи соціальної відповідальності в сфері зайнятості.

Соціальна відповідальність внутрішньо властива всім партнерам сфери зайнятості.
Соціальна відповідальність на рівні роботодавця - це створення, збереження і збільшення кількості та якості робочих місць, своєчасна виплата податків та заробітної плати, навчання персоналу, партнерські відносини з соціальними та державними інститутами.
На рівні структур влади соціальна відповідальність розширюється і поглиблюється.
Приходить розуміння необхідності розвитку соціальної сфери та інфраструктури, формування нових громадських соціальних інститутів.
Соціальна відповідальність, зберігаючи елементи благодійності, орієнтується на вкладання коштів у соціальні інвестиції, об'єктом яких стає персонал підприємств, місцеві спільноти, населення, нарощування людського капіталу, його здатності здійснювати інноваційну діяльність.
Наукова, політична і бізнес-еліта повинні розуміти і сприяти реалізації основних принципів сучасної соціальної відповідальності: добровільність прийняття і реалізації соціальних зобов'язань; взаємна вигода компаній і суспільства від діяльності у сфері соціальної відповідальності; різноманітність форм, методів і напрямів реалізації принципів соціальної відповідальності.
Кожен суб'єкт ринкових відносин у сфері зайнятості (держава, роботодавець, індивідуум) повинні бути суб'єктом соціальної відповідальності, яка розширюється і поглиблюється по мірі формування громадянського суспільства.
Передові підприємства України мають досвід реалізації принципів соціальної відповідальності.
Системний підхід до проблем соціальної відповідальності дозволить більш повно вирішувати ці питання на всіх рівнях, доповнивши проблему соціального захисту громадян соціальною відповідальністю держави, роботодавців, соціальних інститутів, громадян.
Необхідно активізувати існуючі механізми забезпечення зайнятості, розробити та впровадити механізми посилення соціальної відповідальності всіх суб'єктів ринкових відносин у сфері зайнятості (держави, громадянського суспільства з його інститутами, роботодавців, трудових колективів, індивідів).
Завдання в області соціальної відповідальності в сфері зайнятості слід диференціювати для її партнерів.
Доцільно розробити впровадити методики рейтингової оцінки соціальної відповідальності партнерів в сфері зайнятості.
Для координації робіт доцільно розвивати соціальну відповідальність державної служби зайнятості, у діяльність якої повинно входити видання аналітичних матеріалів з питань соціальної відповідальності у сфері зайнятості, проведення опитувань громадської думки та консультацій з даної проблематики.

Надзвичайно важливо, щоб політика у сфері корпоративної соціальної відповідальності була прозорою для населення, роботодавців, громадськості. З цією метою використовуються різні медійні інструменти. Вручення сертифікатів соціально відповідальним роботодавцям важливо проводити в урочистій обстановці, ці події повинні отримати широке висвітлення в ЗМІ.

В даний час конкурентоспроможність фірм нерозривно пов’язана з новітніми технологічними досягненнями, що спираються на інтелектуальний капітал. У площині ринку праці — це якість робочої сили, мотивація працівників та ін.

Щоб бути конкурентоспроможним, роботодавцю вигідно підвищувати кваліфікацію своїх працівників, щоб утримати цінних працівників на своєму виробництві, роботодавець змушений застосовувати систему пільг.

Рівень соціальної відповідальності має стати базовим, що випливає з норм трудового законодавства. Щоб підвищити цей рівень, необхідні, в першу чергу, серйозні зусилля роботодавців. Це підтверджують світова практика і вітчизняний досвід.

Таким чином, запровадження багаторівневої системи соціальної відповідальності партнерів в сфері зайнятості, яка спрямована на активізацію їх соціально-відповідальної поведінки, дозволить забезпечити подальший розвиток соціально орієнтованої економіки за допомогою формування та поступового розширення активного соціально-відповідального простору життєдіяльності всіх членів суспільства.