Лекція 5 Екологічні аспекти корпоративної соціальної відповідальності

Сайт:	Навчально-інформаційний портал НУБіП України
Курс:	Корпоративна соціальна відповідальність ☑️
Книга:	Лекція 5 Екологічні аспекти корпоративної соціальної відповідальності

Надруковано:	Гість-користувач
Дата:	четвер, 19 березня 2026, 08:25

Зміст

1. Сутність і значення та нормативно-правова регламентація екологічної відповідальності.
2. Екологічна поведінка, функції та рівні
3. Екологічний менеджмент як інструмент реалізації КСВ
4. Презентація до теми 5
5. Відео до теми 5

1. Сутність і значення та нормативно-правова регламентація екологічної відповідальності.

Згідно класичного підходу, екологічна відповідальність виникла під дією екологічного законодавства, оскільки, щоб уникнути санкцій, бізнес-структури змушені були переглянути свою екологічну політику і вживати заходів для зменшення негативного впливу своєї виробничо-господарської діяльності на навколишнє середовище.

За неокласичним підходом, екологічна відповідальність є наслідком не лише нормативно-правових обмежень, а й моральної відповідальності бізнес-структур за заподіяння шкоди природному середовищ.

Концепція стійкого (сталого) розвитку є органічним синтезом класичних та неокласичних підходів. Вона поєднує у собі обмеження, встановлені екологічним законодавством, та моральні зобов’язання представників бізнесу. Згідно цієї концепції, екологічна відповідальність перестає бути чимось примусовим, а перетворюється відповідним чином у внутрішні правила ведення бізнесу. Проте, зазначимо, що дотримання компанією принципів екологічної відповідальності не завжди відбувається лише з метою збереження навколишнього середовища, в цьому є і певна фінансова вигода.

Теоретичним підґрунтям дослідження екологічного напряму соціальної відповідальності стали концепції «екологічної модернізації», «рефлексії ризику», «нової екологічної парадигми», стратегія екологічного маркетингу тощо.

Такого взаємовигідного поєднання можна досягти шляхом підвищення ефективності використання природних ресурсів та енергії поряд із запровадженням системи екологічного менеджменту, використанням нових екологічно чистих технологій, переорієнтацією на «зелене» виробництво. Таким чином, екологічна модернізація утверджує людино-орієнтовану модель управління природним середовищем, що все ж, не виключає споживацьке використання ресурсів природи

Стратегія екологічного маркетингу є новим концептуальним підходом до визначення екологічної відповідальності на основі аналізу екологічної свідомості населення, її розвитку та трансформації. Згідно цієї концепції потрібно змінювати екологічну поведінку населення за допомогою інструментів маркетингу та гнучких методів трансформації поведінки таким чином, щоб вона стала екологічно орієнтованою. Екологічно орієнтоване споживання є одним з найважливіших виявів екологічної відповідальності. Таким чином, екологічна відповідальність – це відповідальність людини, підприємства, держави, інститутів суспільства перед сучасними та наступними покоління за збереження довкілля, що виявляється у раціональному природокористуванні, ощадливому виробництві і споживанні та інших свідомих діях, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації.

Концепція екологічної відповідальності у собі органічно поєднує елементи концепції стійкого розвитку, соціальної відповідальності людини та корпоративної соціальної відповідальності.

У рамках становлення феномену глобальної екологічної відповідальності чітко виділено дві тенденції. По-перше, світова спільнота дійшла висновку, що повинна існувати глобальна відповідальність за стан довкілля. По-друге, громадяни, з одного боку, щоразу більше переймаються тим, як вплине несприятлива екологічна ситуація на їх повсякденне життя, а, з іншого боку, їх цікавить, як вони можуть сприяти вирішенню екологічних проблем, які їхні дії можуть поліпшити екологічну ситуацію.

Згідно українського законодавства такий вид відповідальності класифікують як еколого-правову відповідальність. Еколого-правова відповідальність є відносно новим видом юридичної відповідальності, її настання передбачене нормами екологічного законодавства за скоєння екологічних правопорушень. Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля.Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів.

2. Екологічна поведінка, функції та рівні

Сутність екологічної відповідальності виявляється через три основні функції: стимулюючу, компенсаційну та превентивну, і полягає у збереженні стійкого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Виявом стимулюючої функції є наявність економічних та нормативно-правових стимулів до охорони довкілля.

Компенсаційна функція екологічної відповідальності полягає у відшкодуванні збитків, завданих навколишньому природному середовищу у грошовому чи натуральному виразі.

Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку учасників екологічних відносин шляхом застосування покарання та відшкодування завданих збитків.

Екологічна складова соціальної відповідальності є однією з ключових вимог виходу українських компаній на світовий ринок, на якому екологічність товарів та послуг є однією з найвагоміших конкурентних переваг.

Екологічна відповідальність реалізується на різних рівнях. Основними рівнями вияву екологічної відповідальності є індивідуальний та колективний.

У свою чергу, до складу колективної екологічної відповідальності входять екологічна відповідальність бізнесу, екологічна відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Передумовою формування екологічної відповідальності людини є отримання екологічних знань, на основі яких формується екологічна свідомість, відображенням якої є екологічний світогляд. Екологічна культура є однією з основних передумов становлення екологічної відповідальності. Вона реалізується у формі екологічної поведінки, яка демонструє наявність чи відсутність екологічної відповідальності.

Щодо екологічного знання, то передумовою його появи є щоразу зростаючі потреби суспільства у доцільній зміні природного середовища водночас із забезпеченням органічного балансу між природою та суспільством. Екологічні знання відображають як існуючий стан соціально-екологічних зв’язків, так й ідеальну взаємодію соціуму та природи у перспективі (раціональне природокористування, збереження основних функціональних характеристик біосфери).

Екологічний світогляд відображає систему поглядів на об’єктивний світ, яка ґрунтується на цілісних уявленнях про нього, розумінні загального взаємозв’язку процесів та явищ, самоцінності всього живого і неживого, ролі й місця людини у Всесвіті. Він внаслідок осмислення взаємодії людини з природою, отримання нових знань про наслідки такої взаємодії трансформується у екологічну свідомість.

Кожному з названих компонентів відповідає певний ступінь екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Умовно можна виділити наступні узагальнені рівні екологічної зрілості: початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).

Найбільш поширеним є трактування екологічної поведінки як усвідомленої, цільової діяльності людини чи суспільства, спрямованої на об’єкти, процеси і явища зовнішнього середовища, з якими взаємодіє чи планує взаємодіяти людина.

Людина здатна задовольняти свої потреби через дві форми поведінки. Поширеним, звичним і досі є некомпенсоване споживання, за якого лише споживаються природні блага і ніяким чином не відбувається їх поновлення. Прикладом такого споживання є видобування корисних копалин, масштабний вилов риби, вирубування лісів, бездумне продукування сміття тощо. Виявом екологічної поведінки є споживання, у ході якого відбувається задоволення основних потреб людини і разом з тим створюються резерви, здатні забезпечити необхідний рівень постійного споживання, нейтралізуються шкідливі впливи на природу, переробляються відходи. Для сучасного суспільства актуальною є така форма компенсованого споживання, яка здатна зберегти або навіть підвищити рівень споживання для задоволення потреб зростаючої кількості населення. Це реалізується за допомогою розвитку інноваційних технологій, постійного наукового пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва, нових джерел задоволення потреб.

Залежно від того, яка форма поведінки домінує, виділяють три типи поведінки з погляду її екологічності – самообмеження, саморозвиток, нерегульована поведінка.

Сьогодні концепція самообмеження набуває щоразу більшої популярності, проте відчувається спротив з боку буденної споживацької свідомості (посилений маркетингом), яка прагне до необмеженого задоволення потреб. З позиції буденної свідомості більш прийнятною є поведінка в стилі саморозвитку, за якої всі дії людини спрямовуються на розширення можливостей споживання.

Як своєрідний компроміс між різними формами такої поведінки, науковцями пропонується концепція раціональної екологічної поведінки. Раціональний підхід є незамінним, коли потрібно знайти вирішення проблеми в умовах серйозних протиріч. Вирішенням проблеми в такому випадку є компроміс, в якому поєднуються різні форми екологічної поведінки.

Залежно від низки умов, які визначаються особливостями екологічної свідомості та деякими зовнішніми обставинами, в тому числі й високим рівнем розвитку екологічних ідей в соціальному оточенні особистості чи колективу, можна виділити два варіанти поведінки з погляду її екологічності – активна та пасивна.

Пасивна поведінка має декілька рівнів.

Перший рівень – цілковита байдужість до екологічних проблем і на цій основі побудова власної буденної поведінки на основі запозичених у оточення стандартів без співставлення їх з категоріями «корисно-шкідливо», «потрібно-непотрібно», «дозволено-заборонено», «морально-аморально».

Другий рівень – людина виявляє цікавість до екологічних проблем, проте не чинить ніяких дій для їх вирішення.

Третій рівень – побудова моделі екологічної ситуації в узагальненому вигляді та формування особистого ставлення до цієї моделі, тобто відбувається формування власної позиції в спрощеному вигляді – на рівні співчуття та сприйняття.

Найвищою формою пасивної екологічної поведінки (четвертий рівень) є схвальне ставлення до будь-яких проявів активної екологічної поведінки інших. До цієї форми також належить виконання всіх нормативних екологічних приписів, що ґрунтується на страху покарання, а не на внутрішньому переконанні. У випадках, коли екологічна свідомість має егоїстично-хижацький характер, то недотримання законодавства слід вважати виявом не пасивної, а активної анти екологічної поведінки.

Колективна екологічна відповідальність може виявлятися у трьох формах, якими є: екологічна відповідальність бізнесу, відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Екологічна відповідальність бізнесу виявляється у відповідальності перед партнерами, співвласниками, державою як дотримання законодавства та контрактів, партнерських угод тощо; як відповідальність перед суспільством за безпеку виробництва і його результатів для життя та здоров’я людей, як мінімізацію впливу на навколишнє природне середовище тощо.

Одним з найпоширеніших підходів до визначення екологічно відповідальної компанії є підхід, в основі якого лежать три критерії: дотримання екологічних зобов’язань, енергетичний та сировинний менеджмент, й ефективне залучення стейкхолдерів.

Екологічна відповідальність держави у найбільш загальному вигляді проявляється у забезпеченні правового поля та контролі за дотриманням екологічного законодавства. Так, екологічна відповідальність місцевих органів влади полягає у їх взаємодії з громадою та місцевими недержавними організаціями, з бізнесом. Практичним втіленням такого роду відповідальності можуть бути спільні проекти у галузі екологічної безпеки та охорони довкілля тощо. Екологічна відповідальність освіти та наукових закладів виявляється через формування стандартів відповідальної громадянської екологічної поведінки та економічної діяльності, екологічна відповідальність науки виявляється у взаємодії з бізнесом шляхом забезпечення виробництва еколого-спрямованими науково-технічними розробками; а також у взаємодії з урядом, що полягає у науковому прогнозуванні та розробці стратегії стійкого економічного та соціального розвитку.

Щодо зеленого офісу, то це концепція управління бізнес-структурою, яка має на меті зменшити негативний вплив діяльності компанії на навколишнє середовище та сприяти раціональному використанню ресурсів.

Бізнес-структури, які реалізують свою діяльність відповідно до рекомендацій зеленого офісу, раціональніше використовують ресурси та енергію, зменшують кількість відходів при роботі в офісних приміщеннях та покращують свою репутацію в очах споживачів, клієнтів та партнерів. Добровільні публічні зобов’язання бізнес-структур в рамках зеленого офісу не завжди вимагають великих затрат часу та коштів, а часом навіть можуть допомогти їх зекономити. Філософією зеленого офісу може скористатися будь-яка бізнес-структура, незалежно від її розміру, сфери діяльності або фінансового стану.

3. Екологічний менеджмент як інструмент реалізації КСВ

В основу екологічного управління покладено чотирирівневу структуру, яка передбачає: аналіз екологічних проблем та вияв найгостріших з них; визначення екозбережувальних цілей та планування основних заходів для їх досягнення; реалізацію заходів; аналіз, оцінка ефективності запропонованих заходів, виявлення шляхів удосконалення екологічної політики. Реалізація екологічної політики компанії повинна здійснюватися у суворій відповідності з екологічним стандартом. Саме для цього передбачено проведення екологічного аудиту, імплементацію системи екологічного управління, та документування усіх процесів.

Згідно вітчизняного законодавства, екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

В Україні екологічний аудит є добровільним природоохоронним інструментом. Чинним законодавством передбачено обов'язкове проведення такого аудиту лише для об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Не зважаючи на те, що екоаудит не є обов’язковим, щоразу більше компаній в нашій країні вдаються до послуг екологічних аудиторів. Найчастіше екологічну перевірку проходять бізнес-структури, які планують залучити іноземні інвестиції (створення спільного підприємства, спорудження нового підприємства, збільшення потужності тощо), або ж ті компанії, які співпрацюють з міжнародними фінансово-кредитними установами, для яких екологічна репутація є вагомим чинником надання кредиту.

Завданням екологічного аудиту є не притягнення бізнес-структури до відповідальності, а виявлення проблем, отримання кваліфікованих рекомендацій щодо їх усунення і, як наслідок, забезпечення раціональнішого використання природних ресурсів, зниження негативного впливу від діяльності компанії на довкілля, дотримання екологічних стандартів та нормативних вимог.

Узагальнено екологічний аудит можна визначити як систему заходів, спрямованих на оцінювання впливу діяльності компанії чи її природозбережувальних дій на навколишнє середовище.

Поняття екологічного аудиту є досить широким, з огляду на це компанії використовують різні його види:

1) перевірка відповідності діяльності компанії нормативним екологічним нормам та екологічній політиці компанії – найбільш поширений тип екологічного аудиту, який використовують практично усі компанії-виробники;

2) проблемний аудит полягає в оцінюванні того, як діяльність компанії впливає на глобальні екологічні проблеми (світове забруднення атмосфери, руйнування озонового шару, споживання енергії тощо). Цей тип аудиту також використовують для екологічної

оцінки конкретних проектів;

3) оцінювання безпечності роботи для працівників компанії та можливого негативного впливу на їх здоров’я;

4) оцінювання екологічної ситуації певної території (сучасний стан та у перспективі). Цей тип аудитуприйнятті рішення про передислокацію виробництва, відкриття нових представництв тощо;

5) корпоративний аудит передбачає повну аудиторську перевірку компанії – перевірку її екологічної політики, основних виробничих та технологічних процесів;

6) аудит товарного циклу передбачає аналіз впливу продукції компанії на екологічну ситуацію на стадії її розробки, виробництва, реалізації, споживання, а також під час переробки відходів.