Тема 1. Бізнес як науковий проєкт, соціально-економічна система і об’єкт моделювання

1. Економічна сутність і архітектура наукового бізнес-проєкту

Науковий бізнес-проєкт – це система взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами, умовами та соціально-екологічними заходами і діями, спрямованими на розвиток бізнесу, підпорядкованого найповнішому задоволенню запитів споживачів.

Основними задачами наукового бізнес-проєкту є:

-         довести, що визначений ним продукт чи послуга будуть користуватися cтабільним попитом серед певної категорії споживачів/сегменті ринку;

-         встановити обсяг збуту продукту;

-         визначити показники прибутку, рентабельності та інші нормативні показники майбутнього наукового проєкту, які будуть визначальними для його фінансування.

Класифікація проєктів:

-         за типами – основними видами діяльності, в рамках яких здійснюється реалізація проєкта: виробничі, науково-дослідні, організаційні, соціальні, екологічні, бізнесові;

-         за класами. В це поняття входить склад і структура проєкта тобто його архітектура, а також предметна частина. Наприклад, це може бути монопроєкт, який являє собою окремий проєкт різних типів і маштабів; мультипроєкт – комплексний проєкт, який складається  із окремих т.з. монопроєктів; мегапроєкт – суть такого проєкту це цілий план розвитку регіону чи інших подібних утворень;

-         за маштабом – залежить від кількості учасників, які приймають участь у проєкті, а також від ступеня впливу на навколишнє середовище;

-         за тривалістю – довгострокові, середньострокові і короткострокові;

-         за складністю – визначається ступенем складності проєкту з фінансової точки зору, а також із технічного боку;

-         за видом – залежить від предметної області проєкту, а також інших показників, які відіграють важливу роль, наприклад, організаційні та управлінські  проєкти, які є особливо актуальними за трансформації економіки.

-         Функції бізнес-проєкту:

-         оцінка результатів діяльності підприємства за певний період;

-         альтернативна концепція для розвитку бізнесу;

-         залучення нових інвестицій;

-         корегування стратегії розвитку підприємства;

-         інструмент для планування.

Резюме бізнес-проєкту:

-         мета проєкту;

-         компанія, яка займається реалізацією проєкту;

-         самі привабливі позиції проєкту;

-         потреба в інвестиціях, сума вкладень;

-         короткий опис розрахунку фінансових показників, які характеризують ефективність проєкту;

-          терміни повернення позичених коштів, а також факти підтвердження надійності діяльності підприємства, в тому числі гарантії.

2. Наукового бізнес-проєкт як соціально-економічна система

Бізнес- проєкти представляють собою складне переплетіння самих різних за змістом і мірою впливу чинників: соціально-економічних, біологічних, географічних, фізіологічних, психологічних, соціально-політичних та інших у їх взаємозв’язку і взаємодії, що можна розглядати як соціально-економічну систему тобто складна ймовірністно-динамічна категорія що охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу й споживання матеріальних та інших благ.

Соціально-економічні системи належать до класу кібернетичних, тобто керованих, систем. Один із персонажів твору Мольєра «Міщанин у дворянстві» — добродій Журден — з подивом дізнається, що він усе своє життя розмовляв прозою. Дещо схожа ситуація має місце в економічній науці та економічній кібернетиці. Економісти ще на зорі розвитку політичної економії вивчали проблеми, котрі згодом були означені як кібернетичні. Так, вони розглядали процеси управління і регулювання економічними системами як такі, що складаються з пов’язаних поміж собою елементів. Це було ще задовго до того, як ці питання були систематизовані й чітко сформульовані у загальнотеоретичному плані кібернетикою.  Економіка складається з елементів — господарських одиниць (підприємств, фірм, банків тощо). Надсистема економіки — природа та суспільство, дві її головні підсистеми — виробнича та фінансово-кредитна.

Методами, що їх використовують у моделюванні бізнесу (соціально-економічних систем), є синергетичний і системний аналіз бізнесу як складної нестабільної динамічної системи. Центральним поняттям є поняття «система», під яким розуміємо комплекс взаємопов’язаних елементів разом із відношеннями між цими елементами та між їхніми атрибутами, які спільно реалізують певні цілі.

Досліджувану множину елементів можна розглядати як систему, якщо вона характеризується такими ознаками:

1) цілісність системи, тобто принципова незведеність властивостей системи до суми властивостей окремих її елементів;

2) наявність цілей і критеріїв щодо дослідження даної множини елементів;

3) наявність загальнішої — зовнішньої стосовно до даної системи, котру називають «надсистемою», чи «макросередовищем».

4) можливість виокремлення в даній системі певних частин («підсистем»).

Зауважимо, що соціально-економічні системи досить динамічний процес, сутність якого постійно вивчається, уточняється, що є підставою для підвищення ефективності управління. Так, останнім часом динамічно розвивається новий підхід до пояснення постійних змін економічних процесів та явищ, який отримав назву «Еволюційна теорія економічних змін». Засновником еволюційної економіки як розділу економічної науки вважають австрійського економіста Йозефа Шумпетера. Існує думка, що підходи еволюційної економіки можуть бути плідними в побудові теорії економіки перехідного періоду.

В перехідний період, коли процеси прискорюються, ламаються старі інституції, створюються нові, економічна рівновага не встигає ще встановитися, як умови знову змінюються. Головне — зрозуміти, яким чином відбувається процес змін. Основний об’єкт еволюційної економіки — це множина (популяція) фірм у конкретному (ринковому) середовищі (галузі). Ця сукупність як певна популяція визначається такими трьома складовими:

1) правилами поведінки окремого господарюючого суб’єкта;

2) правилами взаємодії суб’єктів поміж собою;

3) правилами появи на відповідному ринку нових суб’єктів і, відповідно, правилами виходу з популяції (зникнення) окремих.

Останнім часом у працях з економічної теорії як центральні проблеми постають: роль інформації, процес формування очікувань суб’єктами бізнесу, деталізований аналіз функціонування ринків в умовах різноманітних «недосконалостей». Значна увага приділяється неповноті інформації та недосконалості конкуренції, трансакційним витратам, неподільності, зростаючому ефектові масштабу, а також співвідношенням між цими чинниками. Той факт, що не все в діловій поведінці відбувається у відповідності з передбачуваними зразками, еволюційна теорія враховує, визначаючи наявність елементів невизначеності та породжуваного цим ризику як у процесі прийняття проєкту, так і в наступних етапах його реалізації.

Пошук і відбір є двома одночасно наявними та взаємодіючими компонентами еволюційного процесу. Ті самі процеси, котрі забезпечують зворотний зв’язок при відборі, впливають і на напрям пошуку та відбору бізнес-одиниць, розвиваються в часі. Згідно з цим ситуація в галузі в кожен період часу несе в собі лише зародки ситуації в ній щодо наступного періоду.

Процес характеризується неоднозначністю переходу від одного періоду до наступного. Треба враховувати недетермінований характер даного процесу, зокрема елемент випадковості, притаманний результатам пошуку. Таким чином, те, що насправді визначає ситуація в галузі в даний період, — це насамперед розподіл ймовірностей ситуацій у цій галузі, що можуть реалізуватися у наступний період часу. Якщо додати до цього, що ситуація в галузі в періоди, що передують періоду t , несуттєво впливає на перехідні ймовірності між t і t + 1, то це означатиме, що зміна в часі ситуації в галузі (чи її «стану») є марківським процесом.

Мета моделювання — в тому, щоб не просто описати систему, а щоб цей опис дозволяв глибше зрозуміти її поведінку (отримати нові знання). Ідеться й про те, що витлумачувати реальні події в бізнесі (постійні збурення) має така теорія, котра ґрунтується на принципі адаптивних змін і зазвичай на таких ключових припущеннях: напрямок адаптивної реакції збігається з напрямком максимізації прибутку (чи — ширше — зі зростанням ринкової вартості); адаптивні процеси збігаються до нового квазірівноважного стану. Важливе місце в еволюційній економіці займають також моделі, пов’язані з інноваціями, з науково-технічним прогресом тощо.

Ще однією особливістю соціально-економічних систем є те, що їм присутня нелінійність. Сучасна методологія аналізу нелінійних динамічних систем сформувалася в новий науковий напрям синергетику — міждисциплінарну науку, яка має метою виявлення спільних принципів еволюції, самоорганізації та адаптації складних систем у різних галузях знань на підставі побудови та дослідження нелінійних динамічних математичних моделей.

Важливим поняттям синергетики є «катастрофа», «біфуркація», «граничний цикл», «дивний атрактор», «дисипативна структура», «біжуча хвиля» тощо. Синергетична економіка надає особливого значення, на відміну від лінійних, нелінійним аспектам економічного еволюційного процесу: не стійкості, а нестійкості, не неперервності, а розривам (дискретності), не постійності, а структурним змінам. Синергетична економіка трактує нелінійність і нестійкість як джерело розвитку різноманіття та складності економічної динаміки. Водночас треба враховувати у дослідженні ще й неповноту і невизначеність інформації.

У синергетичній економіці економічна еволюція тлумачиться як незворотний процес. Синергетична економіка все ж таки розвивається на підставі традиційної. Вона відхиляє деякі ідеї традиційної економіки і трактує її результати лише як часткові, а не загальні випадки. Синергетична економіка ґрунтується на чітких послідовних стадіях економічного аналізу.

У своїх «Основах економічного аналізу» Пауль А. Самуельсон поділяє розвиток аналітичної економіки на п’ять великих стадій. По-перше, у Вальраса можна побачити кульмінацію опису детермінованих рівноваг на статичному рівні. Паретто та інші вчені зробили наступний крок, який є основою теорії порівняльної статистики. Третій крок, що характеризує мінімізацію витрат у межах економічної одиниці, був зроблений Джонсоном, Слуцьким, Хіксом, Алленом та іншими економістами. Четверте досягнення — це відкриття принципу відповідності. Природним — п’ятим — кроком, котрий необхідно зробити після того, як досліджено відгук системи на зміну заданих параметрів, полягає в тому, щоб дослідити поведінку системи як функцію часу.

Далі Самуельсон наголошує: «Користь від будь-якої теоретичної побудови полягає в тому, що вона прояснює перебіг зміни економічних даних — змінних величин — чи параметрів, від яких вони залежать». Означене загальне положення є справедливим у сфері як динаміки, так і статики. Наступний логічний крок — перехід до створення теорії порівняльної динаміки, яка повинна включати в себе теорію порівняльної статики та кожен з попередніх п’яти кроків як часткові випадки і водночас бути значно ширшою. Цей крок здійснюється через відносно тривалий проміжок часу, бо лише в наш час математика забезпечила нас потужними аналітичними методами, необхідними для розуміння суті динамічної поведінки економічних систем.

Синергетика акцентує увагу передусім на тому, що економічні системи можуть проходити через ієрархію нестійкого розвитку, і в них (системах) розвиваються дедалі більш складні структури. Такі нестійкості викликані зміною зовнішніх параметрів і можуть призвести до нової просторовочасової організації системи. Зокрема, це демонструється виникненням раптових (структурних) змін, існуванням граничних циклів і хаосу, роллю, яку відіграють стохастичні процеси в економічній еволюції, ефектами часових масштабів і швидкостей установлення відносної рівноваги в економічній оцінці тощо. Часто  пізнання цих процесів спонукає до абстрактно-логічного мислення, яке властиве людському розумові. Це дозволяє йому надати відносно точної форми своєму мисленню, сформулювати принципи та інструментарій економіко-математичного моделювання і таким чином виробити методологію — систему знань, яка характеризується логічно взаємоузгодженими твердженнями і гармонійним взаємозв’язком окремих економічних дисциплін. Професор філософії О. Г. Спіркін наголошує, що в наш час усі основні науки теоретико-економічного блоку (політекономія — як одна з найскладніших галузей людського знання, а також макро- та мікроекономіка) спираються на економіко-математичне моделювання, що надає цим наукам додаткової точності, строгості щодо систематизації та осмислення фактів, теоретичного витлумачення їх, орієнтованого на істинність та максимально можливе практичне втілення. А професор економіки Олег Гаврилишин пише про необхідність ширшого використання в економіці аналітичних підходів, зокрема теорії динамічних систем. Професор Ю. Козелецький, відомий учений у галузі психологічної теорії рішень в економіці, у своїй монографії широко використовує економіко-математичні методи і моделі, алгоритмічні стратегії, теорію ризику стосовно до теорії рішень як предмета наукового дослідження.

Можна говорити також про взаємопроникнення у застосуванні інструментарію різних гілок економічних наук та ширше використання ними принципів математичного моделювання як методологічної бази, а також про розвиток інструментарію математичного моделювання на підставі досягнень інших галузей науки. Це принципово важливо, бо у протилежному випадку занепадатимуть різні форми міждисциплінарного діалогу, збіднюватимуться економічна наука та освіта України. Потрібно наголосити: це стосується кожного з нас, усе, що є об’єктом нашого пізнання, є часткою нашого життя.

Заклик «Пізнай самого себе», накреслений на архітраві старовинного храму у Дельфах, — це свідчення фундаментальної істини, котру як елементарне правило доречно застосовувати до різних гілок економічної науки й економічної кібернетики особливо. З погляду теорії систем економіку слід віднести до класу динамічних, слабоструктурованих систем великої складності. Ця система складається з величезної кількості господарських одиниць, які перебувають у тісній, неперервній взаємодії одна з одною. Окрім того, економіка має яскраво виражену ієрархічну, багаторівневу структуру, за якої вищий рівень ієрархії інтегрує за певними правилами (алгоритмами) інформаційні сигнали (потоки) нижчих рівнів ієрархії та оперує інформаційними агрегатами. Водночас сама економіка постає як підсистема стосовно до суспільства загалом; що ж до існування останнього, то його розвиток далеко не вичерпується суто економічними процесами.

Суспільство з певною соціальною структурою, політичною системою, потенціалом культури, морально-етичними принципами, ментальністю являє собою зовнішнє середовище, з елементами якого економіка взаємодіє. Ця взаємодія не є детермінованою (однозначною). Вона відбувається за двома напрямками — від зовнішнього середовища та навпаки. Кібернетика розглядає економіку, її структурні та функціональні блоки як системи, в яких відбуваються процеси регулювання й управління, що реалізуються рухом і перетворенням інформації.

Наголосимо, що інформація, з одного боку, є генератором розвитку соціально-економічної системи, і в той же час, з іншого — джерелом невизначеності та породженого цим ризику в економіці. Тут принципово важливим є інноваційний характер інформації, а вона за означенням не може бути повністю передбачуваною. Дедалі більше вчених-економістів твердять, що оскільки соціально-економічна система не має об’єктивно заданого зовнішнього імпульсу розвитку, то вона може характеризуватися як така, що саморозвивається. Рушієм, що забезпечує розвиток цієї системи, є нова інформація.

Академік Микола Петраков детально аналізує різні аспекти генерування нової інформації у соціальноекономічній системі: «...Навіть залишаючись у межах відносно простої схеми «потреби індивіда та механізми їх задоволення», ми зіштовхуємося з постійною і неповністю передбачуваною пульсацією соціально-економічної системи. Особа, котра ще недавно перебувала в стані задоволення навколишнім соціально-економічним середовищем, «раптом» починає висувати нові вимоги культурного, соціального, естетичного характеру, виказує незадоволення умовами праці тощо. Ці вимоги створюють відповідний інформаційний «шум» у системі, вводять елемент непередбачуваності й випадковості. Власне, цей «шум» є будівельним матеріалом для генерування нової інформації у соціально-економічній системі.

Маємо постійний фон випадкових збурень, на котрому й виникають «соціально-економічні мутації». В економіці постійним стимулом генерування нової інформації є також конкуренція, котра автоматично відкриває дорогу науково-технічним винаходам. Можна вказати й на множинність цілей суб’єктів, які є джерелом невизначеності, тощо. Акцентуємо увагу на деяких питаннях щодо невизначеності в економіці. Невизначеність — це те, що не піддається однозначній оцінці, а для суб’єктів у галузі економіки і бізнесу треба враховувати й особистісний чинник, який впливає на аналіз ситуації та прийняття рішень. Невизначеність спричиняє ризик.

Частковим видом невизначеності постає випадковість ситуації, коли вид (множина) подій є відомим, але окрема подія може як настати, так і не настати. Тобто можна ввести деяке поле подій (сценаріїв) — таку їх множину, один з елементів якої настає. Оскільки здебільшого обраний показник ефективності (якості) господарських (фінансових) операцій (проектів) є недетермінованою величиною, то зазвичай припускається гіпотеза, за якою цю величину є сенс вважати випадковою чи розпливчастою (нечіткою).

В економіці та бізнесі у низці випадків з огляду на обрані цілі доводиться приймати рішення на підставі побудови системи гіпотез, зокрема, через відсутність вичерпної, достовірної інформації. А це призводить до ризику відхилення від цілей, до недоотримання очікуваних результатів, можливих збитків, які можуть виникнути через недостатню обґрунтованість (помилковість, неадекватність) тих чи інших гіпотез (припущень).

Щоб урахувати ступінь ризику й хоча б частково уникнути можливих збитків, потрібно, якщо є така змога, перевіряти істинність гіпотез (припущень). Це можна здійснити, зокрема, за допомогою методів перевірки статистичних гіпотез, котрі мають універсальний характер, оскільки у вигляді гіпотез можна подати майже будь-яке припущення зі сфери економіки та бізнесу. Техніка перевірки статистичних гіпотез зводиться до обчислення фактичних значень спеціальних, адекватних цілям та ситуації, критеріїв і порівняння їх із табличними значеннями для певного, заданого рівня значущості (чи ризику).

Ступінь ризику залежить також від ставлення суб’єкта прийняття рішень (управлінської команди) до нього: схильності, несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності та зумовленого ними ризику поділяють на об’єктивні та суб’єктивні. Отже, можна дати таке означення економічного ризику, що базується на принципах системного аналізу. Ризик, яким обтяжена бізнесова діяльність, — це економічна категорія, що відбиває характерні особливості сприйняття заінтересованими суб’єктами економічних відносин об’єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання. Наголосимо, що ризик має діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру. Оцінка ризику є багатовимірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, можливу невдачу (збитки) з урахуванням впливу контрольованих (керованих) і неконтрольованих (некерованих) чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Існує ціла система показників кількісної оцінки ступеня ризику. Але від жодного кількісного показника (кількісної оцінки) ступеня ризику не слід очікувати, що він показуватиме адекватні результати за будь-яких обставин. Іншими словами, встановлення певного єдиного показника як кількісної міри (ступеня) ризику є спробою подолати невизначеність, характеризуючи випадкову величину (ефективність, збитки) одним (єдиним) показником (числом).

Кількісна оцінка ризику є багатовимірною величиною (вектором), компоненти якої відбивають різні грані ризику й формуються залежно від мети дослідження, взятої системи гіпотез, суб’єктивного чинника, який характеризує ставлення суб’єкта ризику (управлінської команди) до невизначеності та ризику, тощо. Актуальним є завдання побудови аксіоматичної теорії обрання підмножини кількісних показників ступеня ризику (з множини можливих) стосовно до об’єкта дослідження, обраної системи цілей, системи гіпотез, а також ставлення до нього суб’єкта ризику (управлінської команди), ураховуючи те, що ризик є економічною категорією, має діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру.

Однією з головних якостей сучасного керівника, економіста, підприємця, системного аналітика є вміння здійснювати правильний аналіз, робити вибір із множини альтернативних варіантів, здатність іти на ризик у розумних межах, навички раціонально працювати в умовах невизначеності, ( ентропії) неповноти та асиметрії інформації, конфліктності. Чим складнішим і невизначенішим є соціально-економічне середовище, тим актуальнішим є необхідність урахування ризику, побудова й удосконалення адекватного інструментарію його аналізу, моделювання та управління ризиком на засадах системного підходу. Невизначеність економічної інформації об’єктивно наявна завжди на стадії проектування та прийняття рішень. Основне джерело цієї невизначеності — неточність, неповнота інформації про матеріально-сировині ресурси, природні чинники, можливості й наслідки науково-технічного прогресу, тенденції можливих змін попиту та пропозиції та ін. Оскільки невизначеність, неповнота інформації в економічній діяльності існують завжди, то економічні теорії, а особливо теорії прийняття рішень, планування, проектування, які цього не враховують, слід вважати лише першими наближеннями до реальної дійсності.

В останні роки теорія оптимального стохастичного програмування, теорія нечіткої (розмитої) оптимізації, теорія гри, імітаційне моделювання тощо дають досить зручний апарат для переходу до другого наближення. У ринковій економіці підвищуються вимоги до забезпечення прийнятного рівня ризику і надійності планів/проєктів та економічних рішень. Неврахування цього знижує результативність бізнесу. Імовірно, що одним із основних напрямів урахування невизначеності, неповноти інформації в теорії оптимального проєктувння є концепція адаптивності проєкту, його параметрів. Координація проєктів, адаптивність їх щодо додаткової інформації, яка надходить у процесі їх формування і реалізації, є значним чинником підвищення ефективності соціально-економічних систем. Наприклад, у задачах багатоетапного стохастичного оптимального планування значення змінних та відповідних двоїстих оцінок залежить від умов реалізації проєкту, які постійно змінюються. Адаптуючи проєкт, можна зменшити ризик і одержати вищу результативність  (порівняно з неадаптивними підходами).

Зрозуміло, що міра адаптивності проєкту є величиною, яку можна оптимізувати. Надмірна надійність (малий ризик) тягне за собою певні додаткові витрати, що забезпечують мінімізацію ризику відхилень від ппроєкту, а це призводить до виникнення ризику невикористаних можливостей (надмірних витрат). Ці витрати пов’язані зі збільшенням запасів, необхідністю розробки певних заходів тощо. Теорії проєктування, які виходять із детерміністських уявлень про наявність вичерпної інформації щодо майбутніх умов реалізації проєктів, очевидно, не здатні описати багато істотних моментів функціонування та розвитку соціально-економічних систем.

У межах детерміністичного підходу неможливо описати процес адаптації проєктів до нової інформації, їхню гнучкість. Водночас за детерміністичного підходу відсутнє наукове обґрунтування для коригування та маневреності проєктів, для створення запасів тощо. Системні властивості економічних проєктних рішень слід розглядати як урахування таких важливих характеристик проєктів, як ризик та надійність їх реалізації, еластичність, маневреність, гнучкість, інерційність, живучість, стійкість тощо. Урахування чинників, що визначають означені характеристики, дає змогу глибше проникнути в суть оптимізації процесів розвитку та функціонування соціально-економічних систем за невизначеності вхідної інформації. Зокрема, виникає можливість здійснити економіко-математичний аналіз рівня ризику та надійності планових рішень та обґрунтувати вимоги для забезпечення раціонального рівня цих показників на етапі прийняття рішень.

Серед характеристик наукових бізнес-проєктів найважливішою є їх ефективність. У результаті зміни умов реалізації проєкту фактичний рівень ефективності може значно відхилятися від планового, що спричиняє нестабільність, нестійкість, підвищений ризик функціонування соціально-економічної системи. Припустимо, що внаслідок несприятливих погодних умов урожайність кормових культур знизилася на 25 %. Через відсутність запасів кормів це призведе до зниження надоїв молока більше ніж на 25 %, що негативно вплине на величину доходу, одержаного від реалізації продукції, на прибуток і  рентабельність. Тому одним із важливих завдань проєктування є проблема стабільності, стійкості показників ефективності тощо.

Системні характеристики проєктів (ризик та надійність, надійність та еластичність, ризик та еластичність) взаємопов’язані. Наприклад, маневрені якості проєктів справляють значний вплив на еластичність, надійність, ризикованість. Зауважимо, що маневреність,  ризикованість, надійність та еластичність проєкту істотно залежать від його структури, складу тобто архітектури.

3. Основні методи і моделі, використовувані в економетричному моделюванні наукових-бізнес проєктів

Економетричне моделювання – специфічний метод науки, що застосовується для аналізу та синтезу процесу управління. Це особливий пізнавальний спосіб, коли суб’єкт дослідження замість безпосереднього досліджуваного об’єкта пізнання обирає чи створює подібний до нього допоміжний об’єкт – образ чи модель, досліджує його, а отримані нові знання переносить на об’єкт-оригінал. Завдяки активній ролі суб’єкта сам процес моделювання має творчий, активний характер. Для аналізу й синтезу систем управління бізнесом використовуються різноманітні економіко-математичні методи та моделі. Економічні явища, процеси, проєкти що вивчаються сучасною наукою, з великими труднощами піддаються дослідженню звичайними (вербальними) теоретичними методами. Прямий експеримент над ними неможливий. Ціна помилок і прорахунків велика, тому економетричне моделювання є важливою складовою науково-пізнавального інструментарію. Як методологія та інструментарій економетричне моделювання не підміняє собою ні математику, ні економічну теорію, ні фінанси, ні жодну з економічних дисциплін і не конкурує з ними. Навпаки, важко переоцінити його синтезуючу роль. Створення й застосування тріади «модель – алгоритм – проєкт» неможливе без опори на різноманітні методи і підходи якісного (вербального) аналізу як лінійних, так і нелінійних економічних моделей, сучасних мов програмування. Воно дає нові додаткові імпульси й стимули для розвитку економічної науки та її практичного використання зокрема в бізнес-проєктуванні.

Метою дисципліни «Економетричне моделювання наукових бізнес-проєктів» є поглиблене вивчення бізнес-проєктування із застосуванням апарату макро-, мезо- і мікромоделювання, економіко-математичних моделей оптимізації, статистичних моделей,  моделей теорії ігор та ін., що підвищує якісні параметри  бізнес-проекту.

Завданнями вивчення дисципліни є засвоєння  базових    принципів і методичних підходів до вибору методів, використовуваних у моделюванні  наукових бізнес-проєктів; генерування інформаційних кластерів, що характеризують основні властивості бізнес-соціальних систем макро-, мезо- і мікрорівня; використання системних характеристик бізнесових рішень та можливостей їх моделювання із застосуванням економіко-математичних і статистичних методів.

Об’єктом дисципліни є процес економетричного моделювання  наукових бізнес-проєктів як системи взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток бізнесу, підпорядкованого найповнішому задоволенню запитів споживачів.

Предметом дисципліни є сукупність теоретичних, методичних і практичних положень економетричного моделювання наукових бізнес-проєктів, узгоджених з місією підприємства, досягненням визначеної цільової стратегії і результативності  з дотриманням принципів сталого розвитку.

Метод від грец. (methodos – шлях дослідження, вчення). 1. Спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя; підхід до вивчення життя і його відображення. 2.Прийом або система прийомів, що застосовується в певній галузі діяльності (науки, виробництва тощо).

Модель від лат. («modulus» — зразок, норма, міра.) — це об’єкт, що заміщує оригінал і відбиває його найважливіші риси й властивості для даного дослідження, даної мети дослідження за обраної системи гіпотез.

Можна виокремити щонайменше чотири аспекти застосування математичних методів і моделей у вирішенні практичних проблем.

1. Удосконалення системи економічної інформації. Математичні методи й моделі дають змогу упорядковувати економічну інформацію, виявляти недоліки в наявній інформації та розробляти вимоги до підготовки нової інформації чи її коригування. Розроблення і застосування економіко-математичних моделей вказують шляхи вдосконалення системи економічної інформації, орієнтованої на вирішення певних завдань планування та управління.

2. Інтенсифікація і підвищення точності економічних розрахунків. Формалізація економічних задач і застосування комп’ютерів значно прискорюють типові, масові розрахунки, підвищують точність і скорочують трудомісткість, дають змогу проводити багатоваріантні економічні дослідження та обґрунтування складних заходів, недосяжні за панування «ручної» технології.

3. Поглиблення кількісного аналізу економічних проблем. Завдяки застосуванню економіко-математичного моделювання створюються нові можливості економічного аналізу; вивчення чинників, які впливають на економічні процеси; кількісного оцінювання наслідків змін умов розвитку економічних об’єктів тощо.

4. Розв’язання принципово нових економічних задач. За допомогою математичного моделювання вдається розв’язувати економічні задачі, які в інший спосіб розв’язати практично неможливо, наприклад, відшукання оптимального варіанта плану розвитку національної економіки, імітація  заходів стратегічного розвитку національної економіки, автоматизація моніторингу за функціонуванням складних економічних об’єктів.

Сфера практичного застосування економіко-математичного моделювання обмежується можливостями та ефективністю формалізації економічних проблем і ситуацій, а також станом інформаційного, математичного, технічного забезпечення використовуваних моделей. Намагання будь-якою ціною застосувати математичну модель може не дати очікуваних результатів через відсутність необхідних умов.

4. Презентація до лекції 1

https://elearn.nubip.edu.ua/pluginfile.php/667775/mod_book/chapter/210635/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F1%20%5B%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%5D.pptx