Тема 11. Соціальні комунікації у суспільному житті

1. Поняття соціальної комунікації

Соціальна комунікація (англ. social communication) — обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Згідно з паспортом спеціальності, «галузь науки, яка вивчає сутність, закономірності соціальних комунікацій, процеси, структури та форми соціально-комунікаційних відносин» [1].

Як зазначає професор В. В. Різун, «під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, впровадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціальнокомунікаційні інститути, служби, а з іншого — організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні користувачі соціальної взаємодії. 

Ці комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей. Соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь-які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільнокомунікаційної справи» [2].

Щодо терміна в однині «соціальна комунікація», то цілком допустимі, пише В. В. Різун, «два значення: 1) соціальна комунікація як різновид соціальних комунікацій; 2) соціальна комунікація (частіше у цьому значенні — суспільна) як різновид публічного спілкування, що є окремим видом суспільно-культурної діяльності і лежить в основі соціальних комунікацій»[2].

Словосполучення «соціальна комунікація» зазвичай пояснюють трояко:

• як передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів;
• як процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною;
• як механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людини^[2].

Соціальні комунікації проф. О. М. Холод визначає як комплекс організованих дій (збір інформації, її обробка, трансляція і верифікація впливу інформації на споживача), що спрямовані на обмін соціально важливою інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними суб’єктами й об’єктами у суспільстві. Соціальні комунікації, на думку автора, це системні процеси формування соціальних практик за допомогою комунікаційних технологій під час створення інформації, її пошуку, упорядкування, трансляції, обміну, збереження й вимірювання впливу на реципієнта[3].

Методологічним підходом до вивчення явищ, процесів, функцій соціальних комунікацій, за професором В. В. Різуном, є соціальнокомунікаційний підхід. Суть цього нового для науки в цілому підходу є фіксація, моніторинг, опис, аналіз та інтерпретація даних у системі понять соціальнокомунікаційного інжинірингу, а точніше — з точки зору того, чи здійснює об'єкт дослідження на соціум той вплив, який технологічно закладався, і як соціум відреагував на об'єкт впливу. Дослідження комунікаційних об'єктів у соціальному вимірі обов'язково включає [2]:

1. фіксацію досліджуваного об'єкта у природній для нього системі суспільних координат (зв'язок із соціальною групою, фахом, віком, освітою, переконаннями, вірою тощо);
2. спостереження за досліджуваним об'єктом в соціальних умовах;
3. експериментування з досліджуваним об'єктом у реальних або лабораторно відтворених соціальних умовах;
4. опис результатів спостережень чи експериментів відносно соціально заданих параметрів;
5. аналіз результатів досліджень у соціально заданому контексті;
6. соціально зорієнтована інтерпретація результатів аналізу.

2. Функції соціальних комунікації.

До основних функцій соціальних комунікацій можна віднести [4]:

Соціалізуюча функція — пов'язана із соціальним вихованням членів суспільства, формуванням або зміною інтенсивності і спрямованості соціальних настанов, цінностей та ціннісних орієнтацій аудиторії, з якою здійснюється комунікація. Зокрема, соціалізуюча функція може розглядатися як така, що реалізує стратегічний РИ, на якому ґрунтується вся суспільна сфера.

Організаційно-поведінська функція — пов'язана з ініціюванням або припиненням певних дій масової аудиторії. З нею можна поєднати тактичний РИ (політична, виборча або рекламна кампанія).

Емоційно-тонізуюча функція полягає в регулюванні емоційного рівня аудиторії, стимулюванні її емоційних реакцій.

Комунікаційна функція — пов'язана з регулюванням зв'язків між різними індивідами або сегментами аудиторії, а також комунікатора з тією самою аудиторією.

ПСИХОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

З точки зору психології виокремлюють такі функції масової комунікації [4]:

Формування масової психології — стратегічна, оскільки формує і масу (як суб'єкт соціальної дії), і масову психологію.

Інтеграційно-комунікаційна — пов'язана з формуванням загальних емоційно-психологічних настроїв аудиторії.

Інформаційна— забезпечує аудиторію певним набором інформації, створює єдину "інформаційну" систему координат для сприйняття і оцінки подій, які відбуваються в суспільстві.

Соціалізуюче-виховна — сприяє формуванню узагальнених настанов, цінностей і ціннісних орієнтацій.

Організації поведінки — стимулює напрями конкретних дій маси.

Отже, феномен масової комунікації можна розглядати як [4]:

1. Набір технічних механізмів (засобів масової комунікації, які доносять повідомлення до аудиторії) для впливу на психіку людей.

2. Нові змістовні компоненти психологічного впливу (коли транслюються не просто директивні повідомлення, а повідомлення, що стимулюють, "підштовхують" індивідів до певних дій).

3. Спеціально організований процес, коли зовнішньо люди (начебто) мають право на індивідуалізацію і свободу людської свідомості, а по суті — внутрішньо (психологічно) такого вибору не мають, оскільки дивляться одні й ті самі (по змісту) телепрограми, слухають одні й ті самі радіопередачі і читають одні й ті самі повідомлення в газетах з різними назвами.

У цьому контексті варто виокремити такі масово-психологічні функції засобів масової комунікації [4]:

• загальної регуляції психодинаміки суспільства;

• інтегратора масових настроїв;

• управління циркуляцією психоформуючої інформації.

Тож розглянемо такі базові поняття, як комунікаційний канал і інформація як така, без чого розуміння власне процесів комунікації попросту неможливе.

3. Структура і види соціальних комунікацій.

У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом , визначається обов'язкових п'ять структурних елементів [5]:

1) "хто" - комунікатор (той, хто передає й формує повідомлення);

2) "що" - повідомлення;

3) "як" - спосіб передачі повідомлення, канал;

4) "кому" - аудиторія, якій адресується повідомлення;

5) "навіщо" - з яким ефектом, ефектив­ність.

З погляду соціологів (наприклад, В.П. Конецької [5]), в рамках структури соціальних комунікацій слід виокремити такі елементи:

1) соціальна стратифікація суспільства (актуальні соціально зумовлені ознаки інди­відів);

2) комунікаційна система та її ознаки (об'єктність, структура, цілісність);

3) способи комунікації (візуальні, аудитивні, аудитивно-візуальні);

4) засоби комунікації.

У 1939 р. Сержем Чахотіним - німецьким емігрантом, що жив у Франції, була запро­понована модель всемогутньої масової пропаганди, яка включала такі структу­рні складові [5]:

1) мотив;

2) пропагандист;

3) зміст масової пропаганди;

4) одержувач (який випробовував уплив із боку власних переконань і установок, а також особливостей поведінки).

Вельми відома в криптографії модель Клода Елвуда Шеннона (англ. Claude Elwood Shannon; 30 квітня 1916 - 24 лютого 2001) -американського математика й електротехні­ка, який спільно зі своїми колегами створив математичну теорію інформації [5].

У 1948 р. К. Шеннон опублікував фунда­ментальну працю "A Mathematical Theory of Communication" ("Математична теорія кому­нікації"), у якій сформульовані основи теорії інформації. Саме в названій роботі автор запропонував модель трансмісії сигналу в комунікації. До структури своєї моделі К. Шеннон включив такі елементи [5]:

1) джерело інформації;

2) передавач;

3) сигнал, що подається;

4) канал;

5) джерело перешкод (порушень);

6) відібраний сигнал;

7) приймач;

8) повідомлення;

9) адресат.

У моделі культурної мозаїки А. Молеса, яка була запропонована в 1967 р., передба­чалася наявність таких складових масової комунікації [5]:

1) пам'ять світу;

2) канали повідомлень (книги, газети, радіо й телебачення);

3) соціально-культурний образ;

4) особа.

Практично всі структури згаданих вище моделей мають, тією або іншою мірою, від­биті за задумом авторів основні структурні елементи, такі як [5]:

• комунікант - відправник документного повідомлення, з якого саме і починається акт комунікації

• комунікат – документне повідомлення (фіксована інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).

• канал (спосіб передачі інформації).

• реципієнт - отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).

• зворотний зв'язок - реакція реципієнта на отримане повідомлення.

Елементарна модель комунікації подана на рис. 11.1.

Рис.11.1. Модель комунікації

Залежно від функціональності та спря­мованості, що запропонована тією або ін­шою моделлю, автори додають до її струк­тури необхідні, на їх погляд, елементи і складові. Проте основний набір структури масової комунікації визначений самим хо­дом розвитку людського суспільства [5].

Таким чином ми можемо виокре­мити й різні види соціальних комунікацій. Усі соціальні комунікації, наприклад В.П. Конецька, пропонує розподілити за трьома основними критеріями [5]:

1) за характером аудиторії;

2) за джерелом повідомлення;

3) за каналом передачі.

Критерій "характер аудиторії" передба­чає такі види соціальної комунікації:

- міжособистісна (яка індивідуалізувалася);

- спеціалізована (групова);

- масова.

Аналіз соціальної комунікації із погляду критерію "джерело повідомлення" зумовлює два види [5]:

- офіційна (формальна);

- неформальна.

Нарешті , критерій "канал передачі " може стимулювати виокремлення в соціальній комунікації таких її видів, як:

- вербальна;

- невербальна[5].

Г. Г. Почепцов також провів класифікуватицію видів соціальних ко­мунікацій. Визначаючи рівні соціокомунікаційних процесів, цей дослідник виділяє ієрархічний (пріоритетність прямого зв'язку) та демократич­ний (пріоритетність зворотного зв'язку). Для першого рівня наказ є фактичною нормою, для другого - переконанням [5]. Також комунікація поділяються на письмову та усну, при цьому письмова інформація не є звичайною фіксацією усної, вбачаючи між ними велику різни­цю щодо цілі та засобів висловлення [5].

На думку Почепцова, соціальні комунікації мо­жуть бути формальними (офіційні) та неформальни­ми. Міжнародні та міжмовні чинники призводять до появи міжнародної та міжкультурної комунікацій [5].

Загалом види комуні­кації розрізняються практично за кожним елементом процесу комунікації .

4. Питання для самоконтролю

1. Комунікації та їх роль у навчанні.

2. Види соціальних комунікацій.

3. Соціологізація суспільства.

4. Комунікаційні зв'язки між студентами.

5. Дистанційне навчання.

6. Електронізація соціальних зав'язків.

7. Переваги комунікацій.

8. Недоліки цифрових інформаційних джерел.

9. Функції комунікацій.

10. Вибір інструментів для соціальних комунікацій.

11. Google  технології комунікацій.

12. Тайм-менеджмент.

13. Шляхи налагодження комунікацій між студентами та деканатом.

14. Шляхи налагодження комунікацій між студентами та викладачами.

15. Формування бізнес-комунікацій.

5. Список використаних джерел

1. Соціальна комунікація. https://uk.wikipedia.org.

2.  Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій [Електронний ресурс] // [Наукова сторінка професора Володимира Різуна] / Інститут журналістики: [сайт]/ - Електронні дані. - Київ, 2011. - Режим доступу: сторінка професора Володимира Різуна.

3. Холод, Олександр (2016). Сучасні теорії та тенденції розвитку соціальних комунікацій (українською). Київ - Кривий Ріг: Київський національний університет культури і мистецтв. с. 213. 

4. Соціальні функції масової комунікації. https://studentbooks.com.ua/content/view/1028/42/1/3/

5. Структура і види соціальних комунікацій. https://studfile.net/preview/383773/page:3/

6. Презентація до теми 11

Презентація до теми 11.pptx