Тема 5. Основи законодавчо-правового регулювання підприємництва, торгівлі та біржової діяльності
| Сайт: | Навчально-інформаційний портал НУБіП України |
| Курс: | Вступ до фаху та соціальні комунікації (БД) ☑️ |
| Книга: | Тема 5. Основи законодавчо-правового регулювання підприємництва, торгівлі та біржової діяльності |
| Надруковано: | Гість-користувач |
| Дата: | вівторок, 8 квітня 2025, 22:14 |
1. Державне регулювання підприємницької діяльності.
Останнім часом в Україні відбуваються активні процеси
в правовій площині регулювання підприємницької діяльності. Правове регулювання підприємництва є формою регулювання суспільних відносин з метою регламентації поведінки
учасників цих відносин відповідно до норм права. Ефективне правове регулювання підприємництва є одним із пріоритетних завдань держави, яка, застосовуючи всебічні заходи регулюючого впливу, впливає на створення сприятливих
умов для розвитку бізнесу в інтересах суспільства і держави
загалом.
Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути [3]:
громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";
об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.
Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою [3].
Найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву. У найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи чи об'єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів [3].
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду с [3].
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю [3].
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України [3].
Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України [3].
Стаття 5. Принципи підприємницької діяльності
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Стаття 9. Право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці
Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору в тому числі у випадках, передбачених законами України, - контракту підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
Стаття 10. Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності
Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.
За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний господарським судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Отже, можна стверджувати, що правове регулювання підприємницької діяльності охоплює специфічну діяльність держави щодо встановлення юридичних норм та засобів їх реалізації, а також діяльність безпосередніх учасників відносин – суб’єктів підприємництва. Відтак правове регулювання
підприємництва – це комплексна категорія, яку можна охарактеризувати як правовий вплив на відносини в сфері реалізації
права на підприємницьку діяльність, яка здійснюється через
систему юридичних засобів, способів, форм та методів з метою
їхнього у відповідності потребам підприємництва [3].
2. Правові основи регулювання торговельної діяльності
Суспільні відносини часто формуються на конкурентній боротьбі, яка полягає у суперництві за найбільш сприятливі умови існування, у спортивних та інтелектуальних змаганнях, політиці, економіці та інших сферах.
Однак особливе місце займає конкуренція як економіко-правова категорія, пов’язана з виробництвом товарів, виконанням робіт чи наданням послуг. Економічна конкуренція є визначальною умовою для сталого економічного розвитку держави, оскільки вона мотивує суб’єктів підприємницької діяльності враховувати потреби суспільства і споживачів, підвищувати якість продукції, знижувати витрати їхнього виробництва, упроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, просуватися на міждержавні ринки тощо. Етимологія слова «конкуренція» походить з латинської (concurro – «збігатись», «зіштовхуватись»), означає суперництво щодо визначеного роду об’єктів. Уперше поняття конкуренції сформулював у 1776 р. видатний економіст А. Сміт у відомій праці «Дослідження про природу і причини багатства народів». Він визначив конкуренцію як суперництво, що підвищує ціни під час скорочення пропозиції товарів і знижує ціни під час перевищення пропозиції над попитом. Крім того, автор запропонував головний принцип конкуренції – принцип «невидимої руки», який полягає в тому, що підприємець, маючи власні інтереси щодо вигоди, одночасно реалізує й інтереси всього суспільства [3].
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Таке ж визначення продубльоване у згадуваній ст. 25 ГК України [3].
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначив правові засади захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції; поняття недобросовісної конкуренції та її основні види; відповідальність за вчинення дій, спрямованих на недобросовісну конкуренцію [3].
Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. № 3659-ХІІ започатковано діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних органів; визначено статус, завдання, структуру та основні принципи діяльності АМК; порядок здійснення відносин з органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими контролюючими органами, засобами інформації та громадськими організаціями; процесуальні засади діяльності АМК. Основною метою діяльності АМК є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель [3].
Монополія (від грецьких слів «mono» – один, «poleo» – продаю) – це виключне право в певній галузі, держави, організації, фірми. В ідеалі монополія – це стан, коли один суб’єкт забезпечує всі пропозиції певного товару або послуги на ринку. У реальному житті таке трапляється вкрай рідко і зазвичай монопольним вважається домінування певного суб’єкта підприємництва, коли він може істотно впливати на ціну або обсяг товарів на ринку [3].
3. Особливості регулювання біржової діяльності.
Для досягнення повноцінного функціонування біржової діяльності в Україні необхідно визначити чіткий механізм регулювання, який забезпечить рівноцінні умови діяльності та захист усіх ринкових суб’єктів, а також буде пов’язаний з особливостями біржового ринку та його елементів. Регулювання біржової діяльності може здійснюватись у двох напрямах:
- державне регулювання;
- регулювання з боку недержавних струкур.
Державне регулювання економіки у загальному розглядається, як вплив держави на діяльність господарюючих суб'єктів та ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення оптимальних умов функціонування ринкового механізму [25].
Всі негативні сторони ринкової економіки можуть служити поясненням причин посилення ролі держави в економіці. Саме згладжування, запобігання негативних наслідків дії ринкових регуляторів – це мета економічної діяльності держави [25].
Виходячи з вищевикладеного, можна визначити наступні економічні функції держави [25]:
- забезпечення правової бази функціонування приватного бізнесу;
- захист конкуренції. Панування монополій завдає шкоди ринку, тому антимонопольна діяльність і підтримка конкуренції стають основними функціями держави;
- перерозподіл доходів через систему прогресивного оподаткування і систему трансфертних платежів (пенсії, допомоги, компенсації і т. д.);
- фінансування фундаментальної науки та охорони навколишнього середовища;
- зміна структури виробництва з метою коригування розподілу ресурсів;
- контроль і регулювання рівня зайнятості, цін, темпів економічного зростання;
- фінансування виробництва або безпосереднє виробництво громадських товарів і послуг.
Державний вплив на економіку здійснюється за двома основними напрямками [25]:
- через державний сектор;
- за допомогою впливу на функціонування приватного сектора економіки через різноманітні економічні інструменти (державне регулювання економіки).
За об'єктами впливу державне регулювання економіки передбачає діяльність з регулювання трьох взаємопов'язаних частин відтворювального процесу:
- регулювання ресурсів,
- регулювання виробництва,
- регулювання фінансів [25].
За рівнями регіональної ієрархії державне регулювання зосереджено за двома основними напрямами [25]:
- федеральним;
- регіональним рівнями.
Загальна стратегія державного регулювання економіки базується на наступних принципах [25]:
- за інших рівних умов перевагу слід віддавати ринковим формам організації економіки. На практиці це означає, що держава повинна фінансувати тільки ті соціально значущі галузі, які не приваблюють приватний бізнес (через малу прибутковість);
- державне підприємництво повинно не конкурувати, а допомагати розвитку приватного бізнесу. Ігнорування цього принципу може привести до штучного домінування державних підприємств над приватними;
- державна фінансова, кредитна, податкова політика повинна сприяти економічному зростанню та соціальній стабільності;
- державне втручання у ринкові процеси більш ефективно, якщо воно має ринкову форму;
- посилення державного регулювання здійснюється з метою контролю фінансових криз, а також процесів у сфері міждержавних економічних відносин.
До основних цілей державного регулювання економіки відносяться [25]:
- мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів;
- створення фінансових, правових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;
- забезпечення соціального захисту тих груп ринкового суспільства, становище яких у конкретній економічній ситуації стає найбільш вразливим.
Методи досягнення цих цілей поділяються [25]:
- на прямі;
- непрямі (або економічні).
Прямі методи державного регулювання економіки грунтуються на адміністративно-правових способах впливу на діяльність тих чи інших суб'єктів господарювання (заходи заборони, дозволу, обмеження) [25].
Непрямі регулятори відрізняються від прямих методів тим, що вони не обмежують свободу економічного вибору, а навпаки, дають додаткові стимули при прийнятті ринкового рішення. Основна область їх застосування – це економічне середовище. Непрямі методи регулювання передбачають використання коштів і можливостей фінансової та кредитно-грошової систем країни [25]. Зазначені методи взаємопов'язані.
Існують наступні засоби (інструменти) державного регулювання:
- адміністративно-правові інструменти;
- фінансова (податкова) система;
- кредитно-грошова система держави;
- державна власність;
- державне замовлення.
Поряд з перерахованими інструментами державного регулювання, що мають внутрішньоекономічну спрямованість, існує арсенал засобів зовнішньоекономічного регулювання [25].
Практично всі важелі впливу на процес відтворення всередині країни істотно впливають на зовнішньоекономічні зв'язки:
- зміна облікової ставки, оподаткування;
- нові пільги та субсидії на інвестиції в основний капітал та ін.
Розглядаючи функціонування бірж у системі ринкових відносин, необхідно особливу увагу звернути на сутність, структуру і особливості механізму регулювання біржової діяльності, як у світовій, так і вітчизняній практиці. Необхідно відзначити, що у вітчизняній літературі все більше уваги приділяється вивченню проблем регулювання біржової діяльності, особливо, висвітлення теоретичних засад правового регулювання, як товарних, так фондових бірж.
Створення ефективного механізму регулювання біржової діяльності визначається особливою роллю біржового ринку в економічній системі.
Механізм регулювання біржової діяльності вимагає з’ясування сутності його регулювання, яке визначає сукупність норм і заходів, спрямованих на впорядкування і систематизацію роботи бірж, укладання і виконання, заключення біржових контрактів на основі встановлення правил та вимог.
В цілому необхідно відзначити, що метою регулювання біржової діяльності є забезпечення стійкості, збалансування та ефективності функціонування бірж.
Механізм регулювання біржової діяльності складається з трьох складових:
· правової бази;
· нормативного забезпечення;
·
|
Механізм регулювання біржової діяльності |
|
- законодавчі акти; - укази; - постанови; - інші правові документи органів державного регулювання |
|
- інструкції; - нормативи; - норми; - методичні вказівки; - пояснення; - правила, затверджені організаціями професійних учасників біржової діяльності |
|
- економічна; - комерційна; - фінансова; - інші види інформації |
|
Правова база |
|
Нормативне забезпечення |
|
Інформаційна база |
4. Питання для самоконтролю
Питання для самоконтролю
1. Основні засади регулювання підприємництва.
2. Важливість регулятивних процесів у підприємництві.
3. Основні регулятивні акти в українському законодавчому регулюванні підприємництва.
4. Ознаки конкуренції.
5. Поняття монополії і функції Антимонопольного комітету.
6. Засади регулювання біржової діяльності.
7. Державне регулювання біржової діяльності.
8. Саморегулівні асоціації і їх роль.
9. Функції асоціацій.
11. Перелік законів, що регулюють підприємництво.
12. Перелік законів, що регулюють торгівлю.
13. Перелік законів, що регулюють біржову діяльність.
14. Напрями удосконалення державного регулювання.
15. Напрями удосконалення саморегулювання.
5. Презентація до теми 5
Шрифти
Розмір шрифта
Колір тексту
Колір тла
Кернінг шрифтів
Видимість картинок
Інтервал між літерами
Висота рядка