1. Основні положення класичної моделі

Основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги – класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл - А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах: 1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці. 3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.

Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність

Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві

Під доходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, виражену в одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп. і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна плата становитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, у якій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, як за його внеском у створений продукт (результат виробництва).

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи, що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати, що передувало її виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге, такі сучасні теоріїї, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

 Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків

Y = C + I + G + Xn

 буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли AD = AS).

 По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію.

 Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS обєм виробництва Y завжди рівний потенційному Y^*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

2. Побудова класичної моделі макроекономічної рівноваги

Ґрунтуючись на другому з наведених положень класичної моделі, розглянемо спочатку ринок ресурсів.

Головним ресурсом у класичній моделі є ресурс праці, щодо якого найбільш очевидно справджується правило (закон) спадної віддачі факторів.

Ринок робочої сили. На ринку робочої сили взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Причому попит і пропозиція робочої сили є функціями середньої ральної заробітної плати(Wr).

Рис.1. Встановлення рівноваги на ринку праці. 

Під реальною заробітною платою розуміють доход від праці, виражений в одиницях створеного продукту.

Для проблеми рівноваги актуальним є питання: як забезпечується збільшення Yr за рахунок кількісного зростання одного з факторів виробництва.

Класична модель грунтується на визнанні закону спадної граничної продуктивності, або віддачі факторів. Тобто, в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певної комбінації. передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло, що дії цього закону "підпорядковується" і виробнича функція Yr = F(L, l, K, T). (рис.2)

Рис. 2. Класична виробнича функція

Відповідно до вимоги цього закону, для виробничої функції повинно бути властиве додатне значення похідної першого порядку dYr/dL>0, що відображає факт збільшення продукту при залученні додаткового ресурсу, і водночас від'ємне значення похідної другого порядку d² Yr/dL²<0, що означає саме спадання віддачі фактора після досягнення певної межі його нагромадження.

Традиційно приймається, що для короткотермінового періоду лише фактор праці є змінним, всі інші — земля, капітал, технології — постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводить- ся до ринку праці, а продукт розглядається як функція ресурсу праці.

Макроекономічний оптимум ґрунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Остання визначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь на питання "скільки товарів має бути запропоновано на ринку? " слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції (рис.3).

Рис.3. Визначення сукупної пропозиції за допомогою виробничої функції.

Ринок грошей. У макроекономічній моделі рівноваги гроші є нейтральними в тому розумінні, що їхня маса М лише впливає на рівень цін товарів, розмір середньої номінальної зарплати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної зарплати.

У класичній моделі ринок грошей відрізняється від усіх інших ринків тим, що для нього попит і пропозиція не є функціями цін(тут — позичкового процента). Пропозиція грошей М є екзогенною, наперед визначеною величиною.

Визнаючи попит на гроші М^D , виходять із їх функції як засобу обігу, тобто мають на у вазі гроші, необхідні для здійснення угод. Тому попит на гроші є функцією обсягу продукту з урахуванням загального рівня цін, тобто номінального продукту: М^D = М^D (Y). Більш точно функція попиту на гроші має вигляд такої, що враховує і швидкість їх обертання

V: M^D =1/V * Y.

Рис.4. Рівновага на грошовому ринку.

Ринок товарів. Особливістю рівноваги на товарному ринку за класичною моделлю є те, що попит на реальний продукт Y^Dr розглядається тут як спадна функція загального рівня цін, а пропозиція Y^Sr — як повністю нееластична за ціною.

Логіка пояснення функції попиту в класичній моделі така. Попит пристосовується до рівня цін, у свою чергу, він пов'язаний із грошовою масою:

Оскільки V-const, а M — екзогенна величина, то реальний попит на продукт є функцією загального рівня цін Р.

Функція пропозиції за класичною моделлю визначається виробничою функцією. Тобто те, який продукт буде запропоновано, залежить не від загального рівня цін, а від залучених ресурсів.

Оскільки у короткотерміновому періоді єдиним змінюваним ресурсом розглядається робоча сила, то функція пропозиції має вигляд:

YSr = Yr(L).

1. Поєднання графіків дає можливість проілюструвати, що пропозиція на ринку товарів визначається виробничою функцією і не залежить від рівня цін.

2. Попит на товари залежить від рівня цін: із їх збільшенням попит спадає, і навпаки. Отже, рівновага на цьому ринку встановлюється завдяки зміні рівня цін.

Ринок заощаджень(інвестицій). Як уже зазначалося, згідно з класичною моделлю, на товарному ринку діє правило пристосування попиту до пропозиції. Який же механізм гарантує це пристосування? Аналіз ринку заощаджень(інвестицій)і покликаний це пояснити.

Сукупний попит у замкненій економіці(без урахування зовнішнього ринку)складається з двох компонентів: споживання С і інвестиції I.

Інвестиції створюються заощадженнями S. Відповідність заощаджень інвестиціям забезпечується на ринку заощаджень(інвестицій), де попит і пропозиції врівноважуються. Формалізуємо класичну гіпотезу щодо тих процесів, які

За класичною моделлю, вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє ставка процента. Вважається, що завжди існує процент i, який урівноважить попит і пропозицію.

Функція заощаджень. Заощадження є ф-цією процента і реального продукту. Залежність між ними пряма: чим вищий процент і більший реальний продукт, тим більші заощадження:

S=S(i, Yr ); dS/di>0; dYr /di<0.

Логіка міркувань, за класичною теорією, є такою: ставка процента визначає розподіл доходів домогосподарств на поточне й очікуване у майбутньому споживання. Збільшення споживання у майбутньому передбачає, що в поточному періоді споживач відмовиться від витрачання частини своїх доходів і перетворить їх на заощадження. Останні принесуть йому процент. Чим вищий цей процент, тим більше він спонукає до додаткових заощаджень, оскільки це є запорукою збільшення споживання в майбутньому.

Багатьом економістам остання теза видається сумнівною, але саме на ній будується класична гіпотеза рівноваги на ринк заощаджень(інвестицій).

Фунція інвестицій. Інвестиції залежать від рівня процента i, а функція інвестицій є спадною:чим вищий процент, тим нижчий попит на інвесатиції:

I=I(i); dY/di<0.

Зворотна залежність між інвестиціями і процентом пояснюється тим, що збільшення процента за кредит робить частину проектів неприбутковими. Адже той, хто реалізує проект, має відшкодувати процент з отриманого прибутку.

Роль процентної ставки і в класичній моделі зводиться до того, що частина сукупного попиту(реального доходу), що була вилучена з обігу як попит на товари завдяки заощадженням, знову стає його частиною у вигляді попиту на інвестиційні товари. Рівновага на ринку заощаджень(інвестицій) передбачаєрівність: S=I; S(i, I)=I(i).

Якщо зростатиме схильність до заощаджень, лінія заощаджень зрушиться паралельноправоруч, і рівноважна ставка процента зменшиться. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зрушиться саме лінія інвестицій, і рівноважна ставка процента зросте.

У класичній моделі рівноважна ставка процента не визначає обсягів пропозиції чи попиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини: споживання С і інвестиції I (рис.5)

Рис.5. Ринок інвестицій та заощаджень.

Маючи функції С та I і склавши їх, можна отримати функцію сукупного попиту.

3. Класична модель макрорівноваги та її застосування.

Представники власне класичної школи Адам Сміт, Томас Роберт Мальтус, Джеймс Міль, Джон Стюарт Міль, Жан Батист Сей не створили загальної, формалізованої і цілісної моделі макрорівноваги. Як нам уже відомо Ж. Б. Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної "моделі" економічного кругообігу, вважаючи пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у моделі Сея породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому усі заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S=I. Отже, Сей сформулював закон ринку, на якому й будується класична схема економічного кругообігу;за ним обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем, а якщо певні товари не знаходять собі покупця, це означає, що "інші виробництва дали товарів менше, ніж необхідно". Ж. Б. Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорції відтворення неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише часткове перевиробництво окремих товарів.

Необхідно відзначити, що розглянута модель макроекономічної рівноваги з урахуванням недоліків застосовна до умов ринку досконалої конкуренції, коли основні макроекономічні пропорції регулюються майже автоматично і відсутня необхідність активного втручання держави в економічну сферу. З переходом до ринку недосконалої конкуренції на початку XX ст. і зміною макроекономічних умов в економіці виникла необхідність розробки більш досконалої і сучасної теорії макроекономічної рівноваги

Таким чином, класична модель макрорівноваги, ґрунтуючись на законі Сея, передбачає: а)Абсолютну еластичність заробітної плати і цін, б)Висунення на перший план сукупної пропозиції в якості двигуна економічного зростання, в)Здатність ринкового механізму до збалансування сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні повної зайнятості і повного використання інших факторів виробництва, г)Постійно діючу тенденцію до співпадання обсягу сукупної пропозиції і потенційних можливостей економіки (тому крива сукупної пропозиції є вертикальною прямою, яка виражає залежність між змінним рівнем цін і сталим, незмінним рівнем обсягу національного доходу).

Головними інструментами макроекономічного саморегулювання є: реальна заробітна плата як чинник ринку робочої сили, загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів, ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині). Останні усувають будь-який надлишок пропозиції або попиту і відновлюють повну зайнятість та обсяг виробництва, що створюється при повному використанні виробничих потужностей.

У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами "саморегулювання" є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність і тому повинно бути зведене до мінімуму.

Прихильники класичної макроекономічної моделі вважають, що ринкова економіка функціонує в інтересах всього суспільства. Для обгрунтування доцільності чи недоцільності використання цієї моделі в Україні використаємо такі показники:

Природна ціна товару, послуги або ресурсу — ціна, яка забезпечує покриття витрат на виробництво та отримання середньої норми прибутку і земельної ренти.

4. Презентація до теми 19

Тема 19_Класична модель макрорівноваги.pptx

5. Відео до теми 19