ТЕМА 1. Правова культура та правова свідомість

Культура – це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності.

Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін.

Культура – соціальн о нормативна, а її норми є історично первинн ими , становлять основ у всіх інших нормативних систем таких як : релігі я , моральн і ст ь , естетик а , права тощо .

Право, як мораль і релігія, являється інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляються ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загально соціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право – частина соціальної культури, яке визначає один з її видів – правову культуру.

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

· антропологічний, згідно з яким культура – це сукупність усіх благ, створених людиною;

· філософський, згідно з яким культура – це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.

Правову культуру особистості складають такі елементи:

2) повага особи до права , заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;

4) вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства.

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері.

Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина.

Правова культура складається з цілого ряду елементів (рівнів).

Одним із них є досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейської Комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим елементом підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм.

Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення.

Правова культура суспільства як стабільна відповідність способу й результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам, цінностям відображає рівень розвитку правосвідомості кожної особистості і вміщує в собі не тільки знання про закон і правопорядок, а й безпосередні дії людини (вияв законослухняності, поваги до права, закону) в різних, навіть виняткових життєвих ситуаціях, передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити з людьми і серед людей, орієнтуючись на норми права, не виходячи за межі закону.

Правові норми дозволяють упорядкувати суспільні відносини, поведінку людини. Вони визначають, що дозволено, а що заборонено, як потрібно діяти в тій чи іншій життєвій ситуації.

Тому вивчення регулятивних правових норм має надзвичайно важливе значення для інтеграції особистості в сучасному суспільстві.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Структура та функції правової культури

Структура правової культури особистості дуже багатогранна. Її розглядають в декількох площинах структури:

1 ) правова культура людини проявляється насамперед у підготовленості його до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, в умінні і навички користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. З цих позицій культура особистості характеризується наявністю правових культурних орієнтації , свідчить про певний ступінь розвитку індивіда;

2) правова культура - це певний характер і рівень творчої діяльності особистості, в процесі якої вона набуває або розвиває свої правові знання, вміння, навички;

3 ) правова культура виступає як результат творчої діяльності у сфері права. Останній спосіб існування цього явища виражається як його внутрішній потенціал.

Пропонований підхід має не тільки теоретичне, а й практичне значення. При аналізі реального стану правової культури особистості необхідно враховувати рівень її розвитку у населення. Так, якщо правову культуру розглядати лише як юридичний потенціал, то свідомо чи мимоволі залишаються осторонь не тільки перспективи її подальшого розвитку, але і стійкість вже надбаного. Спочатку « Правокультурний» рівень забезпечується «творчою діяльністю, а згодом виробленням правових орієнтаці й.

У визначенні правової культури як ступеня і характеру правового розвитку особистості, забезпечують якісь сторони індивідуальної активності, містяться дві незвідні характеристики. Перша - це показник соціальної розвиненості людини з боку її рівня і з боку спрямованості (типу).

При оцінці правової культури особистості важливо враховувати рівень і глибину пізнання правових явищ, оволодіння ними. Тут виділяються буденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури.

1 Буденний рівень обмежений повсякденними рамками життя людей при їх зіткненні з правовими явищами. Даний вид культури як би «зупиняється» на поверхні правових явищ, її узагальнення неглибокі. За допомогою такої культури не можна об'єктивно осмислити й оцінити всі сторони правової практики. Проте буде помилкою розглядати її як потенційно дефектну, другорозрядну.

Специфіка повсякденному правової культури така, що вона, не піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, проявляється на стадії здорового глузду, активно використовується людьми в їх повсякденному житті при дотриманні юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав і являє собою величезний масив правомірної поведінки.

2 Професійний рівень складається в осіб, які спеціально займаються правовою діяльністю. При безпосередньому, щоденному зіткненні з правовими поняттями та явищами у юристів виробляється професійна правова культура. Їм властив ий більш високий ступінь знання і розуміння правових проблем, завдань, цілей, а також професійної поведінки. Пошуки сутності та змісту правових категорій під силу особистості, яка має такий рівень правово ї культур и , як ий відповідає її науково-теоретичн ій діяльності.

3 Правова культура теоретичного рівня являє собою наукові знання про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, всього механізму правового регулювання, а не якихось окремих напрямків. Вона виробляється колективними зусиллями вчених-філософів, соціологів, юристів, громадським досвідом практичних працівників. Теорія правової культури як форма концептуального усвідомлення потреб суспільства в правовому регулюванні тих чи інших сфер життя може і повинна бути ідейно-теоретичним джерелом права.

Буденний, професійний і науково-теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Уявити повною мірою сутність культури не можна, не розкриваючи її логічну структуру, юридичні поняття і категорії, оцінки (оціночні судження). Юридичні поняття та категорії становлять раціональну сторону правової культури особистості, виражаючи досягнуту нею ступінь знань і розуміння правових явищ. З цих позицій правова культура являє собою певну суму об'єктивних за своїм змістом знань.

Правові поняття служать (хоча далеко не завжди) основою формування оціночно го боку культури особистості Оціночний момент, органічно властивий правовій культурі . Він не тільки дозволяє зрозуміти її роль у правовому регулюванні як фактора, що забезпечує підтримку прогресивних правових норм, а й сприяє скасування застарілих регуляторів, формуванню нових.

У правовій культурі індивіда також присутні спеціальні елементи її логічної структури - нормативні судження чи деонтологічні модальності, що включають такі модальні оператори, як «зобов'язання», «дозвіл», «заборону». Нормативні судження складаються на фундаменті правових знань, оцінок і сприяють саморегулюванню правової поведінки особистості.

У правовій культурі особистості можна виділити три категорії, які знаходяться в нерозривній єдності:

· ідейно-теоретичні правові уявлення,

· позитивні правові почуття

· творчу діяльність індивіда у правовій сфері.

Зміст правової культури визначає модель правокультурної особистості. Така модель передбачає:

а) фактичн у правов у поведінк у особистості;

б) її ставлення до права і правових явищ, усвідомлення соціальної значущості права та правопорядку, визнання поважного ставлення до прав іншої людини;

в) звички до правомірної поведін ки ;

г) цивільно-правов у активн ість .

Володіючи високою правовою культурою, громадянин в стані вільно себе орієнтувати, виходячи з визнання соціальної цінності права і власно обрано ї поведінки. У наш час це особливо важливо, оскільки, з одного боку, ще існують багато морально застаріл их, таких що не відповідають інтересам правової держави і громадянського суспільства юридичн их правил, а з іншого - з'явилася загроза порушення закону під прикриттям демагогічних міркувань про демократію.

Правова культура в реальному житті виконує одночасно декілька специфічних функцій :

- право-соціалістичну,

- комунікативну

- прогностичн у.

Пізнавально-перетворювальна функція пов'язана з теоретичною та організаторською діяльністю формування правової держави і громадянського суспільства. Вона покликана сприяти погодженню громадських, групових і особистих інтересів, поставити людину в центр суспільного розвитку, створити їй гідні умови життя і праці, забезпечити соціальну справедливість, політичну свободу, можливість всебічного розвитку. Ця функція пов'язана зі створенням правових і моральних гарантій таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність доброта і милосердя, моральний самоконтроль і совісність, людська гідність і свобода вибору.

Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного та ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а отже, і суспільства в цілому.

Правова культура, виступаючи компонентом правової свідомості та буття в їх органічній єдності, пов'язана не тільки з відображенням усього суспільного буття, а й з активним зворотн і м впливом на нього. Притаманні їй ідеали, правові норми, принципи, традиції та зразки поведінки можуть сприяти консолідації класів, інших соціальних груп і прошарків громадян, концентрації їх зусиль на формування правової держави.

Правова культура може забезпечувати соціальне згуртування людей . Вона дозволяє не тільки здійснювати правове спілкування між громадянами, а й регулювати їх взаємовідносини в юридичній сфері.

Регулятивна функція реалізується через правові та інші соціальні норми. Завдяки цій функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних прагнень та ідеалів, взаємність прав та обов'язків громадян, вносить елемент упорядкованості в ці відносини.

Ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик. Вона проявляється в різноманітних фактах, які набувають ціннісне значення, відбиваючись у свідомості діючих індивідів і людських вчинках, соціальних інститутах. Виходячи з цього, правові норми, інші складові правової культури суспільства виступають об'єктами оцінки. Тут йде мова про цінності в праві та самому праві як цінності.

Зазначена функція виявляється і при вивченні оцінного ставлення особистості до результату і мети її дій, спрямованих на зміну навколишньо ї правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, передбачених нормами права.

Правосоціалістична функція може бути вивчена через призму формування правових якостей особистості. Безумовно, на цей процес істотно впливає правова дійсність. Разом з тим необхідна цілеспрямована правовиховна робота, важливі заходи щодо організації юридично ї самоосвіти на селі , надання їй юридичної допомоги, активізації процесів самовиховання особистості.

Правова культура виконує і комунікативну функцію. Забезпечуючи спілкування громадян в юридичній сфері, вона існує через це спілкування і впливає на нього. Тут мається на увазі не тільки безпосереднє спілкування громадян у сфері дії права, але і непряме «спілкування» з особами, які належать до минулих поколінь, або з нашими сучасниками, з якими ми особисто не знайомі, або які відділені від нас відстанню і часом.

Таке спілкування опосередковується юридичними творами і сьогодні значно розширюється у зв'язку з удосконаленням засобів масової інформації. Правове спілкування виступає як форма міжсуб'єктних взаємо відносин вільних і унікальних особистостей у сфері права.

Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури

Важливу роль у формуванні правовоїкультури суспільства відіграють такі засоби інформації як газетн і ,журнальн і статт і ,театральні вистави , кіно і телебачення. Однак більшості журналістськихпублікації сценаріїв фільмів не вистачає глибини і всебічності при дослідженніпроблеми виховання почуття поваги до прав, свобод людей, роз'яснення новихюридичних видів соціалізації людини. «Закони жанру», характерні для засобівмасової інформації, припускають сенсаційність при відборі матеріалу. «Цепризводить до певного зміщення ракурсу, що розглядається журналістом : опис патології злочинця, перебільшення витонченості чи жорстокості скоєногозлочину». Про яку правову культуру суспільства може йти мова, коли газети іжурнали рясніють сценами кримінального життя, на екранах телевізорів грабіж івбивства на фоні солодко го , безтурботн го життя багатих людей. Останнім часом з'явилася тенденція прийняття негативногодосвіду зарубіжних країн у справі правового виховання через кінофільми тажурнали. Крім розвитку нездорових тенденцій, наслідування кримінальнимелементам в молодіжному середовищі, «суспільство виявилося позбавленимоб'єктивної картини, яка відобража ла б не тільки злочин та його генезис, але також і всі наступні за злочином етапиправозастосовної діяльності».

Правова культура передбачає вмінняграмотно і юридично - обґрунтовано говорити. Розкриття правової термінології,мови юридичних актів, тлумачення і роз'яснення змісту законів є складовоючастиною правової освіти громадян. Від правознавців, у свою чергу, вимагається уміння правильно, на професійному рівніскладати тексти юридичних актів, вживати в своїй промові правильні в етичномусенсі слова. Їм не дозволено висловлюватися мовою публіцистики, яка частовпроваджує в народну свідомість елементи так званого «жаргонного мови»

« Така практика» ведедо морального і правово го руйнуванн я особистості, культурної деградації особистості». У законодавстві різних країнвизначення поняття "інформація" сформульоване по-різному, якогосьєдиного "стандарту" не вироблено. Але узагальнено інформацію можнаописати як умовне повне або часткове відображення реально існуючих у просторі йчасі об'єктів, їх ознак, характеристик, висловлювань людей, що здійснюється за допомогою знакової системи, котра оперує набором певнихсимволів для "кодування" описуван ня (мова - звуковий символ, текст - графічний символ).