Лекція 2.4. Уява. Емоції та почуття. Воля

1. Поняття про уяву

Людина сприймає те, що на неї діє у певний момент, або уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів об’єктів, що вона ще не сприймала, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Все це забезпечує уява, або фантазія. Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі трудової діяльності. Функція уяви -  специфічно людська форма випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності. Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Уява — це пізнавальний процес створення людиною об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та створення нового світу як середовища свого буття.

Цінність уяви полягає у тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Уява функціонує, таким чином, там, денедостатньо знань. За наявності необхідних знань функціонує інший пізнавальний процес – мислення. Єдність уяви і мислення полягає у створенні чогось нового, а відмінність – у наявності знань. Володіє суб’єкт знаннями – працює мислення, не володіє знаннями – уява.За висловом І. Сєченова, «витвори уяви — це небачені у світі сполучення бачених вражень». Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого у пам’яті, нові образи створити неможливо. Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Уява — це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, що виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків розпалися й утворилися нові сполучення відповідно до нових потреб. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Створені образи об’єктів безпосередньо пов’язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.

2. Види уяви

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі у цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від цілепокладання уяву поділяють на мимовільну та довільну.  Якщо у людини відсутня мета  створювати певні образи, а вони виникають, то це буде мимовільна уява. Наявність мети створювати образи характеризує довільну уяву.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну. Уява, що включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, що включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх об’єднання у нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення у життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб’єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальний мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення розпочатої справи.

Рис. 2.7. Форми уяви

3. Поняття про емоції і почуття

Людське життя виявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Діяльність людини, її поведінка викликають позитивне або негативне ставлення до них. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на впливи об'єктивного світу, а діяльність - це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо прагне досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з дій, відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на розв'язання проміжних завдань. Ставлення до дійсності відображається у мозку та переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Рис. 2.9. Види почуттів

4. Поняття про волю

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей та подолання перешкод на шляху до неї. У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність – це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо – це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності. Воля людини виробилась у процесі її суспільно - історичного розвитку, у трудовій діяльності. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, людина виробила у собі різні якості волі. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. 

Активність властива і тваринам. Вони пристосовуються до умов, але без цілепокладання. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напру­женні, що переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі. Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологіч­ними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова.І. Сєченов зазначав, що вольові дії причинно обумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відобра­жувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - це умовний процес, що підпорядковується законам вищої нервової діяльності.

Основні якості волі. Однією з найважливіших вольових якостей особистості є цілеспрямованість. Вона   визначається   принциповістю   та   переконанням   людини   і   виявляється   у глибокому усвідомленні своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях стійкими переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості - підґрунтя її сильної волі. Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів часто перебувають під впливом випадкових бажань, зазнають впливу інших. Без твердого переконання та принципової спрямованості поведінки у людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини - ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало, виявивши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності у діях.

Істотними якостями волі людини є також рішучість, стриманість, наполегливість, самостійність. Вони виявляються в умінні своєчасно та раціонально приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень та дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості допомагають людині доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, що зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей. Наполегливість людини слід відрізняти від такої її якості, як упертість. Упертість - це необдумане, нічим не виправдане виявлення волі. Уперта людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є проявом не сили, а швидше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси. Це негативна якість людини, тому слід намагатися її позбутися.

 Самостійність волі виявляється у здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність - це результат високої принциповості людини, її моральної витримки. Протилежною  самостійності є навіюваність. Навіюваність виявляється у тому, що людина легко піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, некритично наслідують інших, не мають власної думки. Ті, хто легко піддаються навіюванню та самонавіюванню,  це люди з нестійкою волею. 

Самовладання виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Самовладання - важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання. Самовладання — одна з невід’ємних якостей дисциплінованої людини. Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед труднощами, впадають у розпач. Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється у тому, що людина піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою. Їм не вистачає віри у себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших. Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює  силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є природженими. Вони розвиваються у процесі життя та діяльності.

Рис.2.10. Характеристика вольових процесів

5. Відео Уява: прийоми створення образів