Лекція №3. Закономірності розміщення грунтів у просторі (Частина 2)

Ґрунтово-географічне районування – це поділ території на грунтово–географічні райони, однорідні за структурою ґрунтового покриву, поєднанням факторів ґрунтоутворення та можливостями с.-г. використання ґрунтів. У поширенні ґрунтів по території України виявляються закони широтної зональності і висотної поясності.

Ґрунтовий покрив України суворо зональний, тому що саме такий розподіл на цій території двох основних природних чинників – клімату і рослинності. Але в Україні через збільшення континентальності з північного заходу на південний схід ґрунти змінюються й у меридіальному напрямку. Значні зміни в поширенні ґрунтів відбулися в результаті господарської діяльності людини.

 Закономірності географічного поширення ґрунтів в Україні визначаються різноманітними природними умовами її території. Територія України розташована на південному сході Європи. Протяжність її із заходу на схід 1316 км, з півночі на південь – 893 км. Загальна площа – 60,4 млн га.

Із фізико-географічних позицій територія України поділяється на зони: Полісся, Лісостеп, Степ, сухий Степ, Карпатська та Кримська гірські області:

П – зона мішаних лісів дерново-підзолистих типових і оглеєних ґрунтів Українського Полісся.

ЛС – Лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових ґрунтів.

 С – Степова зона чорноземів звичайних і південних СС – сухо-степова зона темно-каштанових і каштанових грунтів

К – зона буроземних ґрунтів Українських Карпат

 Кр – ґрунтові зони Гірського Криму: КрС – зона чорноземів передгірського Степу, КрЛС – зона ґрунтів передгірського Лісостепу, КрГ – зона буроземів гірськолісових, КрЯ – зона гірсько-лугових ґрунтів яйл; КрП – зона коричневих ґрунтів південного схилу головного гірського хребта.

Земельний фонд України у 2019 р. становив (за даними Держкомзему) 60354,8 тис. га.  Понад 71 % території України зайнято с/г угіддями, 17,3 % - лісами і лісопокритними землями, 11,4 % - населеними пунктами. Понад половину території держави (65,7 5) використовують с/г товаровиробники, у тому числі 18,8 % - громадяни, 36,9 % - сільгосппідприємства. Найбільша розораність території в зонах Лісостепу і Степу (82–86%), найменша – в гірських областях. Рівнинні території займають 95% усієї площі України, при цьому низовини становлять 70%, а височини – 25%. Велику площу займають Поліська, Придніпровська та Причорноморська низовини. Найбільші за площею височини знаходяться на заході України – Волинська і Подільська, в центрі – Придніпровська, на південному сході – Приазовська, на сході – Донецька, на північному сході знаходяться відроги Середньоросійської, а на південному заході – Бессарабської височини. Чергування низовин і височин, їх висот, різноманітних ґрунтотворних порід, гідрогеологічних і гідротермічних умов, рослинності зумовило строкатий ґрунтовий покрив України. На рівнинних просторах добре виражена широтна зональність ґрунтового покриву, а в гірських областях – вертикальна поясність. Детальне знання про ґрунтовий покрив та агровиробничу характеристику ґрунтів кожного земельного виділу дає агроґрунтове районування території України. Воно дає змогу планувати різні заходи хімізації та меліорації, застосувати способи обробітку ґрунту та ґрунтозахисні прийоми відповідно до природних умов і особливостей кожного району.

Основною одиницею агроґрунтового районування є природносільськогосподарський район – частина території ґрунтового округу, що відрізняється більш-менш одноманітним ґрунтовим покривом, який зумовлює однотипний характер заходів щодо відновлення і підвищення ефективності родючості ґрунтів.

Природно-сільськогосподарські райони послідовно об’єднують у більші одиниці: провінції, зони, ґрунтово-біокліматичні області і пояси (для рівнинних територій), гірські висотні пояси, вертикальні зони, кліматичні та гірські (для гірських країн) провінції.

Кожен район є первинною одиницею поділу природного середовища в межах окремої адміністративної області. Природно-сільськогосподарський район надає можливість для наукової розробки в його межах агровиробничих класифікацій ґрунтів і земель, вивчення динаміки основних властивостей ґрунтів у часі, розробки схем раціонального використання земельних ресурсів. Лише одна із зон України – степова – розділена на підзони: північну степову з чорноземами звичайними і південну степову з чорноземами південними. У межах зон і підзон виділені провінції і підпровінції. Вони виділяються за сукупністю показників, що визначають своєрідність грунтового покриву. Підставою до виділення провінцій в окремих випадках служать фаціальні особливості грунтів, зумовлені місцевими особливостями клімату.

Структура ґрунтового покриву (самостійна). Однак і в межах низьких таксономічних одиниць ґрунтової географії (округи, райони, мікрорайони) також спостерігається неоднорідність ґрунтового покриву. У таких випадках виділяють елементарні групові ареали (ЕГА) – малі території з ґрунтом одного і того ж розряду. ЕГА об’єднуються в ґрунтові комбінації. Вплив рельєфу і материнських порід обумовлює утворення мікро- і мезокомбінацій.

 Мікрокомбінації – це чергування дрібних ЕГА (до десятків метрів) пов’язаних з мікрорельєфом.

Мезокомбінаціі – це чергування крупних ЕГА, пов’язаних з мезорельєфом і зміною материнських порід. Комплекси – мікрокомбінації генетично пов’язаних контрастних компонентів ґрунтового покриву. Наприклад, комплекси темно-каштанових ґрунтів і солончаків.

Плямистість — мікрокомбінації генетично пов’язаних неконтрастних компонентів ґрунтового покриву. Наприклад, плямистість чорноземів типових (у%) від загальної площі виділу чорноземів вилугованих.

Сполучення – мезокомбінації з контрастним ґрунтовим покривом.

Варіації – мезокомбінації з неконтрастних ґрунтовим покривом. Зміна материнських порід призводить до мозаїк та ташет.

Мозаїки – це мезокомбінації, які пов’язані з контрастним ґрунтовим покривом при зміні материнських порід. Ташети – це мезокомбінації з неконтрастними змінами ґрунтового покриву за материнськими породами.