ТЕМА 15. УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПРИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ

Створення об’єктів інтелектуальної власності, отримання прав на них, доведення ОПІВ до їх використання - всі ці дії пов’язані з витратами. Патент на момент його отримання є збитковим. Щоб отримати від ОПІВ прибуток або іншу вигоду, необхідно ввести їх у господарський обіг, тобто вивести на ринок.

Існує два основних способи введення об’єктів права інтелектуальної власності в господарський обіг:

• безпосередньо через передачу (продаж) прав на об’єкти інтелектуальної власності як інноваційних продуктів;

• опосередковано шляхом продажу інноваційної продукції, у виробництві якої використано об’єкти інтелектуальної власності (рис. 2).

 Існують принаймні дві обставини, які перешкоджають комерціалізації ОПІВ, - об’єктивна та суб’єктивна.

Об’єктивна полягає в існуванні численних бар’єрів на шляху комерціалізації ОПІВ. Суб’єктивна обставина відноситься до помилкового розуміння комерціалізації.

Багато наукових працівників вважає, що спочатку необхідно створити щось нове, а потім шукати споживачів на це нововведення. З погляду маркетингу необхідно спочатку вивчити майбутній (на час виходу новації на ринок) попит споживачів, а потім під цей попит створювати новацію. Друга помилка полягає в тому, що багато наукових співробітників переконані, що тільки їхня розробка є найкращою, і, отже, тільки її треба просувати на ринок. Водночас міжнародний досвід показує, що лише 12 % винаходів доходять до ринку.

Рис. 2. Два способи введення об’єктів інтелектуальної власності в господарський обіг

Перший шлях введення ОПІВ у господарський обіг було розглянуто раніше. Зупинимося детальніше на другому напрямі. Він є найвигіднішим з огляду на прибуток, який отримують від продажу інноваційної продукції, виготовленої з використанням ОПІВ. Оскільки обсяг виготовленої продукції може бути значним, то пропорційно йому і прибуток може в багато разів перевищувати вартість прав на ОПІВ як інноваційних продуктів. Цей шлях комерціалізації пов’язаний зі значними стартовими витратами (інвестиціями) на доведення ОПІВ.

Наприклад, винаходу на стадії його застосування необхідні грошові ресурси на випробування, організацію технологічного процесу тощо. Однак у разі успішного виходу нової продукції на ринок за певний період не тільки компенсують початкові витрати, а й отримують значний прибуток для подальшого розвитку виробництва. При цьому весь отриманий прибуток залишається на підприємстві. Враховуючи ту обставину, що від ідеї до реалізації інноваційної продукції проходить зазвичай кілька років, ухваленню рішення про такий спосіб комерціалізації вимагає великого обсягу маркетингових досліджень на всіх етапах життєвого циклу інноваційного продукту - від ідеї до післяпродажного обслуговування.

Ухвалення рішення про виробництво інноваційної продукції пов’язане з численними ризиками. Тому, перш ніж ухвалити таке рішення, необхідно порівняти продукцію з аналогічною продукцією конкурентів, зробити економічну оцінку майбутнього проекту. Елементи такого аналізу розглядалися нами, коли йшлося про відбір комерційно значущих ідей. Враховуючи сказане, зазначаємо, що схему комерціалізації необхідно ретельно продумувати.

В умовах ринкової економіки з ланцюга: «науковий центр > науково[1]дослідний інститут > підприємство» випала вирішальна ланка - наво-дослідний інститут. Тому на сучасному етапі виникла необхідність пошуку нових шляхів введення результатів НДР у господарський обіг.

Низка питань, пов’язаних із введенням ОПІВ у господарський обіг, розглянута в науковій літературі. Враховуючи світовий досвід, можна припустити, що в сучасних умовах перспективною є схема комерціалізації, за якою ОПІВ розробляють у дослідницькому центрі (університеті, академії наук, науково-дослідному інституті тощо), потім разом із партнером (посередницькою фірмою), який має досвід комерціалізації ОПІВ, створюють нову фірму, здатну довести ідею, розроблену в центрі, до стану «під ключ». Партнер (інноваційний менеджер) знаходить промислову компанію, зацікавлену у використанні нової технології, та інвестора для нової фірми. Нова фірма виплачує дослідницькому центру ліцензійні платежі за використання ОПІВ. У разі успіху проекту фірма може зробити дослідницькому центру нове замовлення на НДР, і цикл повториться.

Таку модель комерціалізації результатів НДР успішно застосовують у Великобританії і США, насамперед для комерціалізації університетських наукових розробок. Якщо порівняти економічну ефективність розглянутих способів комерціалізації ОПІВ, то вона буде значно (у рази) відрізнятися для різних способів комерціалізації (табл. 1).

З таблиці видно, що найменш ефективним є спосіб комерціалізації шляхом продажу інформації про розробку, тобто коли продають результати НДР, права на які не захищено охоронним документом - патентом або свідоцтвом.

Відносно низькою є ефективність такого способу комерціалізації, як передача прав на ОПІВ за ліцензійними договорами. Набагато ефективнішим є спосіб комерціалізації ОПІВ шляхом «вирощування» бізнесу на основі ОПІВ, із подальшим продажем його великій компанії або на фондовій біржі.

Таблиця 1 Економічна ефективність різних способів комерціалізації ОПІВ