ТЕМА 10. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Активний розвиток новітніх технологій спричинює зміни в функціонуванні більшості виробничих галузей держав. Особливого значення для нашої країни набувають інновації у сфері сільського господарства як однієї з пріоритетних галузей національної економіки України. Відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» одним зі стратегічних пріоритетних напрямів для України на 2011-2021 роки є технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу та широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища. А відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок на період до 2020 року» від 7 вересня 2011 р. № 942 до таких напрямів у сфері сільського господарства було віднесено: проблеми забезпечення продовольчої безпеки і збереження та розширення генофонду сільськогосподарських сортів рослин і порід тварин, геномні технології в сільському господарстві, молекулярні біотехнології створення нових організмів та продуктів для сільського господарства, фармацевтичної та харчової промисловості та перспективні технології агропромислового комплексу та переробної промисловості. Разом з тим, у Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 № 1877-IV не міститься окремих положень, що встановлювали б стимулювання застосування сільськогосподарськими виробниками інновацій.

Якщо звернутись до досвіду Європейського Союзу, то необхідно зазначити, що ключову роль у стимулюванні інновацій у сільськогосподарській сфері відіграють так звані Служби підтримки інновацій (Innovation support services (ISS)) основними функціями яких є: 

1) інформування та обмін знаннями; 

2) консультування (надання технічних, правових, економічних, екологічних, соціальних та інших консультацій щодо запровадження новітніх технологій та процесів у сільському господарстві); 

3) узгодження попиту (допомога сільськогосподарським виробникам у чіткому окресленні ключових вимог до інших суб’єктів (дослідників, контрагентів тощо); 

4) створення мережі взаємозв’язків, сприяння та посередництво (заходи, спрямовані на посилення спільних та колективних дій);

5) нарощування потенціалу (навчання та обмін досвідом); 

6) підтримка доступу до ресурсів (полегшення доступу до первинних матеріалів (насіння, добрив тощо), забезпечення обладнанням (технологічні платформи, лабораторії тощо) та фінансування (кредити, субсидії, гранти, позики тощо); 

7) інституційна підтримка стимулювання нішевих інновацій та механізмів масштабування (здійснюється за допомогою функціонування розвинутої мережі інноваційної інфраструктури – бізнес-інкубаторів, наукових парків, центрів трансферу технологій тощо).