Теоретичний матеріал до теми 2. Неспроможність ринку. Зовнішні ефекти

Наслідки позитивного зовнішнього ефекту (додаткової суспільної вигоди) наведеш на мал. 14.3. Ми розглянемо як випадок здійснення впливу тільки на обсяг випуску блага (горизонтальна функція попиту), так і випадок можливого впливу на зміну ціни (від’ємний нахил функції попиту). Якщо діяльність виробника 3 пов'язана з виникненням позитивного зовнішнього ефекту, то це означає, що пряма ринкової ціни цього товару, Р₃¹ проходить надто низько, оскільки в ній відображена лише корисність даного товару для його споживача (МРВ), однак не відображена додаткова суспільна користь, тобто зовнішні вигоди (МЕВ=Р₃^ІІ-Р₃¹). Коли б за можливість отримувати цю додаткову вигоду належало платити, то ціна товару виробника 3 була б вищою. Вона відповідала б, наприклад, Р₃^ІІ на мал. 14.3.а.

При відсутності компенсації за додаткову вигоду (позитивний зовнішній ефект) кількість товару виробника 3, за якої максимізується його прибуток, відповідає Q₃^{Е .}

При ціні Р₃^ІІ (тобто у випадку компенсації) ефективний обсяг випуску товару дорівнював би Q₃^F, тобто був би значно вищим. Отже, обсяг виробництва блага з позитивним зовнішнім ефектом, який складається в умовах вільної конкуренції, з народногосподарської точки зору, надто малий, а ціна

(а) Виробник З

(б) Виробник 4

занижена. Завдяки позитивному зовнішньому ефекту блага, які виробляє підприємство 3, знижують граничні витрати виробництва у виробника 4 з МРС₄¹ до МРС₄^ІІ (див. мал. 14.3.б). Тому обсяг його виробництва, Q₄^ІІ виявляється вищим, ніж за відсутності такої екстерналії (Q₄¹).

При від’ємному нахилі кривої попиту змінюються висновки стосовно виробника 4, який може користуватися позитивним зовнішнім ефектом, обумовленим діяльністю виробника 3. Крива граничних витрат при відсутності позитивного зовнішнього ефекту (МРС₄¹) на мал. 14.3.б перетинає криву попиту в точці G', що відповідає ціні вищій, ніж у випадку кривої попиту, паралельної осі Q. Таким чином, при від’ємному нахилі кривої попиту, з народногосподарської точки зору, не тільки завищується обсяг випуску продукції того підприємства, що користується позитивним зовнішнім ефектом, а й занижується ціна.

Аналіз наслідків негативних зовнішніх ефектів і витрат, пов’язаних з їх усуненням (наприклад, збитків від забруднення довкілля і витрат на їхнє зменшення) показує, що повне їх усунення, як правило, не оптимальне (див. мал.14.4). Ефективний обсяг зменшення викидів досягається у точці С.

Необмежене виробництво благ, які характеризуються позитивними

зовнішніми ефектами (див.мал. 14.5), також недоцільне.

Інструменти усунення небажаних наслідків зовнішніх

У розпорядженні економічної політики є різні засоби усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів, використання яких сприяє тому, щоб обсяги виробництва благ з екстерналіями наближалися до ефективних, а саме:

встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами;

колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля (адміністративне регулювання);

запровадження коригуючих податків і субсидій.

Мета використання всіх цих інструментів (за винятком державного надання таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або додаткової суспільної вигоди від благ із зовнішніми ефектами до приватних (внутрішніх) витрат або, відповідно, до приватних (внутрішніх) вигод економічних суб’єктів. У цьому випадку кажуть про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Наявність зовнішніх ефектів означає, що принцип “виключення” (про нього йтиметься в наступному розділі) поширюється не на всі елементи витрат і вигод учасників економічних процесів і визначається, таким чином, існуючими правами власності. Позитивні зовнішні ефекти обумовлені відсутністю прав власності, які дозволяли б виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкодити безкоштовному споживанню даного блага. До тих пір, поки споживач блага може користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати витрати, пов’язані з його виробництвом. Якщо припустити, що виробництво такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малі.

У випадку виробництва блага з негативним зовнішнім ефектом винуватець спричиненої при цьому шкоди особі (у відповідності до існуючих прав власності) не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а потерпіла особа (через відсутність у неї відповідних прав) не може захистити себе від шкоди. Якби риболовецьке підприємство, доходи якого знижуються через забруднення озера, мало право власності на озеро, то виникненню неґативного зовнішнього ефекту можна було б запобігти.

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Проте, коли мова йде про розподіл доходів, виграє той, хто першим отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише теорія.

Практичне використання такого підходу пов’язане з серйозними проблемами. Необхідною умовою вирішення проблеми екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними витратами, пов’язаними з встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, — кількість економічних суб’єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збитку (шкоди), що завдається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність (не досить чітке їхнє визначення) або незадовільне втілення в життя прав власності. У деяких випадках це неможливо здійснити через суто технічні причини, але найчастіше таке “виключення” недоцільне з економічного або соціального погляду. У такому разі надання цих благ бере на себе держава, фінансуючи відповідні витрати за рахунок бюджету.

Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає в об’єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної господарської одиниці. Коли відбувається об’єднання тих, хто завдає шкоди, з тими, хто зазнає збитків (і, відповідно, тих, хто приносить вигоду, з тими, хто нею користується), зовнішні ефекти, за визначенням, стають внутрішніми. Це створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності, а отже — для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з позитивними зовнішніми ефектами об’єднання тих, хто у цьому благові зацікавлений, означає створення приватного товариства користувачів (наприклад, об’єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за інтересами (наприклад, спортивного клубу, членам якого це благо надається, а щодо до решти діє принцип “виключення”). Таке децентралізоване вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне надання відповідних благ. У межах клубу виникає прямий взаємозв’язок між фінансуванням, кількістю і якістю блага, що надається. Це дозволяє краще враховувати уподобання громадян і краще контролювати використання коштів.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації неґативних зовнішніх ефектів є податок Піґу. Основна ідея податку Піґу полягає в тому, що економічні суб’єкти, діяльність яких призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним. Узгодження власних та суспільних граничних витрат може бути досягнуте, якщо за кожну одиницю продукції справляти з виробника податок, ставка якого, і, дорівнює граничним зовнішнім витратам виробництва додаткової одиниці продукції у точці оптимуму (див. мал. 14.6).

Податок Піґу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Пігу потребує вирішення цілої низки інформаційних проблем, які пов’язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та “правильної” величини податку. У розглянутих на мал. 14.6 випадках ми просто вважали, що ці оцінки нам відомі. Залишається також відкритим питання про використання доходів, які зібрані таким чином, тому в чистому вигляді цей податок не використовується.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків та субсидій надає підхід, який ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Піґу, відмовляються від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов’язана з ним величина).

Вплив такого податку розглянуто на мал. 14.7, де показана залежність граничних витрат на зменшення збитків від величини шкоди. Основна ідея даного підходу полягає в тому, що винуватець зовнішніх витрат повинен платити податок за колену одиницю завданого збитку. Тобто виробник постає перед вибором — платити податок або зменшувати збиток. Якщо величина податкової ставки дорівнює t, то для виробника доцільно скоротити обсяг на таку величину, при якій граничні витрати по їх усуненню менші за величину податкової ставки. Оптимум — точка, в якій податкова ставка та граничні витрати на зменшення завданого збитку однакові.

При податковій ставці t обсяг викидів складає Q_p, а податковий збір дорівнює площі чотирикутника ОQРQ_р. Збільшення податкової ставки веде до зменшення завданого збитку, оскільки зниження викидів стає економічно вигідним.

граничні витрати зменшення і шкоди

обсяг шкоди, О

Мал. 14.7. Інтерналізація зовнішніх витрат за допомогою штрафних санкцій.

Позитивні зовнішні ефекти - за аналогією з зовнішніми витратами, коли застосовуються штрафні санкції, — можуть бути інтерналізовані за допомогою субсидій. Для цього необхідно вибрати показник, досить тісно пов’язаний з обсягом діяльності, що має позитивний зовнішній ефект. Чим вищий цей показник, тим більший розмір надаваної субсидії. При ставці субсидування s оптимальний обсяг діяльності з позитивним зовнішнім ефектом дорівнює Q_S, при додатковому її збільшенні граничні витрати перевищуватимуть ставку субсидування (див. мал. 14.8). Зниження ставки субсидування приведе до зменшення виробництва блага з позитивним зовнішнім ефектом.

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії) на забруднення (на певний період). Підприємства отримують також право продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Кожний власник ліцензії постає перед вибором: чи використати її самому, чи перепродати.

Мал. 14.8. Інтерналізація позитивних зовнішніх ефектів за допомогою

субсидій.

Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі торгівлі правами на забруднення може бути ефективним інструментом розподілу обмеженого ресурсу “довкілля” не тільки між економічними суб’єктами однієї країни, але й між різними країнами.