Тема 6. Аргументація як основа сучасної комунікації.

   Доведення вважають найсильнішим видом аргументації, оскільки в його основі лежить закон достатньої підстави. За законом достатньої підстави будь-яка думка, що претендує на визнання безперечно істинною, має бути доведена, тобто слід знайти і вказати її достатню підставу.

  Доведення - це обґрунтування істинності якого-небудь положення з використанням логічних засобів за допомогою положень, істинність яких уже встановлена і з яких з необхідністю випливає перше. Формою (демонстрацією) такого виду аргументації є дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження.

У структурі доведення, як у будь-якій аргументації, розрізняють тезу, аргументи, форму (демонстрацію).

   Поняття доведення завжди передбачає указування засновків, на які спирається теза, і тих логічних правил, за якими здійснюється перетворення тверджень у ході доведення.

  Доведення - це завжди в певному розумінні примус. Джерелом "примусової сили" доведень є логічні закони мислення, що лежать в їх основі. Саме ці закони, які діють незалежно від волі та бажань людини, примушують у процесі доведення з необхідністю приймати одні твердження слідом за іншими та відкидати те, що є несумісним з прийнятим.

  Слід зазначити, що юридичне доказування за своєю структурою ідентичне логічному доведенню. Юридичне доказування є конкретизацією логічного доведення стосовно до кримінального процесу.

Залежно від способу здійснення доведення поділяють на два види: пряме та непряме.

   Прямим називається доведення, в якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується аргументами.

  Розглянемо приклад прямого доведення. У результаті аналізу обставин дорожньо-транспортної пригоди інспектор ДАЇ дійшов висновку, що вона трапилась з вини пішохода. Для обґрунтування тези інспектор ДАЇ навів такі аргументи: 1) Є свідки цієї дорожньо-транспортної пригоди, які повідомили, що бачили, як: 2) пішохід вийшов на проїжджу частину в той час, коли на світлофорі загорілося червоне світло; 3) водій різко повернув у бік, щоб запобігти зіткненню з пішоходом, і врізався в дерево на узбочині; 4) пішохід зізнався в своєму порушенні. Отже, дорожньо-транспортна пригода трапилась з вини пішохода. Останнє висловлювання - це теза.

 Непрямим називається доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. Залежно від структури антитези непряме доведення поділяється на апагогічне (від лат. apagoge - відвідний) і розділове.

  Апагогічне доведення - це обґрунтування тези шляхом встановлення хибності антитези на підставі виведення із антитези наявних аргументів протиріччя (тобто шляхом зведення до абсурду.

  Зіставляючи аргументи та антитезу, виводять наслідки. Якщо серед наслідків буде протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого, то це буде підставою для виведення висновку про хибність антитези й істинність тези.`При такому виді доведення висувається антитеза - твердження, яке є заперечним тезі.

  У системі натурального виводу апагогічне доведення виглядає наступним чином: до формул наявних аргументів додають формулу, яка протилежна тезі; далі на будь-якому із наступних кроків записують або формулу, яка випливає із виразів, що записані раніше, за одним із правил виведення, або формулу, яка є рівносильною одній із попередніх, або раніше доведену формулу. Доведення тези закінчується, коли виявляються два такі рядки, в яких записані вирази, що взаємовиключаються. 

 Розділове доведення - це обґрунтування тези, яка є членом певної диз’юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень - членів цієї диз’юнкції.

  Таке доведення будується за правилом, яке задається заперечувально-стверджувальним модусом розділово-категоричного умовиводу.

  У розділовому доведенні тезі протиставляють декілька положень, кожне з яких претендує на роль тези та повністю або частково виключає інші припущення. У процесі обґрунтування доводять безпідставність усіх членів диз’юнкції, окрім одного. Тим самим опосередковано стверджують істинність тези, тобто висловлювання, яке залишилось.

  При побудові розділового доведення треба дотримуватись такої умови: диз’юнктивне висловлювання, яким є один із аргументів, повинно бути повним, тобто у ньому повинні бути враховані всі можливості. Тільки за цієї умови істинність тези буде гарантована. Якщо ж розглядати лише деякі варіанти рішення, то метод розділового доведення не може забезпечити достовірність тези. Вона буде мати лише правдоподібний характер та потребувати подальшої перевірки.

  Для доведення якої-небудь з тез, тобто якогось простого висловлювання, що входить до складу розділового аргументу, потрібно обґрунтувати хибність усіх інших альтернатив. Відповідно ми повинні здійснити декілька логічних виведень, виходячи з припущення істинності по черзі кожної тези. У випадку повноти вказаних можливостей (тобто повноти розділового судження), два припущення повинні привести до протиріччя, а одне - забезпечити несуперечливі наслідки.

  Висунуте припущення підтвердилось, суперечності немає. Таким чином, як видно з наведених прикладів, непрямі доведення відрізняються від прямих виключно наявністю припущення істинності антитези та зведенням цього припущення до протиріччя.

   У теорії аргументації визначають операцію, яка є антиподом доведенню. Такою логічною операцією є спростування.