Лекція №9 "Техногенні небезпеки. Класифікація вражаючих чинників"

         Людині, тваринам і природному середовищу загалом можуть загрожувати біологічні чинники, можливі як на робочих, так і в домашніх умовах. Тому запобігання ураженню ними є дуже важливим завданням.

 Біологічні (грец. bios – життя і logos – слово, вчення) фактори небезпеки – чинники, зумовлені дією різноманітних живих організмів.

До них належать мікроорганізми (рослини і тварини) та патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

Макроорганізми (отруйні рослини і тварини). Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо (табл. 3.1). 

Таблиця 3.1

Характеристика дії отруйних рослин на організм людини 

      За ступенем токсичності рослини поділяють на отруйні(біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо), дуже отруйні (наперстянка, олеандр та ін.) і смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

     Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж серед рослин. Отрути, вироблені тваринами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Представники фауни всіх етапів еволюційного розвитку використовують хімічні речовини для нападу або захисту (табл.3.2).

Таблиця 3.2

              Характеристика дії отруйних тварин на організм людини

        Патогенні мікроорганізми. Збудники інфекційних захворювань є носіями певних властивостей, до найголовніших з яких належать патогенність; вірулентність; стійкість у навколишньому середовищі; мінливість і специфічність.

       Патогенність – здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів), а також продуктів їх життєдіяльності викликати захворювання інших організмів. Залежно від розмірів будови та властивостей патогенні організми поділяють на бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо.

       Вірулентність – агресивні властивості мікроорганізмів стосовно організму тварини і людини. Вірулентність різних штамів мікроорганізмів неоднакова. Мірою її є мінімальна кількість живих мікроорганізмів, здатних викликати смерть піддослідних тварин (мінімальна летальна доза). Частіше застосовують середню смертельну дозу, що зумовлює 50%  загибелі тварин.

За стійкістю у навколишньому середовищі, тобто здатністю протистояти його впливам, мікроорганізми класифікують на малостійкі, середньостійкі та стійкі.

      Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від властивих предкам, у процесі індивідуального розвитку. Вона забезпечує появу певних особливостей, завдяки чому утворюються нові види і відбувається історичний розвиток біосфери.

      Важливою властивістю патогенних мікроорганізмів є специфічність, яка виявляється в тому, що кожний вид по-різному діє на організм, викликає специфічну хворобу та імунологічну стійкість організму. Тому інфекційні захворювання мають характерні симптоми.

До збудників інфекційних захворювань належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Спричинені ними інфекції можуть поширюватися на великі території, що призводить до виникнення епідемій, які охоплюють значну кількість населення.

Складовими епідемічного процесу є джерела інфекції (людина, тварини, рослини), шляхи її передавання і сприйнятливість населення. Інфекційні хвороби поширюються переважно при контакті (дотик, поріз на шкірі, через рот чи статевим шляхом) та диханні. Найризикованіший прямий контакт із кров’ю або виділеннями хворого. Інфекції також можуть передаватися за допомогою предметів, забруднених кров’ю або виділеннями хворого, і через переносників (непрямий контакт) – комарів, вошей, мух та ін..

      Відносини, які виникли у процесі еволюції між організмами і біологічним господарем, проявляються по-різному (коменсалізм, мутуалізм, симбіоз, паразитизм).

            Різновид патогенних мікроорганізмів, різні патогенність і вірулентність, проникання в організм у різній кількості, неоднакова резистентність проявляються у різних перебігах інфекції. Тому зважають на прояви не тільки типових, але і безсимптомних (прихованих) форм. Ступінь вияву інфекційного процесу, а саме, взаємодія між збудником і організмом людини, поділяють на три види: 1) типова форма інфекції; 2) атипова форма; 3) прихована форма. Перший вид протікання інфекційного процесу охоплює типові форми захворювання. Виділення суттєвих властивостей типової інфекції, або зміна інтенсивності її прояву визначається як атипове протікання (амбулаторна, абортивна форма). До групи прихованих інфекцій потрібно віднести, всі форми, при яких відсутній клінічний прояв захворювання (латентна, дрімаюча і т.). З епідеміологічного погляду важливо, що незалежно від ступеня прояву інфекції її носій становить загрозу для оточуючих.

           Від інфекційних захворювань нас захищає шкірний покрив та імунітет – несприйнятливість до інфекційних захворювань. Він може  бути природним та штучним, пасивним і активно-набутим.