Тема 20. МИТНІ, ВАЛЮТНІ ТА МЕДИКО-САНІТАРНІ ТУРИСТИЧНІ ФОРМАЛЬНОСТІ

Під медико-санітарними формальностями розуміють процедури, по­в'язані з перевіркою дотримання особами, які перетинають кордон, вимог з вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог (медико-санітарних, епідеміологічних, ветеринарних тощо). Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїзд­ці за кордон, що слугують практичними рекомендаціями для туристичних фірм і туристів усього світу. Міжнародні медико-санітарні правила діють з 1951 р., періодично в них вносяться зміни і виправлення. Рекомендації, покликані зменшити можливість поширення небезпечних інфекцій, у тому числі за допомогою туризму, публікуються у виданні "Епідеміологічний щорічник". ВООЗ має робочі угоди з ІШ"\УТО, відповідно до яких поточна інформація про формальності, пов'язані з проходженням санітарного кон­тролю, публікується в щорічному виданні ІШ\\ТО "Закордонний ту­ризм — прикордонні формальності".

Учасники 10-ї асамблеї ВТО (1993), присвяченої проблемам охоро­ни здоров'я, закликали національні туристичні адміністрації до активної співпраці з органами охорони здоров'я своїх країн у справі надання ту­ристичної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам. Зазначалося, що ВОТ домагатиметься підтримки заходів, що стосу­ються охорони здоров'я туристів, безпеки їхніх поїздок, санітарного кон­тролю за харчовими продуктами.

До карантинних захворювань міжнародного значення відносять чуму, холеру, віспу, жовту лихоманку, малярію. ВООЗ дійшла висновку, що смертельні випадки від малярії серед туристів, які подорожували в тропіч­ні країни, траплялися здебільшого через їхню непоінформованість чи недооцінку ними небезпеки хвороби. Малярія провокує багато інших хво­роб, наприклад, застуду, і початковий діагноз важко правильно встано­вити навіть кваліфікованому лікарю.

Для запобігання поширення цих небезпечних захворювань органи охо­рони здоров'я можуть вдаватися до особливих заходів санітарного кон­тролю. Оскільки епідеміологічна ситуація щодо карантинних і паразитар­них захворювань у деяких закордонних країнах продовжує залишатися напруженою, туристи повинні одержувати достовірну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни. її пере­важно подають у формі пам'ятки громадянам, засвідченої підписом тур-оператора і печаткою турфірми.

Туристи, які бажають здійснити подорож у країну з підвищеним ризи­ком інфекційних захворювань, зобов'язані проходити профілактику відповідно до міжнародних медичних вимог (медико-санітарні формаль­ності).

Зоною жовтої лихоманки є в Америці: Бразилія, Болівія, Колумбія, Венесуела, Перу, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Танзанія, Гана, Гві­нея, Нігерія, Судан. Вирушаючи в ці країни, турист повинен зробити щеплення не пізніше ніж за місяць до від'їзду, одержати міжнародний сертифікат про вакцинацію і висновок лікаря про відсутність протипока­зань для поїздки. Без цього туриста знімуть з рейсу на підставі медико-санітарних правил. Турист-порушник може бути поміщений в ізолятор на інкубаційний період. У разі протипоказань до щеплень (наприклад, вагіт­ність, застудні захворювання, алергія на яєчний жовток) турпоїздка в пе­релічені країни відбутися не може. Оскільки ризик захворіти інфекційним захворюванням існує практично на всій території цих країн, наявність міжнародного сертифіката при в'їзді в країну є обов'язковою.

Виїжджаючи в країни, неблагополучні щодо малярії (Кенія, Зімбабве, Індонезія, Китай, Оман, Індія, Шрі-Ланка та ін.), необхідно регулярно приймати противомалярійні препарати, починаючи за тиждень до виїзду й протягом місяця після повернення.

Вакцинації підлягають туристи, які виїжджають у країни, де поширені такі карантинні захворювання, як холера, чума, віспа. Віспа поширена в Африці: Мозамбік, Танзанія, Уганда, Зімбабве, Заїр, Ангола, Гвінея, Конго; в Азії: Індія, В'єтнам; у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу, Венесуела, Гватемала, Колумбія, Мексика.

Чуми варто побоюватися, виїжджаючи у В'єтнам, Болівію, Бразилію, Перу, Замбію, Зімбабве, Танзанію, на Мадагаскар.

Холера поширена в Азії: Афганістан, В'єтнам, Індія, Іран, Китай, Ма­лайзія, Монголія, Філіппіни, Шрі-Ланка; в Америці: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Коста-Рика, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Мозамбік, Танзанія, Уганда.

Готувати туристів до поїздки в інфекційно небезпечні райони треба з урахуванням рекомендацій ВООЗ і ВТО. Для профілактики заразних захворювань необхідно ознайомлювати туристів із правилами й обмежу­вальними заходами проживання, харчування і відпочинку, вакцинації проти небезпечних захворювань (наприклад, проти жовтої лихоманки), профілактичного лікування (у випадку з малярією). Головне правило, якого повинні неухильно дотримуватися турфірми й самі туристи: під час поїздки в країни спекотного пояса і після повернення з них за найменшо­го нездужання необхідно терміново звертатися до лікаря, назвавши краї­ну, з якої повернулися.

Рекламуючи цілорічні поїздки за кордон, турфірми готують інформа­ційні видання, які розповідають про вплив на здоров'я туристів, зокрема,

зміни клімату. Переїзд з холодної зими в спекотне літо не завжди безпеч­ний для здоров'я, особливо для людей похилого віку і дітей. Перед поїзд­кою в тропіки туристам необхідно проконсультуватися з лікарем.

9.1.6. Формальності безпеки

Із зростанням туристського потоку у світі, вдосконаленням транспорт­них перевезень, розширенням географії турпоїздок питання особистої безпеки туристів набувають особливого значення. Однак безпека міжна­родного туризму — це гарантія не лише особистої безпеки, а й збереже­ності майна туристів, поваги до їхніх прав і свободи, надійності туристич­них об'єктів і сприятливого навколишнього середовища, особливо в районах визначних туристичних пам'яток. Безпека міжнародного туризму повин­на забезпечуватися з моменту перетину кордону при використанні транс­порту, розміщенні в готелі, відвідуванні рекреаційних і туристичних об'єктів та ін.

Міжнародний досвід розробки заходів безпеки і захисту туристів вивчає й узагальнює ВТО.

Безпеку і захист туристів у міжнародних подорожах декларують різні міжнародні документи, зокрема такі:

—  Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною асамблеєю ГОГИГТО (Софія, 1986 р.);

—  документи Гаазької міжпарламентської конференції (Нідерланди, 1989 р.);

—  документи 9-ї Генеральної асамблеї ІШ\¥ТО (Буенос-Айрес, 1991 р.);

—  Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Генеральною асам­блеєю ВТО в Сантьяго (Чилі, 1999 р.).

У 1994 р. при Виконавчій раді ІШ"\Д/ТО створений Комітет з якості туристського обслуговування, який відповідає за питання безпеки подо­рожей. Того ж року було обстежено 73 країни світу з питань безпеки і за­хисту мандрівників, туристів, туристичних об'єктів.

У 1995 р. з ініціативи ВТО відбулася 1-ша Міжнародна конферен­ція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах.

У декларації Гаазької міжпарламентської конференції 1989 р. заявлено: "Безпека і захист туристів і повага до їхнього достоїнства є основними умовами розвитку туризму, тому всім державам, які співпрацюють у межах, необхідно:

а)  щоб заходи для спрощення туристичних подорожей, поїздок і пере­бувань супроводжувалися заходами для гарантування безпеки і захисту туристів і туристичних об'єктів та достоїнства туристів;

б) щоб з цією метою була сформована ефективна політика, спрямована на гарантування безпеки і захист туристів і туристичних об'єктів, а також поваги до достоїнства туристів;

в) точно визначати туристичні товари, об'єкти й устаткування, які че­рез те, що використовуються туристами, вимагають особливої уваги;

г)  готувати відповідну документацію й інформацію і забезпечувати до­ступ до неї у разі загрози туристичним об'єктам і (чи) туристичним ви­значним пам'яткам;

ґ) дотримуватись, відповідно до процедур, специфічних для систем за­конодавства в кожній окремій країні, юридичних положень у сфері за­хисту туристів, включаючи, зокрема, право туристів домагатися ефектив­ного судового захисту в національних судах у разі дій, які завдають шкоди особисто їм чи їхньому майну, особливо за таких найбільш небез­печних актів, як тероризм".

У рекомендаціях Конференції особливу увагу приділено захисту туристів від терористичних актів. Оскільки тероризм становить реальну загрозу туризму і пересуванням туристів, до терористів необхідно ставитися як до будь-яких інших карних елементів, їх потрібно переслідувати і карати; тільки тоді жодна країна не стане для терористів безпечним притулком.

Держава, що приймає, і держава, з якої турист прибув, повинні вжи­вати всіх заходів, щоб:

— законодавство країн було спрямоване на боротьбу з насильством і зло­чинністю, а також на захист і збереження навколишнього середовища, особливо в районі визначних туристичних центрів;

— у кожній державі був створений спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів у разі епідемій і загрози терактів, а та­кож у разі вчинення серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їхнього майна;

— забезпечити базове страхування туристів на випадок основних ризи­ків, з якими вони зіштовхуються (хвороба, крадіжка);

—  розвивати тісну взаємодію державних органів з компетентними ор­ганами на всіх рівнях, а також з туристичними і готельними асоціаціями,

агентствами, авіакомпаніями і будь-якими іншими органами, зацікавле­ними в безпеці туризму;

—  інфраструктура місць туристичного призначення могла прийняти і розмістити потоки туристів, які виникають епізодично під час сезону, з урахуванням можливості здійснення заходів, спрямованих на охорону їхнього здоров'я в сфері суспільного харчування й обмеження негативних наслідків для навколишнього середовища;

—  спростити й прискорити позасудові суперечки між туристами і тур-фірмами, для чого повинен бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів;

—  надавати взаємну технічну допомогу, в разі необхідності, шляхом обміну досвідом у галузі безпеки і захисту туристів; на підставі міжна­родних угод сприяти обміну фахівцями з безпеки туристів.

Держава і приватний сектор повинні:

—  підвищувати рівень поінформованості з питань безпеки і захисту туристів як працівників сфери туризму, так і громадськості;

—  сприяти всіма необхідними способами підготовці представників різ­них професій, які прямо чи опосередковано відповідають за безпеку і захист туристів;

— у разі терористичних актів надавати в розпорядження інших держав усю необхідну інформацію про обставини, які виникли;

—  надавати туристам, які зазнали зазіхань чи потрапили у скруту, право на одержання невідкладної медичної допомоги, можливості повідо­мити свою родину, використовуючи при цьому найбільш оперативні засо­би зв'язку, право без внесення будь-якої застави почати судову справу проти осіб, які вчинили зазіхання, й одержати з цією метою потрібну юридичну допомогу;

—  вживати всіх необхідних заходів, щоб викрадену і згодом знайдену власність повернути в країну, з якої прибув турист.

В Естерунді (Швеція) 9—11 червня 1995 р. відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах. У Кон­ференції взяли участь представники США, Канади, Франції, Великої Британії, ФРН, Австрії, Іспанії, Росії, Ізраїлю і ще 20 держав, а також представники Інтерполу, Європейського туристичного дослідницького центру, туристичної й авіаційної поліції, служби безпеки і міністерств внутрішніх справ кількох країн. На Конференції відзначалося, що безпе­ка туризму і зменшення ризиків у подорожах — це надзвичайно широкий спектр питань: тероризм, військові ускладнення і перевороти, піратство,

криміногенні ситуації і злочинність, епідемії, хвороби, у тому числі ВІЛ-інфекція, нещасні випадки, поширення наркотиків, вандалізм та інші форми насильства, проституція. Обговорювалися питання своєчасного і постійного обміну інформацією між країнами, національними туристич­ними адміністраціями й іншими установами сфери туризму, координації їхніх дій і взаємодопомоги.

Відповідно до рекомендацій ВТО, багато країн створили національ­ні програми гарантування безпеки і захисту туристів. У Мексиці 1996 р. ухвалено державну програму безпеки туризму, якою передбачені такі заходи: створення в аеропортах, морських терміналах й інших місцях перетину кордонів інформаційних пунктів для надання консультаційної й іншої допомоги іноземним туристам; створення під егідою Міністерства туризму інформаційно-довідкових матеріалів про Мексику, включаючи перелік небезпечних для відвідування туристами місць із криміногенною ситуацією; ухвалення законодавчих актів, які визначають покарання за обман туристів водіями таксі, працівниками готелів, ресторанів, магазинів й інших підприємств сфери обслуговування; створення "туристичної по­ліції" для надання термінової допомоги туристам із врученням номерів телефонів поліції кожному туристу при в'їзді в країну. У США була ство­рена Рада з посилення безпеки повітряних перевезень, яка розробила такі заходи: проведення силами поліції особливих перевірок працівників аеро­портів, які мають доступ у "зони безпеки" повітряних терміналів, із метою виявлення їх можливого негативного минулого; ретельне оформлення і ви­віряння списків пасажирів, які вилітають на міжнародних рейсах із за­значенням паспортних даних кожного пасажира, назви країни, яка видала паспорт, і телефонів будь-кого з родичів чи друзів на випадок надзвичайних подій; створення в аеропортах США єдиної комп'ютерної системи для виявлення й ідентифікації можливих терористів і встановлення новітньо­го обладнання для виявлення вибухових пристроїв.

За даними ВТО, щорічно по всьому світі подорожує понад 800 млн туристів, очікується, що саме туризм стане найбільшою світовою індуст­рією. Незважаючи на те, що кількість країн, до яких вирушають туристи, з кожним роком зростає і більшість із них є безпечними для туризму, все ж деякі країни варто відвідувати з великою обережністю, а від відві­дування інших варто тимчасово утриматися. Звичайний тур Центральною Америкою, наприклад, включає тільки дві чи три країни, такі, як Коста-Рика, Гватемала і Панама. Інші виключаються через політичну нестабіль­ність чи нерозвиненість інфраструктури.

До безпечних для туризму умов належать: спокійна політична ситуація в країні, відсутність надзвичайних ситуацій і стихійних явищ, низька криміногенність чи її відсутність, чітка взаємодія державних органів і ту­ристичних організацій з охорони туристичних об'єктів, дружелюбність і відкритість громадян. За таких умов не повинні порушуватися права і свобода як самих туристів, так і жителів країни перебування.

Найпоширеніший туристичний центр може втратити свою привабливість через небезпечні для туризму умови: політичну нестабільність, природні катастрофи, епідемії, небезпечні для життя метеорологічні умови, неспри­ятливу екологію, криміногенну ситуацію, злочинність тощо.

Політична нестабільність (військові й етнічні конфлікти, терористич­ні акти, народні хвилювання, масові безладдя) становить серйозну загро­зу для особистої безпеки туристів. Наприклад, у період, коли плани ін­дійського уряду провести "Рік відвідування Індії" було зірвано насильством сектантів і боротьбою каст, країни Європи, а також Сполучені Штати та Японія оголосили Індію небезпечною зоною. Під час терактів в Єрусалимі й унаслідок конфліктів між Ізраїлем і палестинськими бойовиками 2002 р. постраждали й туристи. Через це Єрусалим й деякі інші міста Святої Землі були виключені з туристичних маршрутів. Після терористичних актів проти іноземних туристів у Луксорі (Єгипет) 1997 р. багато держав оголосили Єгипет небезпечним для відвідування туристами. З таких же причин іноземним туристам, за висновками їхніх урядів, не рекомендуєть­ся відвідувати такі країни Африки, Азії та Океанії, як Афганістан, Па­лестина, Алжир, Ангола, Бурунді, Конго, Нігерія, Сомалі, Руанда, Судан, Гвінея-Бісау, Ліберія, Центрально-Африканська Республіка, південь Філіппін, Соломонові острови, Фіджі й ін. Щорічно до переліку небезпеч­них для відвідування туристами включають близько ЗО держав.

За надзвичайних ситуацій страхові поліси звичайно не передбачають відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю туристів. Тому у разі серйоз­ної загрози безпеці й неможливості продовжувати подорож туристичні організації зобов'язані негайно поінформувати органи виконавчої влади і зацікавлених осіб про необхідність надання туристам невідкладної допо­моги.

Природні катастрофи (повені, землетруси, виверження вулканів) й ін­ші стихійні лиха, які стаються найчастіше зненацька, становлять реаль­ну загрозу для життя, здоров'я і майна туристів. Нерідко державні орга­ни попереджають своїх громадян і турфірми про настання природних катастроф і небезпеку відвідування деяких районів чи країн. У разі виник­нення надзвичайних ситуацій спеціальні національні й міжнародні служ­би швидкого реагування вживають екстрених заходів з вивезення туристів із небезпечних районів і районів катастроф.

Епідемії (чума, холера та ін.), карантини. Туристи, які мають намір здійснити поїздку в країну, де існує підвищений ризик епідеміологічних та інфекційних захворювань, зобов'язані пройти профілактичні заходи, відповідно до міжнародних медичних вимог, чи утриматися від поїздки до ліквідації епідемії.

Небезпечні для життя метеорологічні умови (шторми, зливи, урагани, сніжні лавини). Ризик одержання травми, захворювання чи загроза жит­тю з найбільшою вірогідністю виникають за несприятливих атмосферних й інших природних явищ. Обов'язком турфірм є попереджувальне інфор­мування туристів, які вирушають у морські круїзи, про можливу небез­пеку і правила поводження під час шторму, урагану тощо, а туристів-гірськолижників — про правила поведінки на гірських схилах. Особам похилого віку, дітям і туристам із послабленим здоров'ям варто поради­тися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в подібних подорожах. Про туристів, які потрапили на гірськолижному курорті в сніжну лавину, туроператори і турагенти зобов'язані негайно інформувати органи вико­навчої влади, консульські представництва і зацікавлені страхові та тури­стичні організації.

Несприятлива екологія (радіоактивне випромінювання, забруднення місцевості, води) становить загрозу безпеці як туристів, так і туристичних об'єктів. Багато туристів, особливо з Японії, мають при собі мініатюрні датчики рівня радіації і можуть вимагати припинити поїздку за наявності підвищеного радіаційного фону. Турфірми, розробляючи туристичні про­грами та екскурсійні маршрути, зобов'язані прокладати їх поза зонами, відвідування яких може зашкодити здоров'ю туристів. У своїй діяльності вони повинні передбачати заходи, спрямовані на збереження визначних природних пам'яток і умов життя місцевого населення.

Туристів, які вирушають у країни спекотного пояса (Єгипет, Туреччи­на, Індія, Таїланд), варто інформувати про небезпеку ультрафіолетового опромінення, підвищеного рівня радіоактивності й рекомендувати їм, щоб уникнути сонячного опіку чи теплового удару, використовувати захисні креми, сонячні окуляри, відповідний одяг. Варто звертати увагу на наяв­ність шкідливих для здоров'я речовин у питній воді, продуктах харчуван­ня, ґрунті, на небезпеку вживання сирих продуктів і фруктів, куплених на місцевих ринках поза підприємствами громадського харчування, через можливість харчового отруєння.

Криміногенна ситуація і злочинність, поширення наркотиків, проститу­ція, вандалізм й інші форми насильства можуть зробити обрану туристами

країну небезпечною для відвідування. Дуже часто саме туристи стають жертвами шахраїв, грабіжників, хуліганів, терористів. У деяких столицях світу з підвищеною криміногенною обстановкою, наприклад, у Йоганнес­бурзі (ПАР), Найробі (Кенія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), для туристів видають проспекти, в яких не рекомендується гуляти поодинці, виходити на вулицю у вечірній час, носити дорогі прикраси, фото- і відеоапаратуру, великі суми грошей, залишати гроші в номері готелю та ін.