Тема 3. «Основні принципи опрацювання концептуальних моделей грунтоохоронних агроландшафтів»

Проблема ерозії грунтів має як мінімум два рівні: стратегічний (концептуальний) і тактичний (проектно-конструкторський). Рішення проблеми на першому рівні передбачає диференційовану кількісну оцінку розвитку ерозійних процесів та небезпеки і ступеня реалізації ерозії на всій території країни. Це дозволяє науково обгрунтовано визначатися із пріоритетами щодо здійснення протиерозійних робіт за регіонами, опрацювати відповідну інвестиційну політику. Крім того, стратегічне планування протиерозійного захисту передбачає наявність концептуальних моделей грунтоохоронно і меліоративно упорядкованих агроландшафтів (АЛ) і сценаріїв “бізнесових ігор” у відповідності з гостротою проблеми ерозії і забезпеченістю ресурсами і кадрами. Реалізація стратегічних рішень і планів виконується через Національні програми і Генеральні схеми протиерозійного упорядкування АЛ, які мають силу законів і часовий проміжок планування на рівні 20-30 років.

Розробка і реалізація проектів протиерозійного упорядкування складають суть тактики протиерозійних робіт. Тут не може бути загальних схем, бо всі роботи виконуються інженерними методами на кількісній розрахунковій основі з урахуванням імовірності проявлення ерозійних процесів та з відповідним ступенем надійності створювальної конструкції протиерозійного захисту.

Інженерне конструювання протиерозійного захисту на певній території теж передбачає наявність концептуальних моделей АЛ. Необхідно визначити рівень небезпеки ерозії та інші складові, які обумовлюють напрямок розвитку ландшафту і сільськогосподарського виробництва.

Якісна оцінка ерозійної небезпеки може розглядатися як друга система координат для обгрунтування Генеральної схеми протиерозійних заходів на найближчі 30-50 років, стратегії захисту грунтів від ерозії, а також відповідних Національних програм і інвестиційної політики. Кількісна оцінка ерозійної небезпеки є основою безпосереднього протиерозійного упорядкування сільськогосподарських угідь. При цьому, тут проблема проектування має два рівні: перший - для конкретної території; другий - для крупних землеробських регіонів.

Ерозійну небезпеку пропонується оцінювати за зазначенням індексу збереження грунтів (ІЗГ), якій дорівнює співвідношенню потужності гумусового генетичного горизонту Н (т/га) до імовірного змиву грунту 10%-ої забезпеченості за рік. Він характеризує термін можливих втрат цього найбільш родючого генетичного горизонту (роки).

Опрацьована якісна п`ятибальна шкала ерозійної небезпеки за значенням ІЗГ. Перший ступінь (ІЗГ>300) характеризує фактичну відсутність ерозійної небезпеки, що визначається природними факторами; п`ятий ступінь (ІЗГ<50) відбиває дуже сильну ерозійну небезпеку, коли імовірна втрата грунту на протязі життя одного покоління.

Українське Полісся в цілому характеризується слабкою ерозійною небезпекою або її відсутністю. Винятком є території з виразним рельєфом, де грунти утворилися на лесах. Всього в Поліссі визначено 6 грунтово-ерозійних районів у відповідності з агрогрунтовим районуванням.

Грунтово-кліматична зона Лісостепу також розподіляється на три агрогрунтові провінції. Західний Лісостеп характеризується дуже сильною і сильною ерозійною небезпекою - 7 ЛЗ. Такий же рівень ерозійної небезпеки має місце і в Вінницькій області та в лісостеповій частині території Одеської області - 8 ЛП. В Правобережному Лісостепу слід виділити Канівський район - 9 ЛП, який характеризується дуже сильною ерозійною небезпекою. Лівобережний Лісостеп характеризується помітною ерозійною небезпекою - 11 ЛЛ. Винятком являється Глухівський район, де має місце дуже сильна ерозійна небезпека (50<ІЗГ<100) - 12 ЛЛ.

Грунтово-кліматична зона Степу розподіляється на три підзони: Північну, Південну і Суху. Північний Степ, в свою чергу, розподіляється на п`ять агрогрунтових провінції: правобережну, лівобережну, південно-західну, задонецьку і донецьку. Південно-західна провінція характеризується сильною ерозійною небезпекою - 13 СПнПдЗ. Правобережний північний Степ в цілому має помітну небезпеку - 14 СПнП. Південний Степ не розподіляється на окремі грунтово-ерозійні райони і має в цілому помітну ерозійну небезпеку - 24 СПд.

Сухий Степ характеризується слабкою ерозійною небезпекою (25 СС) або її відсутністю.

Таким чином, територія України (без урахування гірських районів) за ступенем ерозійної небезпеки розподіляється на 25 грунтово-ерозійних регіонів.