Лекція 3 Фосфатний режим ґрунту

Стабільні фосфати – важкорозчинні сполуки, які містяться в ґрунті у складі первинних і вторинних мінералів (оклюдовані гідратами півтораоксидів, карбонатами та ін.).  Тризаміщені фосфати двовалентних катіонів слабко розчинні у воді, тому вони більшістю рослин майже не засвоюються. Проте в процесі вивітрювання вони можуть ставати доступнішими для рослин. Свіжоосаджені тризаміщені фосфати кальцію в аморфному стані дещо краше засвоюються рослинами. В міру їх старіння й переходу в кристалічний стан засвоюваність рослинами фосфору різко знижується, але є група рослин, які поглинають фосфор і в такому стані. До них належать люпин, гречка, гірчиця, дещо меншою мірою – еспарцет, буркун, горох. Це пов'язано з переліченими нижче їх особливостями.

1. Кореневі виділення цих рослин мають підвищену кислотність, наприклад pH розчину навколо кореневої системи люпину становить 4–5, що уможливлює поглинання кислоторозчинних сполук фосфору. Найбільшою мірою це виявляється на нейтральних ґрунтах і може бути поясненням, чому ці культури реагують на фосфорні добрива на чорноземах і буроземах менше, ніж на кисліших типах ґрунтів.
2. Ці рослини мають підвищену здатність до засвоєння з ґрунту кальцію, у зв'язку з чим співвідношення СаО : Р₂O₅ у фазу цвітіння становить понад 1,3, а в злаків менш як 1,3. Кальцій, який інтенсивно поглинають рослини, сприяє переходу фосфору в розчин і робить його доступним для рослин, але на деякі культури, наприклад льон, могар, ця закономірність не поширюється.
3. Тризаміщені нерозчинні фосфорні солі розчиняються фізіологічно кислими мінеральними добривами, ґрунт має потенційну кислотність.

   Після підживлення рослин розчином солей фосфору через листки він перемішується в інші органи доволі повільно і в невеликих кількостях. Тому нормальне фосфорне живлення рослин забезпечується лише через корені. За вегетаційний період рослини засвоюють 20–70 кг Р₂0₅/га.

Деякі рослини здатні засвоювати фосфор із нескладних фосфорорганічних сполук, оскільки їхні корені виділяють фермент фосфатазу, яка відщеплює фосфати від органічних сполук. Підвищену фосфатазну активність мають боби, горох, кукурудза та деякі інші культури. Крім того, підвищену фосфатазну активність відмічають у рослин навіть під час їх фосфорного голодування, що пов'язано з пристосувальною здатністю рослинного організму. Проте даних про засвоєння рослинами фосфорорганічних сполук без попереднього відщеплення мінеральних фосфатів ферментами кореневих систем і мікроорганізмів поки що немає.

Внесення фосфорних добрив сприяє накопиченню в ґрунті органічних і мінеральних сполук фосфору. Для встановлення оптимального фосфатного режиму важливо знати ступінь доступності для рослин фосфору ґрунту і решток фосфорних добрив.

Доступність фосфору добрив залежить від хемосорбції, адсорбції, біологічного перетворення та інших процесів. Вони мають складну природу, тому сполуки, що зумовлюють закріплення фосфору в ґрунті, залежать від їх типів. Оскільки більшість ґрунтів за відношенням до фосфору добрив виявляє високу вбирну здатність, вважають, шо рослини використовують не фосфат-іони добрив, а різні за розчинністю й доступністю сполуки, що утворюються внаслідок швидкої трансформації фосфорних добрив у ґрунті. Спочатку фосфор фіксується в місцях внесення, залишаючись у розчинній, доступній для рослин формі (25 % внесеної кількості).