Лекція 3 Фосфатний режим ґрунту

  Для різних ґрунтових відмін характерні певні сполуки фосфору. Тому залежно від їх складу обирають певний метод для визначення запасу рухомих сполук фосфору ("чинник ємності"). Наприклад, у зоні дерново-підзолистих ґрунтів вміст фосфору визначають за методом Кірсанова (у витяжці 0,2 н розчину НС1), у зоні сірих лісових ґрунтів і некарбонатних чорноземів – за методом Чирикова (у витяжці 0,5 н розчину СН₃СООН), у зоні карбонатних ґрунтів – за методом Мачигіна (у витяжці 1%-го розчину (NH₄)₂CO₃) тощо.

Забезпеченість ґрунтів доступними формами фосфору,

мг/100 г ґрунту

Перелічені методи ґрунтуються на імітації дії на ґрунт кореневих систем рослин, здатних виділяти в ґрунтовий розчин певні кількості вугільної та органічних кислот, але жоден із реактивів нездатний замінити живі корені рослин. Між ґрунтовим розчином і твердою фазою ґрунту встановлюється динамічна рівновага. У процесі засвоєння фосфат-іонів, корені рослин порушують її і сприяють переходу нових порцій фосфат-іонів із ґрунту в розчин. Французький учений А. Демолон дійшов висновку, що оптимальна для рослин концентрація фосфору в ґрунтовому розчині становить 1,2 мг/л. Проте насправді вона значно нижча (0,05-1 мг/л), що вказує на потребу внесення фосфорних добрив. За концентрації фосфору 0,02–0,03 мг/л більшість польових культур його майже не засвоює. Корені можуть поглинати фосфор, який знаходиться від них на відстані не більш як 2 мм. Тому навіть у період максимального розвитку кореневої системи рослини використовують фосфор лише із чверті об'єму орного шару ґрунту.