Тема 7. Вибухові роботи та речовини

Під час підривання використовують вибухові речовини у вигляді зарядів. Заряд – це розрахована за масою і формою розміщення вибухова речовина, вміщена у зарядну камеру та оснащена засобом підривання.

За формою розрізняють заряди зосереджені, подовжені та розосереджені.

 Заряди бувають зовнішні (накладні), розташовані на поверхні об’єкта, та внутрішні – розташовані всередині об’єкта, що підлягає підриванню. Внутрішні заряди розміщують у зарядних камерах (порожнина, достатня для правильного розміщення заряду та засобу підривання), що утворюються за допомогою технічних засобів або вручну у вигляді шпурів, свердловин, котлів, шурфів, штолень тощо.

Для забивки використовують пластичні (глинопіщані) суміші і сипучі (бурове борошно, пісок, дрібний щебінь тощо) матеріали, воду в поліетиленових ампулах, швидкотверднучі матеріали (гіпсові та цементні швидкотверднучі розчини) та тверді матеріали (саморозклинювальні пробки тощо).

Залежно від засобів підривання розрізняють три способи підривання – вогневий, електричний за допомогою детонувального шнура.

Два перших способи підривання можна використовувати самостійно. Підривання зарядів детонувальним шнуром виконують разом з вогневим або електричним способами.

Вогневий спосіб застосовують для дроблення конструктивних елементів, валунів та негабаритів, улаштування горизонтальних виробок тощо. Підривання зарядів здійснюють за допомогою запалювальних трубок.

Електричний спосіб застосовують при потребі для одночасного підривання великої кількість зарядів. Для здійснення вибуху потрібні електродетонатори, дріт (з якого монтують електровибухову мережу), джерела струму та контрольно-вимірювальні прилади.

Підривання детонувальним шнуром виконують у разі потреби підірвати одночасно велику групу зарядів, зокрема розосереджених. Цей спосіб забезпечує надійний захист від блукаючих струмів, істотно зменшує небезпеку під час виконання робіт по заряджанню і, особливо, під час ліквідування несправностей.

 За черговістю підривання окремих зарядів (або їхніх груп) розрізняють миттєве, короткоуповільнене та уповільнене підривання.

За спрямованістю енергії вибуху розрізняють підривання на викид, розпушування (дроблення) та ущільнення.

Ефект дії вибуху характеризує воронка викиду (рис.5.3, а, б), що має форму як простого перевернутого конусу. Основні елементи воронки викиду: W – відстань від центра заряду до найближчої відкритої поверхні (ЛНО – лінія найменшого опору); k – радіус дії вибуху (радіус руйнування); Г – радіус воронки викиду; п – відношення радіуса воронки викиду до лінії найменшого опору. п = Г /W – показник дії вибуху.

Рис. 5.3. Схеми розміщення зарядів для вибуху на викид ґрунту: а – ефект викиду ґрунту від вибуху заряду; б – елементи воронки; в – розміщення зарядів для спрямованого викиду ґрунту при одночасному підриванні; г – те саме, при різночасному; д – шурф для закладання зосередженого заряду в ґрунт; W – висота гребня воронки; р – загальна глибина воронки із урахуванням висоти гребня (валика); с – маса заряду; 1 – заряди ВР; 2 – напрямок викиду основної маси ґрунту; 3 – зарядна камера; І, ІІ, ІІІ – послідовність підривання зарядів

 Залежно від величини п розрізняють воронку нормального викиду (п=1), посиленого (п>1); послабленого (п<1); випираючої дії  (п<0,75) – зовнішня дія виявляється лише у подрібненні та деякому випиранні поверхні; ущільнювальної дії – камуфлетну (п = 0; зовнішня дія на поверхні ґрунту не виявляється).