ТЕМА 2. Інноваційні методи фітомеліорації пошкоджених, зруйнованих і зіпсованих грунтів.

За певних умов придатності техногенного екотопу при умові відсутності природного заростання або на початковій стадії розвитку екотопу для процесу повноцінної фітоіндикації важливим показником є штучне включення зразкових за стійкістю до техногенних умов рослин (тестових видів). Так відбувається розподіл ботаніко-індикаційного оцінювання техногенних земель, їх придатності до відновлення має складатись з наступних складових: фітоіндикаційних досліджень і фітотестування. За таким ботаніко-індикаційним підходом можна на основі отриманих даних про структуру рослинного покриву, встановити стан техногенних екосистем за всіма необхідними факторами для життєзабезпечення рослин, також варто зробити добір видів за їх екологічними потребами з огляду на специфіку обстежених техногенних екотопів, а також оцінити їх природохоронний потенціал та можливість при включенні до екологічної мережі регіонального або місцевого рівня.

Гострою проблемою сьогодення стала прогресивна оптимізація техногенних новоутворень, мінімалізація негативного впливу на навколишнє середовище людини та повернення до попереднього вигляду територій, де знищено практично повністю як ґрунтовий, так і рослинний покрив, де змінився гідрологічний та повітряний режими.

Фітомеліорація порушених територій буває як штучна, так і природна.

Штучна фітомеліорація це власне і є біологічний етап комплексу рекультиваційних робіт, що регулюється вимогами ДБН В.2.4-2-2005. Штучна фітомеліорація здійснюється із врахуванням вимог до робіт з нанесення шару насипних ґрунтосумішей та відокремлених пластів при проведенні технічного етапу рекультивації сміттєзвалищ. Згідно загальноприйнятих норм дерева та чагарникові породи не варто висаджувати за умов температури субстрату +25°С та вище. Також не рекомендують висаджувати хвойні види, через їх підвищену чутливість до забруднень техногенного характеру та підвищеного радіаційного фону. Проте варто відмітити, що деревна та чагарникова рослинність виконує важливу роль для довкілля при зниженні техногенного пресингу шкідливих та отруйних речовин на сміттєзвалищах, зберігаючи при цьому естетичне значення та використовуючи природну перетворювальну функцію.

Природна або рудеральна фітомеліорація базується на поняттях поступової динаміки заселення природних рослинних угрупувань, які самостійно з’явилися на сміттєзвалищі, так звана синергетична стадія сукцесії, і продовжують самостійно рости і розвиватися (ендоекогенетична стадія сукцесії). В умовах природної фітомеліорації не передбачено технічного етапу, який своєю присутністю може знищити повністю присутній рослинний покрив та достанньо розвинену до цього часу деревночагарникову рослинність.

Рослинний покрив здатний регулювати вертикальні (радіальні) і горизонтальні (латеральні) геопотоки. Саме ця властивість є основною із засад при створенні захисних систем рослинного походження - вітрозахисних, снігозахисних, вітро-пиледимових, водних, ґрунтових, шумозахисних тощо.

На усіх етапах розвитку людства рослинність займала провідну роль емоційно-психологічного характеру. Одночасно зі звичним використанням рослин у галузях городництва, садівництва, виноградарства, рослинництва, рослинність виконувала велику естетичну функцію та займала свою нішу у вигляді садово- паркового мистецтва. Фітомеліоративна діяльність в умовах нинішнього розвитку людства розповсюджується у багатьох напрямах господарської діяльності. Внаслідок чого виникають різні види фітомеліорацій, що виконують різні функції: сільськогосподарську, лісогосподарську, інженерно-захисну, водну, санітарно- гігієнічну, рекреаційну, ландшафтно-планувальну, архітектурно-планувальну та естетичну фітомеліорації.

Фітомеліорація включає весь спектр метаболічних процесів з накопичення, поглинання та розкладання органічних та неорганічних забруднювачів, відповідно при технології фіторекультивації ґрунтів від забруднювачів, основна увага приділяється підбору рослин, насамперед здатних трансформувати разом із симбіотичними організмами токсичних забруднень, переводячи їх у менш активні форми. Зарубіжними науковцями доведено позитивний вплив рослин на поліпшення властивостей ґрунтів, що забруднені нафтовидобувними продуктами із високим вмістом сірки та проведено підбір кращих рослин для фіторекультивації. Основними видами рослин було рекомендовано дягель лікарський, який доволі легко переносить підтоплення територій та відносно стійкий до сполук заліза та марганцю, рекомендовано також бархатці прямостоячі, цей вид толерантний до забруднення важкими металами та здатен акумулювати їх, із багаторічних злакових трав було обрано кострець безостий, який здатний витримати затоплення території та легко адаптується під час посухи, формує масивну як надземну, так і кореневу систему, швидко відростає після скошування. Доведено, що під посівами цих культур значно зменшився вміст нафтопродуктів та зросла кількість корисних поживних речовин.

Меліоративні рослини, або фітомеліоранти (від лат. Melio - покращувати), рослини, що сприяють відновленню або підвищення родючості ґрунтів, ефективно впливають на ґрунтотвірні процеси. Підтримка природних рослинних угруповань або культивування фітомеліорантів (наприклад, багаторічних бобових) сприяє поліпшенню умов природного середовища. Заходи захисту ґрунтів фітомеліоративними методами: суМетане і смугове полезахисне лісорозведення; протиерозійні лісові насадження; захисні насадження на вододілах і схилах; приярові і прибалкові снігорегулюючі, водозбірні ґрунтозахисні насадження; протидефляційні лісові насадження; залісення і закріплення рухомих пісків; фітомеліорація і захист ґрунтів за допомогою багаторічних трав. Основні фітомеліоративні деревні рослини - сосна звичайна, береза повисла, осика, жовта акація, дуб звичайний, липа серцелиста, лох вузьколистий, різні види верб, в’яз дрібнолистий, тополя біла, клен татарський, горобина звичайна, вільха клейка, жимолость татарська, свідина криваво червона (Swida sanguinea), різні види яблунь.

Трав’янисті культивовані бобові рослини – еспарцет піщаний, козлятник східний, люцерна посівна, конюшина лучна та ін. – збагачують ґрунт азотом і сприяють утворенню гумусу, мають потужний фітомеліоративний ефект. Крім того, щільне покриття багаторічних бобових трав і потужна коренева система з сильно розгалуженою мережею дрібних корінців утримують частинки ґрунту від вимивання і видування, і їх розглядають як ґрунтозахисні культури. Перспективним біомеліорантом для ефективного освоєння засолених зрошуваних земель являється солодка гола, цінна лікарська і кормова культура. Сидеральні рослини – ріпак, гірчиця, буркун, просо, вико-вівсяна суміш – також збагачують ґрунт органічними речовинами і знижують небезпеку ерозії.

Як відомо, всі живі організми не тільки пристосовуються до ґрунтових або кліматичних умов, але також здатні самі формувати їх. В першу чергу це стосується рослин. Здатність покращувати якість природного середовища рослинами покладена в основу фітомеліорації. Адже вона виробляє найбільшу кількість біомаси, здійснює грандіозний кругообіг води, вуглекислого газу, кисню, азоту та ряду інших елементів, бере участь в біогеохімічних циклах і ґрунтотвірних процесах. Використання всіх цих якостей рослинних організмів дозволяє говорити про фітомеліорацію, як про екологічну складову технології, яка ставить своїм першочерговим завданням відродження навколишнього середовища. Якщо міркувати в глобальних масштабах, то можна прийти до висновку, що вся планета потребує грандіозному проєкту фітомеліорації. В першу чергу це стосується клімату. Можна з упевненістю сказати, що стабілізувати клімат – першочергове завдання, яке нині стоїть перед людством.

У світовій практиці є приклади реалізації досить великих проєктів по фітомеліорації клімату (наприклад, створення значних площ лісонасаджень для боротьби з опустелюванням в Китаї і Кенії), але подібного роду заходи вимагають серйозної політичної волі і величезних затрат фізичної праці. Лауреат Нобелівської премії миру кенійка Вангарі Маатарі, яка організувала боротьбу з опустелюванням, зазначає, що найбільші труднощі при проведенні подібних заходів полягає не в висадці рослин.

Фітомеліорацію використовують і в інженерно-захисних цілях: при створенні лісосмуг для боротьби з водною та вітровою ерозією ґрунту. Але інженерно-захисна фітомеліорація застосовується не тільки в землеробстві. Захисні насадження є обов’язковою умовою функціонування промислових підприємств, санітарна зона навколо яких повинна бути засаджена певними видами дерев і чагарників. Особливу роль фітомеліорація відіграє у відновленні ґрунтів і їх родючості. Виснажені в процесі техногенного навантаження ґрунти в прямому сенсі цього слова виліковуються підбором спеціальних видів рослин. Саме спосіб фітомеліорації застосовують на сильно еродованих і малородючих ґрунтах. До речі, в Україні в середині 90-х років існував великий проєкт по залуженню схилових сильно еродованих орних земель спеціальними сумішами трав.

У Західній Європі прогнозовано відбувається зниження надходження азоту в рослини при підвищеному надходженні вуглецю в ґрунт. При цьому збільшення співвідношення С:N в підстилці вказує на потребу в азоті для розкладання органічних фракцій. За аналогічних умов можлива іммобілізація азоту мікроорганізмами ґрунту і зниження його доступності для вегетуючих рослин.

Узагальнення, зроблене ІНРА, підтверджує, що 2-кратне підвищення концентрації СО₂ знижує забезпеченість лугових злаків азотом і накопичення вуглецю в ґрунті. Навпаки, підвищення температури в поєднанні з високою концентрацією СО₂ стимулює кругообіг азоту, покращуючи азотне живлення злакових трав.

Показано, що збагачення повітря вуглекислим газом стимулює зростання бобових і біологічну фіксацію азоту. Під впливом СО₂ відсоток конюшини лучної в злаково-бобовій травосумішці може досягати до 60%. Досліди, проведені у Франції, свідчать, що висока концентрація вуглекислого газу в атмосфері стимулює ріст не тільки бобових трав, а й інших видів рослин, що не володіють здатністю фіксувати азот. Домінуючим з бобових в подібних екологічних умовах є конюшина повзуча (Trifolium repens). З рослин, які не фіксують азот, відзначено інтенсивне поширення та значний фіторекультиваційний ефект деревію (Achillea millefolium).

У Північній Америці збагачення атмосфери СО₂ не викликало негативну реакцію у злаків, включених до складу бобово-злакових травосумішок – костриці лучної, грястиці збірної. Проведені дослідження дали підставу для висновку про те, що фактор, що сприяє посиленому росту того чи іншого виду в угрупуваннях – це перш за все здатність конкурувати за світло та поживні елементи при збільшенні концентрації СО₂. Бобові культури мають перевагу, якщо потреба в азоті у рослин і ґрунту посилюється внаслідок збагачення атмосфери вуглекислим газом. За окремих умов формування травостою, де відіграє велику роль сильна конкуренція за світло і джерело азотного живлення, іноді відбувається пригнічення бобових трав, особливо конюшини повзучої, але одночасно стимулюють ріст рослин, які не володіють здатністю до азотфіксації. Таким чином зарубіжний досвід показує, що в умовах збагачення атмосфери СО₂ і в умовах потепління клімату посилюється практична роль фіторекультивації на основі використання бобових трав і бобово- злакових травосумішей. Глобальне потепління клімату сприяє продовженню вегетаційного періоду, але не гарантує підвищення врожайності лучних рослин. Цей екологічний фактор сприятливо впливає на окремі види і роди трав’янистих рослин, підвищуючи їх природоохоронний потенціал.

Однією з вирішальних умов успішної біологічної фіторекультивації є введення культурних рослин у невластиві для них умови середовища промислових відвалів, необхідність підбору вихідного матеріалу, вивчення окремих характеристик видів і їх змін у новому екологічному середовищі.

Під час підбору асортименту видів для проведення фіторекультивації необхідно всебічно вивчити екологічні особливості рослин, ритм росту і розвитку їх надземних та підземних органів, здатність до відтворення, що забезпечує збереження культурного угруповання тривалий час, та інших показників. Вивчення динаміки росту й розвитку, проходження фенологічних фаз, вегетативної та насіннєвої продуктивності і виявлення амплітуди коливань цих показників у рослин, що вирощуються на відпрацьованих відвалах на фоні різних агротехнічних заходів, служить основою вибору перспективних видів рослин для біологічної рекультивації.

Основне значення мають дані, що характеризують динаміку нагромадження вегетативної маси окремими компонентами створюваних культурних фітоценозів та угрупованнями в цілому порівняно з подібними величинами у природних рослинних угрупованнях конкретної ґрунтово-кліматичної зони. При цьому особливу увагу треба приділити вивченню особливостей формування підземних органів рослин та угруповань. Не всі види рослин можуть нормально рости і розвиватися в умовах специфічного екологічного середовища субстратів відвалів. Так, для встановлення асортименту видів рослин, придатних для фітомеліорації золовідвалів, було досліджено понад 230 видів, а засолених червоних шламів – 160, з яких визнано придатними для рекультивації відповідно 30 і 8 видів.

Вивчення можливості створення штучних лісових насаджень на відвалах відкритих розробок фосфоритів, залізної руди, бурого вугілля, сірки, показало, що для обліснення доМетано використовувати оліготрофні види рослин, тобто ті види, які маловибагливі до родючості ґрунту (наприклад, сосна звичайна, береза бородавчаста та ін.).

Поліпшення росту рослин у несприятливих умовах середовища промислових відвалів можуть сприяти симбіотичним відношенням між деревними рослинами (сосною, модриною, березою) і мікоризо-утворюючими грибами або між бобовими трав’янистими (конюшиною, люцерною, буркуном й іншими) та бульбочковими бактеріями. Оліготрофність видів рослин, а також їх посухостійкість і солевитривалість вважаються головними характеристиками, що мають велике значення у виборі асортименту рослин як для лісової, так і для сільськогосподарської рекультивації.

Під час вибору асортименту рослин для створення культурних фітоценозів на порушених землях у багатьох випадках треба враховувати і такий додатковий екологічний чинник, як забруднення атмосфери промисловими викидами. Адже у рослин відсутні будь-які спеціальні механізми пристосування до таких чинників середовища. Як правило, ті рослини, що стійкі до дії одного забруднення, пригнічуються іншими інгредієнтами промислових викидів. Тому відсутність рослин, які комплексно стійкі до забруднення атмосфери, змушує індивідуально підходити до підбору асортименту рослин для певних умов.

Використання та підбір рослин вважають чи не найважливішим прийомом при проведенні фіторекультивації, особливо на засолених ґрунтах. Використанням солевитривалих видів рослин для відновлення порушених ґрунтів займалася значна кількість науковців у різних куточках світу: в Україні Гінченко, Самбур, Чапко, у Казакстані – Байтканов, у Росії - Бегучев з співробітниками і це далеко не весь перелік. Деякі з солестійких культур (білий буркун) формують потужну кореневу систему, що здатна розпушувати щільні солонцеві ґрунтові горизонти. При розкладанні надземної і підземної частин рослин ґрунт збагачується органічною речовиною і поживними елементами (азот, калій, кальцій і ін.). Крім того, при цьому процесі виділяється вуглекислота, яка сприяє перетворенню звичайної соди в менш токсичну двовуглекислим соду. Тому в країнах, де хімічна меліорація ведеться в обмежених масштабах, вдаються до біологічних способів меліорації, скажімо в таких країнах як Індія, Пакистан, Аргентина. В Аргентині фітомеліорацію здійснювали на площі 45 тис. га.

Особливий ефект від посіву соле-і солонцестійких рослин проявився при освоєнні під культурні пасовища ґрунтів на малопродуктивних землях південного сходу Росії, Казахстану і України, зокрема на заплавних засолених землях.

Загальновідомо, що фітомеліорація виступає, як ресурсозберігаюча альтернативна технологія для закислених ґрунтів, у порівнянні із традиційними методами проведення хімічної меліорації. За умови такої фіторекультивації на кислих ґрунтах відбувається оптимізація структури земель шляхом добору та розміщенням культур по ланках сівозміни, які проявляють стійкість до показників високої кислотності у ґрунтах. Обов’язковою умовою має бути відмова від культивування нейтрофілів – культур, що проявляють стійкість до кислої реакції ґрунтового середовища, серед яких виділяють пшеницю, ячмінь, цукрові, столові, кормові буряки. Та включення до сівозміни таких культур як – картопля, льон, люпин, озиме жито, що носять назву ацидофілів.

Варто вказати, що окремі із бобових культур конюшина лучна, люцерна посівна, люпин вузьколистий можуть перерозподіляти кальцій, шляхом перенесення його у верхні горизонти ґрунту з нижніх, цим самим змінюючи реакцію ґрунтового середовища. Закислення ґрунту завжди призводить до зниження доступності поживних елементів для рослин. Тому підбір культур та планування фіторекультиваційних заходів на кислих ґрунтах вимагає детального аналізу за станом кислотності земель та добір рослин, невибагливих до умов живлення. З огляду на все вищевказане, слід врахувати відношення рослин до вмісту в ґрунтах елементів живлення.

За потребою рослин до вмісту поживних елементів у ґрунтах прийнято класифікувати групи рослин наступним чином:

- евтрофи (вміст N в ґрунті – від 3,0-4,0 % і більше, Ca – не менше 3,0 %, (P–

до 1,0 %, К – до 1,0 %): буряки цукрові, тютюн, кавуни, тимофіївка лучна, костриця очеретяна, грястиця збірна, житняк, тонконіг лучний;

- мезоевтрофи (вміст N в ґрунті – 2,0-3,0 %, Ca – 1,5-2,5 %, P – 0,5-1 %, К – 0,6-1 %): пшениця м’яка, конюшина лучна (червона) і біла, смородина чорна, пажитниця багаторічна, соняшник, конюшина лучна, тонконіг лучний, люцерна хмелеподібна;

-                  мезотрофи (вміст N в ґрунті – 1-2,5 %, Ca – 1-2 %, P – до 0,5 %, К – до 0,6

%): овес, картопля, морква, кукурудза, капуста, буряки столові, тонконіг вузьколистий, костриця лучна;

-                  олігомезотрофи (вміст N в ґрунті – 1-1,5 %, Ca – 0,5-1 %, P – 0,3-0,5 %, К – 0,4-0,6 %): жито, льон-довгунець, просо, костриця овеча, тимофіївка степова;

-                  оліготрофи (вміст N в ґрунті – 0,3-1,0 %, Ca – 0,01-0,5 %, P –

0,001-0,5 %, К – 0,001-0,4 %, або навіть їх сліди у ґрунтовому розчині): буркун, жито, озима (мохната) вика, ячмінь, ірга, ожина, серадела, люпин, із злакових — біловус, мітлицю звичайну та ін.

Про результативність проведених фітомеліоративних заходів можна говорити з огляду на отримані показники врожайності сільськогосподарських культур. Часто проведення сільськогосподарської фітомеліорації має на меті також і захистити землі від зсувів та ерозійних процесів.

Зазначається, що застосування фітомеліоративних заходів нейтралізації ґрунтової кислотності, що дозволяє екологічно безпечно регулювати кислотність ґрунтів та поліпшувати їх родючість.

В першу чергу фітомеліорація, яка була й залишається дієвим засобом покращення кислотно-основної рівноваги в ґрунтах. Вона є дуже важливою частиною ресурсозбережувальних технологій.

Фітомеліорація включає підбір і розміщення в сівозміні сільськогосподарських культур, що витримують і непогано розвиваються в кислому середовищі ґрунту, тобто більш толерантних до ґрунтової кислотності. Треба утримуватись від вирощування на кислих ґрунтах особливо чутливих до кислої реакції сільськогосподарських культур – коренеплодів, ярої та озимої пшениці, ячменю тощо. На цих ґрунтах перевагу слід надавати вирощуванню вівса, озимого жита, моркви, люпину, злакових трав, картоплі та інших ацидофільних (кальцієфобних) культур», – додав доктор біологічних наук.

Встановлено, що ефективними культурами-фітомеліорантами щодо поліпшення фізико-хімічних властивостей опідзолених ґрунтів є люцерна та еспарцет; агрофізичних – люцерна, еспарцет та гірчиця; агрохімічних – люцерна, еспарцет, люпин та соя. За типами кореневої системи, характером їх розподілу по профілю, ці фітомеліоранти суттєво різняться.

Умовою ведення успішної біологічної фіторекультивації є пристосування культурних рослин в умови, які для них вважаються невластивими також підбір рекультиваційного матеріалу та його адаптацію до змін в навколишньому середовищі. Добір асортименту різних видів культур для проведення рекультивації проводиться у відповідності екологічних властивостей рослин, ритмів їх росту та розвитку, спроможності до відтворення та інших властивостей, що забезпечать формування культурного біотопу на тривалий час. Основою вибору перспективних видів рослин для проєктування біологічної рекультивації є вивчення процесів росту і розвитку рослин, динаміку проходження фенологічних та вегетаційних фаз, формування насіннєвої продуктивності культивованих рослин.

Особливу увагу приділяють формуванню кореневої системи рослин, яка здатна накопичити органіки у субстратах териконів, відвалів, саме переважна більшість рослин зумовлює напрямки проходження ґрунтотворного процесу на техногенно порушених територіях.

Відомо, що не всі типи та види рослин здатні сприятливо рости та розвиватися в умовах своєрідного екологічного середовища. Тому підбір рослин для фіторекультивації має складатися із широкого спектру рослин, з яких пізніше буде обрано найоптимальніші.

Звертати увагу слід також при підборі асортименту культурних рослин на фактор забруднення атмосфери промисловими викидами, оскільки створення здорового фітоценозу, залежить перш за все від навколишнього середовища. А стійкі рослини до одних видів забруднення, пригнічуються, як правило іншими видами викидів.

При фітомеліорації для підвищення родючості ґрунтів використовується природний потенціал рослин – здатність акумулювати енергію сонця, трансформовану в енергію хімічних зв’язків органічних сполук. Поліпшення родючості ґрунтів досягається також за рахунок органічної речовини кореневих залишків рослин і процесами азотфіксації бобових фітомеліорантів. Фітомеліоративний метод знайшов широке застосування за кордоном.

Для вибору найбільш ефективних фітомеліорантів необхідний всебічний аналіз як фізико-хімічних показників ґрунту, так і дослідження мікробіологічної активності ґрунту, одним з показників яких є ферментативна (каталазна) активність і рівень продукування СО₂.

Встановлено, що посіви фітомеліорантів здійснюють позитивний вплив на родючість агротемногумусових ґрунтів. Для цих ґрунтів властивий середній рівень вмісту гумусу і калію, висока ступінь насиченості ґрунтів основами, низька гідролітична кислотність. Високі параметри каталазної активності в посівах бобових трав свідчать про більш інтенсивні мікробіологічні процеси трансформації органічної речовини, що підтверджувалися показниками емісії СО₂. Найбільш сприятливі умови середовища на варіантах з посівами фітомеліорантів складалися в посівах з люцерною і конюшиною, в орних горизонтах яких встановлено найбільший приріст вмісту і запасів гумусу. Ці культури можна рекомендувати для підвищення родючості ґрунтів.

Доведено, що рослини, які використовуються для вилучення радіонуклідів з забруднених ґрунтів, повинні відповідати ряду вимог: бути толерантними до високих концентрацій радіонуклідів, здатними поглинати і акумулювати максимальну кількість радіонуклідів, ефективно їх транспортувати з кореневої системи в наземну знизує масу, мати глибоко розростається кореневу систему, високу опірність до хвороб і шкідників, зручними для прибирання і непривабливими для домашніх і диких тварин. Технологія фітомеліорації, яку рекомендує авторка, спрямована на відновлення ґрунту і усунення забруднень радіоактивними елементами. Дана технологія масштабна, її можна успішно застосовувати в якості активного засобу очищення від радіонуклідів на великих територіях, що зазнали забруднення, без необхідності зняття, перенесення і переробки ґрунту і механічного впливу на порушені території. Саме одним із основних етапів очищення ґрунтів від радіонуклідів є підбір групи рослин- сорбентів.

Оцінку результативності фіторекультивації можна оцінити шляхом аналізу врожайності сільськогосподарських культур та показниками підвищення родючості ґрунтів. Автори публікації вважають, що домогтися позитивних змін у цих показниках можливо за рахунок правильного підбору культур для проведення фіторекультивації, щоб саме ці культури відповідали умовам місцезростання на рекультиваційних ділянках. А розпочинається фітомеліорація рекультивованих земель певною мірою із посіву багаторічних бобових і злакових трав, що є важливим показником збагачення порушених ґрунтів органічною речовиною та покращення його структури.

Аналізуючи фітомеліоративний потенціал різних видів рослин, культурні рослини можна розмістити за показником ґрунтовідновлення наступним чином: багаторічні трави - дворічні бобові трави - однорічні трави – озимі культури - зернобобові - ярі зернові – просапні культури.

Оброблювані культури істотно впливають на структурність орного шару ґрунтів. Наприклад, при постійному використанні територій на пар і під кукурудзою вміст агрегатів крупніше 0,25 мм було біля 20%, після 6-річного культивування пшениці -18%, під травостоєм люцерни - 25%. Це ще раз доводить про значущість багаторічних бобових трав та їх вплив на формування структурності ґрунтів. Часте застосування ґрунтообробних агрегатів також сприяє зниженню вмісту мікроагрегатів в орному шарі ґрунту.

Підбір трав’янистих рослин для фіторекультивації порушених земель має бути направлений перш за все на використання добре випробуваних, бажано районованих сортів місцевих видів рослинних угрупувань. Певною мірою вони дещо більше адаптовані до місцевих природних, погодних, ґрунтово - кліматичних умов, які здатні швидко забезпечити формування стійкого зімкнутого травостою з міцною дерниною, що проявляє стійкість до  змивання. Авторами виділено наступні види злакових трав, в умовах обстежених умов - костриця червона, костриця лучна, стоколос безостий, пирій безкорневищний, серед багаторічних бобових для відновлюваних цілей рекомендовано використовувати дворічні бобові рослини, що мають відмінний насіннєвий потенціал серед них слід виділити люцерну посівну, конюшину лучну, буркун білий, конюшину повзучу.

Особливої актуальності і складності набуває проблема підбору фітомеліорантів, придатних для рекультивації техногенних земель в антропогенно трансформованних регіонах. Підбір рослин для фіторекультивації техногенних земель доМетано проводити в чотирьох напрямках:

-               відбір стійких екотипів рослин з вираженним фітомеліоративним ефектом при вивченні спонтанного заростання техногенних екотопів;

-             відбір фітомеліорантів з аборигенної флори;

-             інтродукційне дослідження рослин та адаптація в екотопах;

-                 дослідження рослин; експериментальне випробування рослин на різних едафотопах техногенних земель.

В умовах екологічного невідповідності промислового середовища в якості фітомеліорантів можуть бути використані в степовій зоні в основному три еколого-біологічні групи трав'янистих рослин:

1)                рослини, що володіють здатністю до симбіотичної фіксації молекулярного азоту;

2)                рослини, що проявляють сольовий ефект (галофіти);

3)                  злаки, що відрізняються потужною розвиненою кореневою системою і екологічною пластичністю.

На кам’янистих і меломергелевих субстратах перспективними фітомеліорантами можуть бути псаммо-, петрофіти і кальцієфіти, а на рухомих субстратах – ерозіофіти.

При проведенні фіторекультиваційних заходів у кар’єрах, вказують на 72 таксони рослин, основними серед них є наступні:

1)        6 видів дерев’яних видів: верба козяча (Salix caprea L.), сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), верба тричинкова (Salix triandra L.), береза повисла (Betula pendula Roth.), груша звичайна (Pyrus communis L.), верба ламка (Salix fragilis L.).

2)        65 різновидів трав, серед яких 10 видів одно- або дворічників та 65 – багаторічників.).

3)        1 вид кущових рослин: свидина криваво-червона (Swida sanguinea (L.) Opiz

Співвідношення між рослинами: 76% – багаторічні трави, 14% – малорічні трави, 8% – дерева, 2% – кущі.