Тема 1. Сутність і види фінансових ризиків корпорацій

Управління ризиками – це процес, за допомогою якого здійснюється виявлення ризиків, оцінка їх величини, моніторинг і контроль ризикових позицій, з урахуванням взаємозв’язку між різними категоріями (видами) ризиків. У свою

чергу, ризик-менеджмент – це система управління ризиками, що вміщує в себе стратегію і тактику управління, спрямовані на досягнення основних бізнес-цілей суб’єкта економіки. Ефективний ризик-менеджмент містить:

·                  систему управління;

·                  систему ідентифікації та оцінки;

·                  систему супроводу (моніторингу і контролю).

Виділяють загальні і специфічні функції управління фінансовими ризиками.

До загальних функцій управління фінансовими ризиками належать:

-        формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

-        здійснення ризик-аналізу різних аспектів фінансової діяльності;

-        здійснення ризик-планування фінансової діяльності за основними її напрямами;

-        здійснення ефективного контролю реалізації прийнятих ризикових рішень (створення відповідних систем внутрішнього контролю, поділ контрольних обов’язків окремих служб, визначення системи контрольованих показників).

До специфічних функцій управління належать:

-        формування портфеля фінансових ризиків, що приймаються;

-        оцінка рівня і вартості ризиків (вибір методів оцінки, оцінка можливих втрат);

-        управління нейтралізацією можливих негативних наслідків фінансових ризиків;

-        страхування фінансових ризиків тощо.

До принципів управління фінансовими ризиками належать такі:

- усвідомленість прийняття ризиків – менеджери повинні усвідомлювати неминучість і об’єктивність впливу фінансових ризиків.

- управління ризиками, що приймаються, – до складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління.

- економічна раціональність управління – з усіх альтернативних управлінських рішень обирається те, що забезпечує найбільшу ефективність і фінансову безпеку.

- урахування фінансової філософії суб’єкта – відбиває фінансовий менталітет засновників (ставлення до ризику): неприхильність, нейтральність, прихильність до ризику.

- урахування фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності (агресивна, помірна або консервативна політика)Зіставлення рівня ризиків, що приймаються, із рівнем прибутковості фінансових операцій. Будь-який вид ризику, за яким його рівень вищий за рівень очікуваної прибутковості (із включенням у неї премії за ризик), треба відкинути (або відповідно треба переглянути премії за такий ризик).

- зіставлення рівня ризиків, що приймаються, з фінансовими можливостями підприємства.

- урахування часового фактора в управлінні ризиками. Водночас, чим триваліший період здійснення фінансової операції, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків.

- незалежність управління окремими ризиками.

           Економічність управління – витрати на управління ризиками не повинні перевищувати суми можливих фінансових втрат.

Фінансовий ризик-менеджмент – це практика створення вартості компанії на основі використання фінансових інструментів в управлінні ризиками, насамперед кредитним і ринковим. На відміну від звичайного ризик-менеджменту, фінансовий ризик-менеджмент спрямований на оцінку можливостей і необхідності зниження суттєвих фінансових ризиків.

Розрізняють захисну (оборонну) стратегію управління та ускладнену (наступальну) стратегію управління ризиками, коли суб’єкт економіки керується не тільки необхідністю мінімізації ризику, але й орієнтується на можливість одержання прибутку, використовуючи можливості одержання додаткового прибутку із ситуації ризику.

Рішення з управління ризиками можуть передбачати запобігання ризику (відмова від здійснення фінансової операції або діяльності з надмірним фінансовим ризиком), мінімізацію ризику (використання різних методів, що дають змогу знизити ступінь впливу фінансового ризику), передачу (трансферт) ризику іншим особам (за допомогою похідних інструментів або страхування), допущення фінансового ризику без здійснення будь-яких заходів для його контролю.

Основними методами управління фінансовими ризиками є:

·                  Страхування – припускає передачу відповідальності за відшкодування втрат від фінансових ризиків іншій стороні за певну плату. Економічна сутність страхування полягає у створенні резервного (страхового) фонду, відрахування в який для окремого страхувальника встановлюються на рівні, значно меншому, ніж сума очікуваних збитків і, як наслідок, страхового відшкодування.

·                  Створення резерву коштів на покриття непередбачених витрат являє собою один із способів управління ризиками, що передбачають установлення співвідношення між потенційними ризиками впливу на вартість активів і величиною коштів, необхідних для ліквідації наслідків прояву ризиків.

Власне страхування або резервування не ставить за мету зниження ймовірності прояву ризиків і націлене переважно на відшкодування матеріальних збитків від прояву ризиків.

·                  Хеджування призначене для зниження можливих фінансових втрат вкладень внаслідок ринкового ризику і зрідка кредитного ризику. Як і у разі страхування, хеджування вимагає відволікання додаткових ресурсів. Хеджування ринкових ризиків здійснюється шляхом проведення збалансованих операцій з похідними фінансовими інструментами – форвардами, ф’ючерсами, опціонами і свопами. Останнім часом з’явилися інструменти хеджування кредитних ризиків, до яких належать, наприклад, кредитні свопи.

Хеджування припускає повне виключення можливості одержання будь-якого прибутку або збитку за цією позицією шляхом відкриття протилежної або компенсаційної позиції. Подібна «подвійна гарантія» як від прибутків, так і від збитків, відрізняє зроблене хеджу- вання від класичного страхування.

·                  Диверсифікація є способом зменшення сукупної схильності до ризику через розподіл коштів між різними фінансовими активами, ціна або прибутковість яких слабко корельовані між собою. Сутність диверсифікації полягає у зниженні максимально можливих втрат за одну подію. Одночасно зростає кількість видів ризику, які необхідно контролювати.

·                  Управління активами і пасивами має на меті ретельне балансування готівки, вкладень і зобов’язань для того, щоб звести до мінімуму зміну чистої вартості. Управління активами і пасивами найбільш широко застосовується в банківській практиці для контролю над ринковими, насамперед валютними і процентними, ризиками.

·                  Лімітування – це кількісне обмеження, що накладається на певні характеристики операцій. Ліміт необхідний у тих випадках, коли під час проведення операцій у розрахунок через ті або інші причини не включено необхідні характеристики ризикованості операцій. Причинами для встановлення ліміту можуть бути технічна неможливість оцінювати ризики безпосередньо під час проведення операцій або існує конфлікт інтересів між акціонерами і працівниками бізнес- підрозділів (недостатня зацікавленість бізнес-підрозділів банку у дотриманні обраної стратегії управління ризиками).

Процес управління фінансовими ризиками складається з таких обов’язкових етапів:

1.                 Ідентифікація фінансових ризиків в обраній сфері інтересів (визначення факторів проблем і самої проблеми). Як методи ідентифікації можуть використовуватися:

·                  ідентифікація фінансових ризиків щодо досягнення тих або інших цілей;

·                  ідентифікація ризиків на підставі формулювання сценаріїв (сценаріями можуть бути альтернативні шляхи досягнення цілей або сценарії впливу факторів на досягнення цілей);

·                  ідентифікація ризиків на основі класифікації їх видів (за джерелами або за їх видами);

·                  використання уніфікованого підходу – на підставі загальноприйнятого в компанії переліку ризиків;

·                  матричний підхід – заснований на комбінуванні думки про джерела ризику, види збитків, факторів, що стимулюють або знижують вплив ризиків.

2.                 Оцінка ризиків – оцінка ймовірності виникнення, ступеня впливу (зміни ризикового фактора) і величини впливу (збитків).

3.                 Оцінка ступеня допустимості втрат і вибір заходів щодо зниження ризику.