Тема 1. Сутність і види фінансових ризиків корпорацій

Під суб’єктом управління в ризик-менеджменті розуміють організацію або групу керівників організації (підприємства), яка за допомогою різних варіантів свого впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління. Процес управління завжди передбачає одержання, передачу, переробку та практичне використання інформації. Придбання надійної і достатньої в конкретних умовах інформації відіграє головну роль, оскільки воно допомагає прийняти правильне рішення щодо дій в умовах ризику. Інформаційне забезпечення складається з різної інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової тощо.

Існують міжнародні, державні та внутрішньогосподарські суб’єкти управління фінансовими ризиками.

Загальними функціями наднаціональних (міжнародних) фінансових організацій у сфері управління фінансовими ризиками є:

·                  забезпечення прозорості та інформування про фінансові показники і про політику міжнародних організацій, урядів і корпорацій;

·                  застосування на практиці міжнародних стандартів і кодексів;

·                  застосування моделей раннього попередження криз і прогнозування кризових ситуацій, всебічний аналіз і оцінка ризиків;

·                  використання нагляду за ключовими фінансовими показниками і відповідністю практики фінансових інститутів установленим нормам.

До основних міжнародних суб’єктів управління фінансовими ризиками

належать:

·                  Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO – International Organization of Securities Commissions);

·                  Міжнародна організація страхового нагляду (IAIS – International Association of Insurance Supervisions);Міжнародна рада зі стандартів обліку (IASB – International Accounting Standards Board);

·                  Комітет з платіжних і розрахункових систем (CPSS – Committee on Payment and Settlements Systems);

·                  Комітет з глобальної фінансової системи (CGFS – Committee on the Global Financial System);

·                  Міжнародний валютний фонд (IMF – International Monetary Fund);

·                  Банк міжнародних розрахунків (BIS – Bank for International Settlements).

Банк міжнародних розрахунків – це міжнародна організація, що сприяє міжнародній монетарній і фінансовій кооперації і є банком для центральних банків. Функціонує як форум для дискусій та аналізу політики центральних банків, а також міжнародної фінансової спільноти; центр економічних і монетарних досліджень; ключовий контрагент для центральних банків у їхніх фінансових трансакціях; агент або гарант у міжнародних фінансових операціях. Має представництва в Гонконзі, Китаї й Мексиці. Банк міжнародних розрахунків містить такі комітети, організовані Групою Десяти центральних банків: Базельський комітет з банківського нагляду; Комітет з платіжних і розрахункових систем; Комітет з глобальної фінансової системи; Комітет з ринків (Markets Committee). До його складу входить також Рада з фінансової стабільності (Financial Stability Board). Рада фінансової стабільності (FSB), міжнародна організація, створена країнами Великої індустріальної двадцятки на Лондонському саміті у квітні 2009 року. Створена на базі Форуму фінансової стабільності, що був заснований з 1999 року. Основною метою організації є виявлення слабких місць у сфері світової фінансової стабільності, розробка і застосування регулюючої і наглядової політики в цій сфері. Мета створення форуму – формування політики, що забезпечує міжнародну фінансову стабільність функціонування світового фінансового ринку і зниження ймовірності ланцюгової реакції поширення криз. Для цього Форум оцінює ризики фінансової стабільності, визначає заходи для зниження їх ймовірності. На сьогодні у фокусі інтересів перебувають ринки перестрахування, хеджфонди та офшорні зони, розвиток міжнародних стандартів бухгалтерської звітності та аудиту.

МВФ у сфері управління фінансовими ризиками здійснює політику запобігання кризам, засновану на трьох складових: інформаційній прозорості, нагляді, технічній допомозі. Для підвищення інформаційної прозорості Фонд увів Спеціальний стандарт поширення даних. Фонд здійснює нагляд за практичною діяльністю урядів країн-членів. Фонд розробив Програму оцінки фінансової стабільності (FSAP), готує Доповідь про відповідність стандартам і кодексам (ROSC). Комітет з Глобальних фінансових систем (CGFS) (до 1999 р. називався Постійним комітетом з євро-валюти – Euro-currency Standing Committee) – здійнює моніторинг розвитку глобальних фінансових ринків, виявляє та оцінює потенційні джерела стресів на глобальних фінансових ринках, а також пропонує заходи щодо покращення їх функціонування і стабільності.

Держава також має деякі досить ефективні інструменти впливу на учасників фінансового ринку, найбільш дієвими з яких є: нормативи достатності власного капіталу банку і норми обов’язкового резервування залучених коштів. Головна мета такого регулювання полягає у забезпеченні достатньої стійкості банківської системи до основних видів ризику.

Внутрішній контроль – це процес, що здійснюється радою директорів, менеджментом та іншим персоналом суб’єкта господарювання з метою забезпечення відносної гарантованості досягнення цілей за такими моментами: ефективністю операцій, достовірністю фінансової звітності, відповідністю діяльності законодавству й регулюванню. У нефінансовому секторі внутрішній контроль також називається бізнес-контролем. Відповідно до Моделі внутрішнього контролю, розробленої COSO (Committee of Sponsoring Organizations of the Treadway Commission), система внутрішнього контролю вміщує такі компоненти:

·                  фактори контролю, що включають чесність, етичні норми, стиль управління, систему делегування повноважень, процес управління персоналом в організації;

·                  оцінку ризиків – випадкових подій, що впливають на досягнення цілей підприємства;

·                  інформаційну та комунікаційну системи;

·                  контроль діяльності;

·                  моніторинг – для оцінки якості внутрішнього контролю.

Стандарти і кодекси також сприяють запобіганню кризам шляхом застосування на практиці норм, що знижують ризики. Оцінка діяльності суб’єктів щодо її відповідності наявним стандартам дає змогу підвищити якість управлінських рішень і у такий спосіб знизити ризики.

У корпорації за ефективне управління суттєвими ризиками і відповідними можливостями бізнесу відповідає Директор з управління ризиками (Chief Risk Officer (CRO) або Chief Risk Management Officer (CRMO)). До ризиків, що перебувають під контролем такого Директора, належать: стратегічний, ризик репутації, операційний, фінансовий. CRO підзвітний Раді Директорів, а також Виконавчому комітету щодо підтримки балансу між ризиком і винагородою (прибутком). Ця посада виникла як реакція на прийняття положень і стандартів Базельського комітету, Акта Sarbanes-Oxley, звіту COSO тощо. Директор з управління ризиками зазвичай розглядає питання страхування, внутрішнього контролю, шахрайства і захисту інформації. Вимоги до кандидата такі: PHD, 20 років досвіду роботи в бізнесі, включно з обліком, знання актуарних розрахунків.

Кожна зі сфер фінансового ринку і секторів економіки має свої особливості управління фінансовими ризиками. Такими відмінними рисами в банківській сфері є:

–                 основна частина банківських активів здебільшого складається з позик, а пасивів – з депозитів на вимогу і термінових зобов’язань. Тому основними ризиками для банку є кредитний ризик, ризик ліквідності. Особливість другого полягає в тому, що банк має більшу частку короткострокових депозитів і неліквідних активів;

–                 в управлінні ризиками більшу роль відіграють резервування та формування необхідного обсягу капіталу;

–                 основна мета банківського нагляду (згідно з принципами Базельського комітету) – бути впевненим, що банк функціонує безпечно й надійно, формує резерви, достатні для покриття ризиків, пов’язаних з його діяльністю.

Для компаній, що займаються торгівлею та інвестиціями в цінні папери, особливостями є:

–                 основними ризиками є ринковий ризик і ризик ліквідності активів;

–                 основні методи управління – хеджування та формування необхідного капіталу (резерви зазвичай не формуються);

–                 використовуються два підходи до регулювання капіталу таких компаній:

а) підхід чистого капіталу (net capital approach), характерний для США (Правило 15з3-1), Канади, Японії та інших неєвропейських країн. Вимоги до капіталу ґрунтуються на ліквідності – необхідно підтримувати мінімальний рівень високоліквідних активів, достатніх для покриття всіх поточних зобов’язань. Для цього оцінюється величина чистого капіталу і порівнюється з нормативом: зобов’язання не повинні перевищувати 1500 % чистого капіталу або чистий капітал повинен становити не менше 2 % від кредиторської заборгованості компанії;

б) підхід CAD (capital adequacy directive), характерний для країн-членів ЄС (93/6/ЕСС). Він використовується як для банків, так і для інвестиційних компаній. Для обрахунку ринкового ризику (який містить процентний ризик, товарний

ціновий ризик, валютний ризик, ризик переказу або трансферту) використовуються дві альтернативи: стандартний підхід (оцінюється ринкова вартість відкритих позицій з урахуванням ринкового ризику) і підхід, заснований на внутрішніх моделях – VAR.

Для страхових кампаній:

–                 основну частину в зобов’язаннях страхових компаній, що страхують життя, становлять технічні резерви (до 80 %), а 90 % активів сконцентровано в інвестиційному портфелі. Для компаній зі страхування майна для пасивів характерна більша частка капіталу і менша резервів;

–                 основний метод управління – оцінка величини і формування резервів, лімітування напрямів та обсягів інвестування;

–                 об’єктом страхового нагляду є: правила резервування; правила перестрахування; правила інвестування і звітності; регулювання капіталу (платоспроможності);

–                 в управлінні ризиками страхових компаній формування резервів є більш важливим, ніж капітал.