Лекції 1-2. Загальна концепція формування екологічно сталих і високопродуктивних агроландшафтів в умовах небезпеки ерозії і посух

Закономірності прояву ерозійних процесів і розповсюдження еродованих ґрунтів у масштабах колишнього СРСР вперше були представлені на ґрунтово-ерозійній карті СРСР (М 1:5000000), яка вийшла в світ у 1968 році за редакцією С.С. Соболєва.

За даними цієї карти водна ерозія знайшла широке розповсюдження на Правобережжі Дніпра (від Києва до Запоріжжя), Волги (від Нижнього Новгорода до Волгограда), Дона (від Вороніжа до Ростова), Сіверського Дінця, Десни, Дністра та їх приток, Східноєвропейської, Волинсько-Подільської, Донецької, Клинсько-Димитрівської, Ставропольської височинах, у Високому Заволжі (Башкирія), на Загальному Сирті і в Приураллі, повздовж сибірських рік, особливо Обі, Іртиша та їх приток, у передгірських територіях і гірських регіонах Криму, Кавказу, Уралу, Карпат, у горах Середньої Азії та Казахстану.

Вітрова ерозія у вигляді пилових бур розповсюджена у районах недостатнього зволоження, які розташовані переважно на південь від лінії Одеса-Кременчуг-Полтава-Харків-Балашов-Самара-Удга-Магнітогорськ-Омськ- озеро Чани і далі в Алтайський край через Хабари, Каєво й Ребріху. Ця лінія проходить приблизно по східній межі Лісостепу. Повсякденна вітрова ерозія спостерігається на всіх орних землях, а також на переосушених торфовищах.

У прояві ерозійних процесів і поширенні еродованих ґрунтів добре простежується зональність, яка визначається закономірними змінами природних і антропогенних факторів.

Тундра та лісотундра.

Ландшафти тундри та лісотундри піддаються все більшому навантаженню, яке пов’язане з розвідкою, видобуванням й транспортуванням корисних копалин, і в першу чергу нафти й газу. Нераціональна господарська діяльність супроводжується механічним порушення ґрунтового покриву і знищенням рослинності на значних площах, що у свою чергу обумовлює проявлення термокарсту й створення умов для прояву ерозійних процесів. Тундрові ландшафти й ґрунти легко піддаються деградації, але дуже повільно відновляються. Так, швидкість росту ярів у тундрі сягає 25 м/рік, а інтенсивність змиву на ділянках із порушеним рослинним покривом - 2–0 т/рік. Вітрова ерозія має місцевий характер і проявляється на пісках.

У той же час на незайманих антропогенним впливом площах змив ґрунту повністю відсутній. Яскравим показником масштабів і швидкості деградації ґрунтів і ландшафтів цієї зони є зменшення площі пасовищ для оленів, яке за період з 1965 по 1990 роки дорівнює 70×10⁶ га!

Лісна зона.

У північних і східних частинах лісової зони широко поширені ерозійно-небезпечні землі, але більшість території знаходиться під лісом і надійно захищена від прояву ерозійних процесів. На ділянках, де ліс відсутній, на схилах долин Північної Двіни, Сухзони, Вичегди, Юга й Лузи, В’ятки, Ками, у басейні Ченци, а також повсюди на селетебних територіях зустрічаються окремі яри, у більшості випадків донні. На деяких заселених площах правобережжя В’ятки і на Середньому Уралі змив сягає значних обсягів. У західних і південних частинах зони інтенсивність ерозійних процесів зростає із  збільшенням площі орних земель. У деяких регіонах змиті ґрунти можуть займати до 30% від площі орних земель. Значний змив ґрунту та інтенсивне формування ярів характерні для Овручського лесового острову, правих берегів Десни й Сейму.

Вітрова ерозія ґрунтів у лісній зоні носить місцевий характер. Тут вітрова ерозія виникає внаслідок зведення лісу на пісках і легких ґрунтах, а також надмірного осушення. Найбільш великі площі дефльованих ґрунтів розташовані у Поліссі. Так, у Білорусі вітрової ерозії піддаються біля 8% ріллі. В Українському Поліссі вже виникають пилові бурі.

Лісостеп і Степ.

Для лісостепової й степової зон характерний максимальний ступінь освоєння території. Ця обставина, а також значне поширення покривних геологічних відкладень, що мають низьку протиерозійну стійкість, значна кількість опадів в ерозійно-небезпечний період, висока розподіленість території обумовили максимальний розвиток процесів водної ерозії. Особливо високі модулі твердого стоку характерні для Східноєвропейської, Ставропольської височин, Молдови, районів Високого Заволжя та Донбасу. У багатьох господарствах Лісостепу до 30-40%, а іноді і до 50% ріллі розташовано на змитих ґрунтах.

Висока ступінь розораності території, нестале недостатнє зволоження, високий прояв вітрів, у тому числі і суховійних, обумовлюють інтенсивний прояв вітрової ерозії ґрунтів. Найбільше зареєстровано катастрофічних проявів вітрової ерозії у вигляді пилових бур. Після пилової бурі 1837 р. південь Російської імперії у другій половині ХІХ століття ще не менше 7 разів страждав від цієї біди. Надалі частота прояву пилових бур збільшується. Найбільший збиток нанесли глобальні пилові бурі 1892, 1928, 1960, 1969, 1974, 1984 років. Більш слабкі і просторово обмежені пилові бурі і повсякденна вітрова ерозія у різних регіонах цих зон проявляються фактично кожного року.

Прогноз розвитку ерозійних процесів

Значний інтерес представляє питання темпів ерозії ґрунтів і перспектив трансформації еродованості ґрунтового покриву. Моніторинг ерозійних процесів слід проводити з врахуванням розміру водозбірної площі. Це пов’язано з тим, що значна кількість змитого мілкозему не доходить до базису ерозії і залишається на шляху внизу схилів, в балках, заплавах, а також у лісах, лісосмугах і луках.

Так, наприклад, у великі ріки надходить всього 1% змитого матеріалу, малі річки й водойми – до 10%. Тому з елементарних водозборів площею 5-10 га втрати ґрунту будуть на порядок вищі за водозбори площею більше 100 км². Дані про середньорічні втрати ґрунту з малих водозборів можна одержати шляхом вимірювання седиментів у так званих ландшафтних “пастках” (пруди, закриті балки тощо).