Термінологічний словник

– горизонтальна поверхня, на рівні якої припиняється ерозія. Наприклад, для яру базисом ерозії є межовий рівень ріки або заплави; для невеликих річок – рівень річки, в яку вони впадають. Загальний базис ерозії – це рівень Світового океану.

 – вміст у ґрунті мікроорганізмів (сумарний та окремих груп); один із показників біологічної активності ґрунту.

 – науковий напрямок, що досліджує роль організмів в утворенні та розвитку земної кори.

 – масові порушення розвитку, зростання і функціонування живих організмів, що спостерігаються на певній території (біогеохімічні провінції) і зумовлені недостатнім або надмірним вмістом у середовищі (біотопі) певних елементів.

 – умовний показник якісних характеристик грунту з одночасним встановленням рівня урожайності вирощених на ньому с.-г. культур; застосовується як сумарний показник його родючості.

 – якісна оцінка окремих природних ресурсів, їх територіальних сукупностей (угідь, біогеоценозів, ландшафтів, заповідних ділянок, тощо) або окремих господарських цінностей.

 – це сукупність генетичних горизонтів, з яких складається грунт.

 – здатність протистояти зміні його активної реакції під впливом різних факторів. Це може бути додавання до ґрунту кислот, лугів, зменшення та збільшення вологості. Складає частину буферності ґрунту і залежить від наявності в розчинах іонів Na, K, Ca, Mg, CО₃ та HCO₃, розчиненого CO₂ і т.д.