Термінологічний словник

 – здатність перезволоженого ґрунту змінювати форму без утворення розривів. Визначається як внутрішнє тертя при спливанні ґрунту. Зворотну величину в’язкості ґрунту називають текучістю ґрунту.

 – здатність ґрунту затримувати ті чи інші речовини із навколишнього середовища. Ґрунт поглинає воду, гази, пари, розчинені речовини, суспензії, масла, фарби, мікроорганізми та окремі іони, міцели. Розрізняють такі види вбирання: механічне, фізичне, фізико-хімічне, хімічне і біологічне.

 – таксономічна одиниця класифікації ґрунтів; група ґрунтів у межах роду, що відрізняється за ступенем розвитку ґрунтотворного процесу (ступінь опідзолення, гумусованість, засоленість та ін.).

 – несприятливе явище пошкодження ґрунту вітром значної швидкості. Відбувається здування верхнього шару ґрунту і переміщення його частинок в інші місця. За тривалої дії  розповсюджується на значні території як пилова буря.

 – процес вимивання з грунту водорозчинних сполук та пересування частини колоїдів у нижні шари або в підґрунтя. Вилуговування грунту відбувається під впливом низхідного току води головним чином в ґрунтах промивного режиму, коли надходження вологи атмосферних опадів перевищує витрати її на випаровування та транспірацію. Під час вилуговування зменшується кількість елементів живлення рослин. На засолених ґрунтах вилуговування грунту сприяє їхньому освоєнню та підвищенню родючості.

 – процес відновлення втраченої родючості ґрунту. Відтворення буває неповним, простим і розширеним.

 – тіла, які містяться у ґрунтовій товщі і не пов’язані з процесами ґрунтоутворення (камені, черепашки, кістки та хітинові панцирі тварин).

 – сукупність явищ, що визначають надходження, переміщення, витрату й використання організмами ґрунтової вологи.