Термінологічний словник (глосарій)

Термін, необхідний для розвитку рослини:

• для однорічних — від сівби (проростання насіння) до дозрівання (збирання врожаю);
• для багаторічних — від сходів або набухання бруньок до дозрівання (збирання врожаю);

Вегетаційний період умовно визначається часом між переходом середньодобової температури навесні і восени через +5 °С. Рідше для цього використовуються граничні температури 0 або +10 °С. Однак для кожної з рослин існують свої мінімальні температури. Якщо холодостійкі рослини спокійно переносять низьку температуру, то теплолюбні при такій температурі можуть загинути. Тому часто за вегетаційний період приймають кліматичне літо.

Вегетаційний період – час, протягом якого рослина вегетує, тобто росте та розвивається. У процесі вегетації рослина проходить різні етапи органогенезу, в результаті чого змінюються її розміри та зовн. вигляд, з’являються нові органи, які збільшуються у процесі росту. Тривалість періоду між 2-ма послідов. фазами розвитку рослин називають міжфазовим періодом. Інтенсивність осн. фізіол. процесів у рослин (дихання та фотосинтез) залежить від т-ри середовища – чим вища т-ра (до оптимал. значення), тим швидше росте та розвивається рослина.

Яровизація (верналізація) – процес, що протікає в озимих форм однорічних і дворічних рослин під дією низьких позитивних температур певної тривалості і який сприяє прискореному розвитку цих рослин.

Початковий етап визрівання зерна називають молочною стиглістю. Молочна стиглість настає через 10 — 14 днів після запліднення і триває один-два тижні. На цей час зерно майже повністю виростає у довжину, вміст його являє собою молочнорідкий із суспензованими крохмальними зернами розчин. Води в зерні на початку фази 60, з наприкінці — 40 %. Після висушування об'єм зерна зменшується майже втроє, воно стає дрібним, зморшкуватим, але має досить високу енергію проростання. Це пояснюється тим, що в ньому достатній вміст розчинних поживних речовин. Однак таке зерно швидко втрачає схожість.

Колосіння - викидання, фаза розвитку злакових рослин, що характеризується виходом суцвіття з піхви верхнього листа: колоса - в пшениці, жита, ячменю та ін. колосових злаків; волоті - в вівса, проса, риса і ін. волотистих злаків. У кукурудзи спочатку відбувається викидання чоловічих суцвіть - мітелок (на верхівці стебла), дещо пізніше (на 2-4 добу) з'являються жіночі суцвіття - початки (в пазухах листків). У фазу колосіння рослини посилено споживають поживні речовини і вологу. Сприятливе харчування, зволоження і освітлення сприяє доброму розвитку суцвіть і дружному колосінню.

Один з головних травмуючих факторів для озимих рослин. Вимерзання озимих є однією з найбільших загроз за умов суворої зими з періодичними відлигами. При критичних для культури мінусових температурах (особливо коли вони встановлюються раптово або відразу після відлиги) настає вимерзання, яке призводить до загибелі рослин. Вільні молекули води між клітинами перетворюються на кристали льоду, це і є основна причина пошкодження сходів. Після відлиги такі рослини втрачають тургор, швидко жовтіють та сохнуть. Причиною вимерзання може стати недостатній сніговий покрив на полях при низьких температурах повітря.

Винос з ґрунту сільськогосподарською продукцією поживних речовин значною мірою залежить від їх вмісту в основній і побічній продукції врожаю. Розрізняють біологічний і господарський винос. Біологічний винос — це кількість поживних речовин, яка витрачається на утворення всієї біологічної маси врожаю.

Господарський винос складається з кількості поживних речовин, яка вилучається з поля разом з основною або основною і побічною продукцією після її вивезення з поля при збиранні. Господарський винос залежить не тільки від культур, а й від врожаю, вмісту в ньому поживних речовин та умов вирощування. Наприклад, при урожаї пшениці 40 ц/га із зерном і соломою в середньому виноситься, кг/га: азоту — 130, фосфору — 50, калію — 62. Із ростом урожайності винос значно збільшується.

Випирання озимих є фактором ризику під час перезимівлі. Здебільшого до випирання призводять огріхи у агротехнології. Висівання культури у пухкий, щойно зораний ґрунт нерідко призводить до випирання. Коли ґрунт починає поступово осідати, коренева система озимини пошкоджується і вузол кущення утворюється над поверхнею ґрунту. Також спричинити випирання можуть різкі перепади ранньовесняних температур.

Випрівання озимих — одна з 5 головних загроз успішній перезимівлі. Тривале перебування під великим шаром снігу може стати критичним для озимих, оскільки воно призводить до вуглеводного виснаження, розкладення органічних речовин, а потім і ураження так званою сніговою пліснявою. Але така небезпека загрожує лише ослабленим рослинам або тим, які дуже тривалий час перебувають під снігом, коли він тане надто пізно.

це ознака незадовільних фізико-хімічних та агрофізичних властивостей ґрунтів. У цих умовах потрібні великі затрати енергії на обробіток, погіршується проростання насіння, корені погано проникають у ґрунт. На ґрунтах з великою твердістю деякі рослини дуже погано розвиваються.

Висока твердість ґрунту часто буває причиною зниження схожості висіяного насіння, чинить механічний опір розвитку кореневої системи рослин, є причиною погіршення водного, повітряного і теплового режимів ґрунту. 

енергетична галузь, що спеціалізується на отриманні та використанні енергії з відновлюваних джерел енергії.