Глосарій

(від грец. παράδειγμα — приклад, взірець) — це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Вона включає до себе: символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії); картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки); загальноприйняті у даному співтоваристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації; загальноприйняті в наукових колах зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем. 

(від грец. παράδοξος — незвичайний, неймовірний, дивний, від грец. παρα — поруч, біля, порівняно з і грец. δόξα — думка, погляд, пов'язаного з грец. δόγμα — положення, догма; грец. δοκέω — вважаю, думаю):

• порізно істинне твердження чи група тверджень, яке призводить до суперечності або ігнорує інтуїцію.
• формальнологічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки.
• несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням.
• думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.

— чуттєве сприйняття зовнішніх предметів людиною. 

складова частина системи, яка сама є системою.

(від лат. plagiarius — викрадач) — привласнення авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора

форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.

— метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні ознаки між процесами, явищами, об'єктами.

 — це властивість, характеристика об'єкта дослідження. Предмет конкретизує певний бік об'єкту, отже є його частиною.

 - в методології науки твердження, що будь-яка нова наукова теорія при наявності старої, добре перевіреної теорії знаходиться з нею не в повному протиріччі, а дає ті ж наслідки в деякому граничному наближенні (окремому випадку).