Глосарій курсу Філософія

1) течія в теорії пізнання Нового часу, яка на противагу емпіризму вважала розум основним чинником пізнання (Декарт, Спіноза, Ляйбніц); 2) характерна риса філософії Нового часу, яка вважала розум основою світу, життя людини і суспільства.

підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам у філософії (софісти, емпіріокритики).

акт пізнання, предметом якого є пізнавальна діяльність свідомості, Я.

якісно різні рівні мислитсльної діяльності. Розсудок судить, міркує, тобто оперує поняттями на основі фактів; розум зводить знання в систему на основі ідей. Сфера розуму — конструювання гіпотез, теорій.

течія в німецькій філософії кінця XVIII - початку XIX ст., представники якої (Ф.Шлегель, молодий Шеллінг, Новаліс) розглядали природу як художній витвір духу. Звідси мистецтву відводилась провідна роль у пізнанні. Романтики проповідували культ генія, в пізнанні надавали перевагу інтуїції.