Глосарій

суперечливе висловлювання, у якому щось стверджується або заперечується одночасно.

вихідне положення якоїсь теорії, що лежить в основі доведення інших положень, яке приймається без доведення.

 – хід думки, що порушує закони і правила логіки і тому завжди містить у собі логічну помилку.

– розподіл об’єкта на складові частини. Синтез – об’єднання отриманих у результаті аналізу частин об’єкта чи окремих частин об’єкта у деяку систему.

 – схожість між предметами, явищами тощо.

 – міркування, яке доводить, що два висловлювання, заперечують одне одне, випливають одне з одного.

 – судження, завдяки якому обґрунтовується істинність якогось іншого судження.

 – наведення доказів та обґрунтування якогось положення.

 – граматично розповідне речення, взяте разом з вираженим ним смислом.

 у ході якого з якихось суджень – засновків за допомогою логічних правил отримують висновок – нове судження.

 – система умовиводів, за допомогою якої на основі низки фактів робиться висновок про існування об’єкта, зв’язку чи причини явища, причому висновок цей не можна вважати абсолютно правильним.

 – перехід у процесі пізнання від загального до часткового, виведення часткового і одиничного із загального.

 – умовивід, засновки якого мають структуру умовного і розділового суджень.

 – обговорення якогось питання.

 – вчення про формування і розвиток знань про застосування їх у практиці, про принципи матеріалістичної діалектики.

 – міркування, що встановлює істинність якогось твердження шляхом наведення інших тверджень, істинність яких вже доведена.

 який вимагає, щоб у випадку утвердження вказувались основи, в силу яких воно приймається і вважається істинним.

 – обґрунтованість, доведеність, безперечність знання.

 – поєднання внутрішньо не пов’язаних, несумісних поглядів, ідей, концепцій тощо Для еклектики характерне ігнорування логічних зв’язків, використання багатозначних і неточних понять і тверджень, помилок у визначеннях і класифікаціях тощо.

 – мистецтво сперечатися, вести полеміку, користуючись при цьому усіма прийомами, розрахованими тільки на те, щоб перемогти суперника.

– логічний закон, згідно якому істинне чи саме висловлювання, чи його заперечення. Два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них необхідно істинне ( А є або В, або не В).

 – всяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню основу.

 – внутрішній, необхідний суттєвий, істотний зв’язок між думками. Основні закони логіки виражають корінні властивості логічного мислення: його визначеність, несуперечність, послідовність, обґрунтованість.

– два несумісних одне з одним судження не можуть бути одночасно істинними, принаймні одне з них необхідно хибне. Не можуть бути істинними дві думки, одна з яких заперечує іншу.

 – кожна думка у процесі міркування повинна бути тотожною собі.

 – логічна помилка у визначенні понять і у доведенні, яка полягає у тому, що деяке поняття визначається за допомогою іншого, яке у свою чергу визначається через перше або теза доводиться за допомогою аргументу, істинність якого обґрунтовується за допомогою доводжуваної тези.

– обґрунтування якоїсь думки, положення, висловлювання, у якому виражається незгода з чимось, спростування чиїсь думки чи судження.

 – 1) обґрунтоване відхилення якоїсь думки, положення, висловлювання, у якому виражається незгода з кимось або з чимось, спростування чиєїсь думки або судження; 2) логічна операція, за допомогою якої з даного висловлювання випливає нове, причому якщо вихідне висловлювання істинне, його заперечення не є істинним, а якщо воно хибне, його заперечення не є хибним.

 – забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень. Є три основних види індуктивних умовиводів: повна індукція: через простий перелік (популярна індукція); наукова індукція (два останніх види утворюють неповну індукцію).

 – адекватне відображення дійсності пізнаючим суб’єктом, що перевіряється у кінцевому рахунку суспільною практикою.

 – наука про закони, форми і операції правильного мислення.

– сукупність прийомів і операцій пізнання і перетворення дійсності, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні та практиці.

 – оцінка висловлювання, дана з тієї чи іншої точки зору.

 – незалежність від людської свідомості, від волі і бажання людей.

 – процедура використання певних знань, норм і установок для прийняття якихось тверджень, оцінок чи практичних рішень.

 – логічна помилка у доведенні, пов’язана з тим, що в ході доведення переходять від доведення однієї тези до доведення іншого положення, схожого з тезою.

 – відповідність теорії, закону, гіпотези деякому факту чи експериментальному результату.

 – різновид спору, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін спрямовані на утвердження своєї точки зору.

 – порушення якихось законів, правил, схем логіки.

- думка, яка фіксує ознаки відображуваних у ній предметів і явищ, що дозволяє вирізняти їх від суміжних з ними.

 – одна з найважливіших функцій наукової теорії і науки у цілому.

 – мовний вираз, що означає якусь властивість чи відношення.

 – два висловлювання, із яких одне є запереченням іншого.

 – складне судження, утворене з двох чи більше суджень за допомогою логічної зв’язки “або”.

 – умовивід, у якому один із засновків розділове судження, друге – категоричне.

– збільшення емпіричного обсягу поняття при збереженні його логічного обсягу і змісту.

 – дедуктивний умовивід, у якому із двох суджень, які мають суб’єктно-предикатну форму (Всі S є Р, Жодне S не є Р, Деякі S є Р, Деякі S не є Р), випливає нове судження, що має також суб’єктно-предикатну форму.

 – напрямок у методології наукового пізнання та суспільної практики, в основі якого лежить розуміння об’єкта як системи.

 – висловлювання, отримане за допомогою логічних зв’язок з простих висловлювань.

 – вид складноскороченого силогізму, у якому опущений або більший або менший засновок.

 – міркування, що здається правильним, але містить приховану логічну помилку і служить для надання видимості істинності хибному твердженню.

 – комплексна характеристика міркування, що враховує ступінь ясності і точності використовуваних у ньому термінів, достовірність вихідних принципів, логічну обґрунтованість переходів від засновків до наслідків.

– думка виражена розповідним реченням, у якому щось стверджується або заперечується і є хибною або істинною.

 – вид відношень між поняттями та судженнями. Два поняття називаються сумісними, якщо їх об’єкти співпадають повністю або частково, тобто мають хоча б один спільний елемент.

 – зіткнення думок, позицій, в ході якого кожна із сторін аргументовано відстоює своє розуміння обговорюваних проблем і намагається спростувати докази інших сторін.

– різновид замкнутого кола, логічна помилка, яка полягає в тому, що визначуване поняття характеризується за допомогою самого себе або при доведенні деякого положення за аргумент береться саме це положення.

– один з елементів доведення, положення, істинність якого обґрунтовується у доведенні. Теза повинна задовольняти такі вимоги: вона повинна бути сформульованою чітко і ясно, залишатися однією і тією ж на протязі усього доведення. Інакше – буде підміна тези.

 – найрозвинутіша форма організації наукового знання, яка дає цілісну уяву про закономірності та істотні зв’язки певної галузі дійсності.

 – категорія, що виражає рівність, однаковість предмета, явища з самим собою або рівність кількох предметів.

 – мислений процес, в ході якого з одного чи кількох суджень, що називаються засновками, виводиться нове судження.

 – 1) синонім поняття “істина”, “подія”, “результат”, щось реальне на противагу вигаданому; 2) у логіці та методології наукового пізнання – особливий вид речення, яке фіксує емпіричне знання.

 – процедура, яка установлює хибність теорії чи гіпотези в результаті її емпіричної перевірки.

 – відображення результатів мислення у поняттях.

 – наука, що займається аналізом структури висловлювань і доказів, та звертає увагу на форму у відриві від змісту.

– прийом, за допомогою якого намагаються полегшити суперечку для себе і ускладнити для противника.

– характеристика терміна з точки зору визначеності, чіткості його смислу.