ТЕМА 6. Захист порушених суб’єктивних прав

Способи захисту цивільних прав — це поняття, що характеризують конкретні види захисту. Суди, арбітражні суди застосовують відповідні види захисту цивільних прав залежно від змісту суб'єктивного права і характеру його порушення.

Закон (ст.б ЦК України) передбачає такі способи захисту цивільних прав:

а) визнання права (наприклад, на жиле приміщення за членом сім'ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості володіти і користуватися жилим приміщенням);

б) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право (наприклад, у разі використання чужого твору без договору з автором або його правонаступниками автор, а після його смерті спадкоємці та інші особи, передбачені у законі, вправі вимагати поновлення порушеного права і заборони дій, що порушують право: заборона випуску твору у світ чи припинення йото розповсюдження);

в) присудження до виконання обоє 'язку у натурі (скажімо, коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого у найом майна, наймач вправі у примусовому порядку через суд витребувати у нього це майно (ст.263 ЦК України));

г) припинення або зміна правовідношення (так, після закінчення строку договору піднайому піднаймач не вправі вимагати його поновлення і зобов'язаний звільнити жиле приміщення — ст.97 Житлового кодексу України). Припинення договору пілнайому жилого приміщення означає припинення житлових правовідносин, що виникли із зазначеного договору.

Якщо предметом договору піднайму, укладеного без зазначення строку були дві кімнати, то часткове припинення договору піднайому відносно однієї кімнати призводить до зміни правовідносин, які виникли з даного договору (ст.97 Житлового кодексу України).

д) стягнення з особи, яка порушила право завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені). Йдеться про відшкодування збитків, завданих підрядчику з вини замовника, який не виконав вимог підрядчика (ст. 341 ЦК України).

У ЦК України (ст.б) немає вичерпного переліку засобів захисту цивільних прав. Вказана стаття відсилає до інших засобів захисту цивільних прав, передбачених законом.

Зазначені засоби захисту цивільних прав є позовними. Їм властиві спільні риси: здійснення шляхом подання позову у зв'язку із порушенням цивільних прав, забезпечення захисту через заходи державного примусу до правопорушників.

Якщо захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку, особа, право якої порушено, подає скаргу до відповідного державного органу. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права (наприклад, на винахід, суть якого передбачено у певній формулі). У відповідних випадках скаргу може бути відхилено або до правопорушників застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальну відповідальність тощо.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним або третейським судом.

Кожна заінтересована особа вправі у порядку, встановленому ЦП К України звернутись до суду із заявою в будь-який час за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного майнового чи особистого (немайнового) права.

Відмова від права на звернення до суду є незаконною.

Суд розглядає справи по спорах, шо виникають з цивільних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин. Суд приступає до розгляду цивільного спору або цивільної справи за позовною заявою особи, яка звертається за захистом свого права. Розгляд цивільного спору відбувається у судовому засіданні. Після його закінчення суд іде до дорадчої кімнати для постановления рішення. У рішенні має бути висновок суду про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково.

Арбітражні суди розглядають спори, що виникають з цивільних правовідносин між організаціями. До подання позову, який випливає з відносин між організаціями, обов'язковим є пред'явлення претензії (винятки з цього правила встановлюються законодавством України). Встановлення претензійного порядку переслідує мету забезпечення вирішення спору безпосередньо його учасниками на добровільних засадах без звертання до арбітражного суду.

Цивільні справи можуть розглядатися громадськими органами — товариськими і третейськими судами у випадках і порядку, передбачених Положенням про товариські суди і Положенням про третейські суди.

Так, товариські суди розглядають спори про порушення правил внутрішнього розпорядку у квартирах і гуртожитках, спори мешканців про використання підсобних приміщень, оплату комунальних послуг тощо.

Громадяни можуть передати будь-який спір, що виник з цивільних правовідносин, на розгляд третейського суду. Договір між учасниками спору про передачу спору на розгляд третейського суду повинен бути укладений у письмовій формі (третейський запис). Третейський суд утворюється за угодою сторін у складі одного або кількох суддів. Рішення третейського суду постановляється більшістю голосів і оголошується сторонам у засіданні суду.

Після цього вони повинні розписатися на самому рішенні.

Захист цивільних прав здійснюється також профспілковими та іншими громадськими організаціями. Так, профспілкові комітети організацій розглядають спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і організацією про відшкодування збитків, заподіяних трудовим каліцтвом.

У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку.

Житлове законодавство України, в основу якого перш за все покладено Житловий кодекс України, надає право органам прокуратури захищати житлові права громадян. На підставі постанови прокурора здійснюється виселення громадян з будинків, що загрожують обвалом, з наданням їм іншого упорядкованого жилого приміщення. Такий порядок виселення називається адміністративним (ст.109 Житлового кодексу України). Жиле приміщення, що надається громадянину, має бути зазначене у постанові прокурора (ст. 109 Житлового кодексу України). У даному випадку житлове законодавство чітко і ясно визначає адміністративний порядок захисту житлових прав громадян, шо проживають в будинках, небезпечних для їхнього життя і здоров'я. Саме ця обставина зумовила застосування адміністративного порядку як динамічнішого і оперативнішого, порівнюючи із судовим

ЦК України в ст. 16 надає право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також визначає орієнтовний перелік способів судового захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" правосуддя в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Цим же Законом передбачається принцип гарантування усім суб'єктам правовідносин захисту їхніх прав, свобод та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону (ст. 6 Закону). Також передбачається неможливість позбавлення суб'єктів права на розгляд їхніх справ у суді, до підсудності якого вони віднесені. Причому правом на судовий захист наділяються не лише громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, а й іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи.

Необхідно враховувати, що за згодою сторін цивільні та господарські спори можуть розглядатися судами, які не є органами правосуддя. Так, Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. визначено правові засади діяльності міжнародного комерційного арбітражу. До цього Закону додані як додатки Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. 11 травня 2004 р. прийнято Закон України "Про третейські суди", згідно з яким завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст. 3). Такі суди хоч і не входять у систему правосуддя, але можуть вважатися юрисдикційними органами захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Важливим є застереження в ст. 17 ЦП К України 2004 р. про те, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

За захистом своїх прав і свобод особа може також звертатися за відповідних умов до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій. Нині найпоширенішим є захист Європейським судом з прав людини, який діє на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 p.).

Щодо кола осіб, які вправі звертатися до суду за захистом свого порушеного права чи інтересу, то воно визначається процесуальним законодавством і залежить від форми правосуддя.

Так, правом на звернення до суду з цивільних справ відповідно до ЦПК України 1963 р. (втратив чинність) були наділені самі особи, право яких порушене, а також прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, інші фізичні та юридичні особи (статті 5, 121 ЦПК 1963 р.). За статтями 3 і 45 ЦПК 2004 р. таким правом наділені особи, право яких порушене, їхні представники, Уповноважений ВРУ з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Законодавством України визначається судова юрисдикція (підвідомчість) та підсудність цивільних справ. Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Водночас держава надає можливість здійснювати захист порушених прав деяким адміністративним та іншим спеціально створеним органам. Порушені права можуть захищатися в порядку не лише цивільного, а й господарського, кримінального, адміністративного судочинства. У зв'язку з цим важливо визначити цивільну юрисдикцію розгляду судами справ, під якою необхідно розуміти законодавчо визначену компетенцію суду вирішувати конкретну цивільну справу в порядку цивільного судочинства. Така компетенція судів щодо розгляду цивільних справ передбачена в ст. 15 ЦПК, згідно з якою суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Перераховані справи розглядаються в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Виходячи зі змісту ст. 15 ЦПК, Закону "Про судоустрій України", інших законів можна дійти висновку, що, за загальним правилом, не підлягають розгляду судами справи, які виникають з публічних, господарських, адміністративних та деяких інших правовідносин.

У багатьох випадках компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду певних категорій цивільних справ визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні відносини. Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило про захист прав та інтересів судом. Крім того, в ЦК України міститься низка статей, якими передбачаються конкретні види спорів, що мають розглядатись у судовому порядку (наприклад, статті 215, 216, 218, 219, 220, 221, 222). Такі спори мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, за винятком тих спорів, які підпадають під дію господарського судочинства.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно до змін, внесених Законом України від 15 грудня 2006 р. № 483-У до ст. 12 ГПК України, господарським судам стали підвідомчі усі справи, що виникають з корпоративних відносин незалежно від їх суб'єктивного складу (юридичні чи фізичні особи як учасники корпоративних відносин. З огляду на складність корпоративних спорів президія Вищого господарського суду України прийняла Рекомендації "Про практику застосування законодавства у розгляді справ,- що виникають з корпоративних відносин" від 28 грудня 2007 р.1, а Верховний Суд України - постанову Пленуму "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 р.

Господарські суди розглядають підвідомчі їм справи. їм підвідомчі відповідно до ст. 12 ГПК, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав (за винятками, передбаченими законом), справи про банкрутство. ГПК також дозволяє сторонам передати підвідомчий господарським судам спір на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Усі справи, підвідомчі господарським судам, розглядаються у першій інстанції місцевими господарськими судами.

ГПК передбачає можливість досудового врегулювання господарських спорів, спрямованого на більш швидке та ефективне відновлення порушених прав та законних інтересів суб'єктів господарських відносин. Заходи досудового врегулювання господарського спору сторони застосовують за домовленістю між собою або відповідно до вимог законодавства щодо окремих видів спорів. Порядок досудового врегулювання господарського спору визначається ЦПК (статті 6-11), якщо інший порядок не встановлено законодавством України. Основним є претензійний порядок досудового врегулювання господарського спору, згідно з яким підприємства чи організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією, яка, за загальним правилом, розглядається в місячний строк з дня одержання претензії.

Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності встановлено також Господарським кодексом України, згідно зі ст. 222 якого у разі необхідного відшкодування збитків або застосування інших санкцій учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією (якщо інше не встановлено законом), яка розглядається в місячний строк з дня її одержання. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити, він також повинен повідомити письмово заявника претензії про результати її розгляду.

Як правило, пред'явлення претензії не є обов'язком сторони, за окремими винятками. Наприклад, згідно зі ст. 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, є обов'язковим пред'явлення йому претензії.

ГПК визначає склад учасників судового процесу, їх права та обов'язки, порядок розгляду господарських спорів тощо.

Учасниками судового процесу, за правилами господарського судочинства, є сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК (ст. 18). Учасниками можуть бути також посадові особи та інші працівники підприємств, установ, державних органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти.

У ст. 16 ЦК норма ч. 1 надає право кожній особі на звернення до суду за захистом свого особистого права та інтересу, але не конкретизує, вичерпний чи орієнтовний перелік таких осіб. Не вирішують повною мірою цієї проблеми ні ЦПК, ні ГПК України.

У ч. 2 ст. 16 ЦК визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів

ü Першим способом захисту, передбаченим ст. 16, є визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст. 392 ЦК), щодо визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва (статті 423, 432). Зазначений спосіб захисту, за загальним правилом, не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.

ü Наступний спосіб захисту - про визнання правочину недійсним - застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом вправі звертатися не лише самі сторони недійсного правочину, а й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх дітей, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

ü Третій спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право - пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійсненні власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (статті 424, 432 ЦК).

ü Четвертий спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто для того, щоб подати цей позов, необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності; про застосування наслідків недійсного правочину; про заборону використання твору без дозволу автора.

ü П'ятий спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі - застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був учинити певні дії щодо позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

ü Наступні способи захисту - зміна та припинення правовідношення - пов'язані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін (статті 651, 652 ЦК - для договірних зобов'язань). Зокрема ця вимога може проявлятися у позові про зміну вартості некомплектного товару чи товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу (статті 670, 684); розірвання договору у зв'язку з невиконанням або неналежним його виконанням другою стороною (статті 708,726, 755, 782, 783 ЦК та ін.).

ü Наступний спосіб захисту - відшкодування збитків - та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть як застосовуватися самостійно, так і поєднуватися з іншими вимогами, наприклад з позовами про розірвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурі, про усунення перешкод у користуванні майном тощо. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяної особі майнової шкоди. Більш детально підстави для застосування цього способу захисту регламентуються статтями 22, 623, 624 та главою 82 ЦК - "Загальні положення про відшкодування шкоди". Причому цей спосіб захисту може застосовуватися за порушення не лише позадоговірних (деліктних) зобов'язань, а й договірних. Так, зокрема, підстави для відшкодування заподіяної шкоди передбачені за порушення таких договірних зобов'язань, як: договір купівлі-продажу (ст. 661, п. З ст. 678, ст. 700), договір дарування (ст. 721), договір найму (статті 766, 768, 776, 780), договір підряду (статті 848-850, 852, 858) та ін.

ü Дев'ятий спосіб захисту - відшкодування моральної (немайнової шкоди) - пов'язаний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли через неправомірні дії (бездіяльність) іншої особи та стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті. Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть слугувати: недобросовісне заявлення вимоги до суду про визнання особи недієздатною з наступною відмовою суду в задоволенні такої вимоги (ст. 39 ЦК), визнання недійсним правочину, укладеного особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, чи недієздатною за межами їх дієздатності (статті 225, 226 ЦК); порушення особистих немайнових прав фізичної особи (ст. 280 ЦК); прийняття неправомірних рішень, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 1167), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (ст. 1168).

ü Останній спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст. 16 ЦК - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб - характеризується чітко визначеним суб'єктом-заподіювачем шкоди" якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвело до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173-1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Вони можуть бути передбачені як договором, так і законом, у тому числі статтями ЦК, які регулюють окремі види договорів. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням права переважної купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Рішенням суду може бути скасовано державну реєстрацію суб'єкта господарювання у разі здійснення ним діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, припинити його підприємницьку діяльність (статті 51, 247 ГК України). Зміст ст. 16 ЦК дає підстави вважати, що суд має право застосовувати лише ті способи захисту, які передбачені законом або договором.

Цивільне законодавство дозволяє сторонам договору та учасникам інших цивільних правовідносин застосовувати на власний розсуд позасудові способи захисту порушених прав та законних інтересів, у тому числі самозахист, який вперше знайшов безпосереднє закріплення в ст. 19 ЦК України. За цією статтею, особа має право на самозахист свого цивільного права, права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Важливим положенням у наведеній нормі є визнання самозахистом не лише захист власних цивільних прав, а й прав інших осіб. При цьому дане положення знайшло свій подальший розвиток у ст. 1158

ЦК, яка надає особі право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, якщо майновим інтересам останньої загрожує небезпека.

Самозахист має певні межі. Він передбачає застосування особою таких засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК). Ці засоби протидії не повинні також суперечити вимогам ст. 1169 ЦК про здійснення особою права на самозахист, у тому числі у стані необхідної оборони.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦК способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Звідси можна зробити наступні висновки. По-перше, способи самозахисту повинні бути адекватними самому порушенню та вчиненим неправомірним діям, по-друге, співрозмірними з негативними наслідками, спричиненими порушенням, по-третє, способи самозахисту можуть проявлятися як у фактичних, так і юридичних діях.

Своєрідними способами самозахисту можна вважати так звані "оперативні санкції", які отримали досить детальне врегулювання в ГК України (статті 235- 237). Такими оперативно-господарськими санкціями є, зокрема:

- одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управленою стороною у разі порушення зобов'язання другою стороною;

- відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконане неналежним чином.

Власне, подібні "оперативні санкції" передбачені і ЦК України. Так, згідно зі ст. 692 ЦК продавець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо покупець не оплатив товар. Кредитор має право притримати майно боржника, який не виконав свої обов'язки (статті 856, 874, 916 та ін.). При цьому необхідно визнати юридично необґрунтованим положення ГК в тій частині, яка передбачає застосування лише тих оперативно-господарських санкцій, застосування яких передбачено договором, оскільки такі санкції можуть застосовуватися також в силу прямих вказівок закону.

Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно зазначити, що, за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає, характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, а й сторонами в договорі. Наприклад, за порушення умов договору про своєчасну оплату поставленого чи переданого товару інша сторона має право на відшкодування не лише збитків, а й неустойки, розмір якої передбачений договором між сторонами, і у разі відмови другої сторони від добровільного виконання цієї умови, потерпіла сторона має право на застосування такого способу захисту як відшкодування збитків та неустойки.

Особливої уваги надано в ч. З ст. 16 ЦК підставам для відмови суду в захисті порушеного права чи інтересу. Зокрема підставою для відмови суду в захисті порушеного права чи інтересу слугують:

- порушення прав інших осіб, заподіяння шкоди довкіллю або культурній спадщині при здійсненні особою своїх цивільних прав (ч. 2 ст. 13 ЦК);

-вчинення дій особою з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах (ч. З ст. 13 ЦК);

- недотримання особою моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК);

- використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції (ч. 5 ст. 13 ЦК).