ТЕМА 7. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність установлюється компетентними органами держави і пов'язана із здійсненням державного примусу. Вона застосовується лише до тих осіб, які вчинили правопорушення, тобто порушили встановлені нормами права правила поведінки. Юридична відповідальність відображає реакцію суспільства, держави на вчинене правопорушення і застосуванні до правопорушника наступних заходів державного примусу:

особистого характеру (наприклад, позбавлення волі, виправні роботи);

майнового характеру (наприклад, конфіскація майна, штраф);

організаційного характеру (наприклад, накладення стягнення, звільнення з роботи).

По суті, державний примус виступає змістом юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — це передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ (особистого, майнового або організацій­ного характеру) за вчинене правопорушення.

Юридична відповідальність характеризується певними ознаками:

1) настає лише за вчинене правопорушення (дія чи бездіяльність) у разі встановлення складу правопорушення. Не може бути підставою юридичної відповідальності думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи, а також діяння хоча зовні і схожі з правопорушенням, але які не є такими в силу своєї суспільної значимості (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик);

2) спирається на державний примус, який є специфічним впливом компетентних державних органів та уповноважених осіб на поведінку людей у визначених законом формах. При цьому необхідно відзначити, що державний примус є більш широким по­няттям, ніж юридична відповідальність, оскільки він може здійснюватися різними способами, які не пов'язані з відповідальністю (наприклад, митний огляд багажу, стягнення аліментів);

3) виражається у настанні негативних юридичних наслідків для правопорушника, що мають особистий, майновий або організа­ційний характер, тобто виникає додатковий обов'язок зазнати певних втрат відповідно до санкції правової норми та рішення правозастосовного органу держави;

4) здійснюється компетентним державним органом відповідно до закону, тобто встановлюються санкцією правової норми вид і міра юридичної відповідальності, які можуть бути застосовані до правопорушника;

5) здійснюється у ході правозастосовної діяльності з обов'яз­ковим дотриманням певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом. Поза встановленої про­цесуальної форми юридична відповідальність неможлива;

6) пов'язана з осудом суспільством і державою поведінки право­порушника, тобто відносно особи, що вчинила правопорушення, компетентний державний орган приймає відповідний правозастосовний акт. Одночасно особа, порушуючи норму права, порушує і відповідну норму моралі. Тому поряд із юридичною відповідаль­ністю перед державою вона несе і етичну відповідальність перед суспільством, яка виражається у суспільному осуді.

Залежно від того, до якої галузі законодавства належить правова норма, що порушена та який вид правопорушення вчинено розрізня­ють і види юридичної відповідальності:

1) конституційна відповідальність полягає у застосуванні до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадо­вих осіб, об'єднання громадян, окремих громадян за порушення норм Конституції наступних санкцій:

відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;

відставка посадових осіб чи всього органу;

дострокове припинення повноважень державних органів чи посадових осіб;

визнання неконституційними нормативно-правових актів чи окремих їх частин;

призупинення дії актів виконавчих органів влади;

позбавлення громадянства тощо.

Особливістю конституційної відповідальності є те, що вона мо­же застосовуватися за умов, коли норми права взагалі не порушують­ся. У цих випадках відповідальність пов'язується з тими діями, що розцінюються як негативні в політичному плані (наприклад, колекти­вна відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України. Притягнення уряду до відповідальності має не юри­дичний, а політичний характер).

Таким чином, конституційна відповідальність має юридичний та політичний характер; настає як у випадку вчинення правопорушення, так і при невиконанні обов'язку; є засобом охорони та захисту Конституції;

2) кримінальна відповідальність полягає у застосуванні до вин­ної осудної фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів держав­ного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (покарання). Кримінальний ко­декс України закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, та види покарань, а кримінально-процесуальний ко­декс — регламентує порядок притягнення до кримінальної від­повідальності. Повноваженнями притягнення до юридичної від­повідальності в Україні наділений тільки суд. Особливостями цього виду відповідальності є стан судимості пі­сля відбування покарання. Покарання відрізняється від інших приму­сових засобів тим, що виступає як реалізація кримінально-правових відносин між злочинцем і державою.

Кримінальна відповідальність- це обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочин, а у разі вчинення - зазнати на собі впливу КК.

Кримінальна відповідальність є двох видів: позитивна та негативна (ретроспективна).

Позитивна кримінальна відповідальність- це обов'язок особи, покладений на неї КК, не вчиняти злочинів. Виникає позитивна кримінальна відповідальність із набранням чинності КК. Ознаки позитивної кримінальної відповідальності є: об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних ознак позитивної кримінальної відповідальності ми відносимо: наявність кримінально-правових встановлень, які містяться в статтях КК та забороняють вчиняти певні діяння (злочини) або надають особі право на певну поведінку, наприклад, на затримання особи, що вчинила злочин. До суб'єктивних ознак позитивної кримінальної відповідальності ми відносимо обов'язок особи вести себе відповідно вимогам КК, тобто не порушувати його встановлення. Не вчинення особою злочину означає реалізацію позитивної кримінальної відповідальності.

Негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність- це обов'язок особи бути відповідальною за вчинений нею злочин і перетерпіти передбачені законом заходи реагування. Виникає негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність із моменту вчинення особою злочину. Ознаки негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності також є об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо такі: наявність кримінально-правової заборони не вчиняти злочин; наявність в діянні особи складу злочину; перетерпіння особою заходів, передбачених КК. До суб'єктивних ознак негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності віднесемо наступні: обов'язок особи, в діянні якої є склад злочину, зазнати на собі заходів, передбачених КК. Завершується негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність у повному своєму розвитку фактом погашення або зняття судимості за вчинений злочин.

Можуть мати місце випадки реалізації негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності і раніше, Наприклад, фактом звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Підстави кримінальної відповідальності (тобто чому особа повинна нести кримінальну відповідальність). Серед таких підстав виділяють: філософські, правові, фактичні.

Філософські підстави кримінальної відповідальності. З позицій індетермінізму, як напрямку філософії, обов'язок особи нести кримінальну відповідальність пояснюється наявністю в особи волі. Саме воля особи є автономною силою. На волю особи зовнішні обставини не впливають. Інакше кажучи, особа сама вибирає лінію своєї поведінки. І оскільки особа вчинила злочин зі своєї волі, то така її воля і зумовлює відповідальність особи.

Другий напрям філософії - детермінізм по-іншому пояснює, чому особа повинна нести кримінальну відповідальність. Така різновидність детермінізму як механічний детермінізм говорить, що поведінка особи детермінована (визначена) лише зовнішніми факторами. Підстави реагування на злочинну поведінку особи представники цієї філософської течії вбачали в необхідності захисту суспільства. Інша різновидність детермінізму - матеріалістичний детермінізм визнавав, що поведінка особи зумовлена як зовнішніми факторами, так і її волею. Тобто особа завжди має право вибору. І оскільки особа вибирає злочинний шлях - то за це і мусить відповідати.

Правові підстави кримінальної відповідальності. В ч. 1 ст. 2 КК визначено наступне: підставою кримінальної відповідальності е вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Інакше кажучи, правовою підставою кримінальної відповідальності є положення ч.І ст. 2 КК.

Фактичні підстави кримінальної відповідальності. Це безпосереднє вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

Згідно ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину.

1.Злочин- це насамперед конкретна поведінка особи — діяння (в формі дії або бездіяльності). Визнання злочином саме діяння є принциповим.

Це означає, що думки людини, її переконання, її якості не караються. Лише коли антигромадські погляди об'єктивуються в конкретну поведінку, ми може говорити про злочин. Отже, думки не караються. Латинською мовою це звучить так - cogitationis poenam nemo partitur.

Злочинне діяння повинно бути вольовим.

Воля- це здатність до цілеспрямованих дій. Інстинктивні, імпульсивні, рефлекторні рухи особи не є вольовими, а тому не караються. Злочинне діяння повинно бути не лише вольовим, а й усвідомленим.

Свідомість- це здатність об'єктивно відображати дійсність. Неусвідомлена поведінка особи (душевнохворої) не карається.

Слід зазначити, якщо поведінка особи відбувається за обставин, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин та ін.), така поведінка особи злочином не визнається, а є правомірною.

Злочинне діяння (вольове та усвідомлене) виражається в активній або пасивній поведінці особи. Активна поведінка особи називається дією, пасивна - бездіяльністю. Активно вчинюються, наприклад, такі злочини як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК). Пасивно - залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомога особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК). Низка злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Наприклад, вбивство (ст. 115 КК).

1.Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки суспільно небезпечне діяння.

Суспільна небезпека як ознака злочину- це властивість діяння заподіювати шкоду правоохоронюваним відносинам, або ставити їх під загрозу пошкодження. Наприклад, такий злочин як крадіжка (ст. 185 КК) заподіює шкоду власності потерпілого. Після крадіжки якоїсь речі в потерпілого він вже не може нею володіти, розпоряджатись, користуватись. Такий, наприклад, злочин як порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276 КК), ставить під загрозу правоохоронювані відносини, що виражено такими словами в диспозиції цієї статті - якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

Суспільна небезпека діяння характеризується якісною та кількісною сторонами. Якісна сторона суспільної небезпеки (її характер) - це спрямованість діяння на певні правоохоронювані відносини; певні об'єктивні впливи та суб'єктивні прояви діяння. Кількісна сторона суспільної небезпеки (її ступінь) - це рівень заподіяної злочином шкоди. Продемонструємо характер і ступінь суспільної небезпеки діяння на прикладі крадіжки. Характер суспільної небезпеки крадіжки проявляється в направленості цього діяння на власність, у способі поведінки особи (таємному викрадення чужого майна), у корисливому мотиві, меті наживи. Ступінь суспільної небезпеки крадіжки виражається в кількісному показнику заподіяної шкоди - значна шкода, великий розмір, особливо великий розмір викраденого.

2.Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки діяння кримінально протиправне.

Кримінальна протиправність- це забороненість діяння відповідною нормою КК. Кримінальна протиправність означає:

а) що діяння описані в нормі КК (наприклад, крадіжка - ст. 185 КК);

б) що за ці діяння в нормі передбачене певне покарання (наприклад, у санкції ч. 1 ст. 185 КК зазначено, що таке діяння карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років).

Кримінальна протиправність - це юридичне вираження суспільної небезпеки діяння в КК. Як на ознаку злочину - кримінальну протиправність вказує чинний КК та вказував КК 1960 року. КК 1922 року та КК 1927 року такої ознаки злочину не називали. За часів чинності КК 1922 та 1927 років існувала аналогія закону.

Аналогія закону - це поширення дії КК на випадки прямо ним не передбачені, а схожі. КК 2001 року забороняє аналогію закону. 6 ч. 4 ст. З КК 2001 року вказано - застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

4. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки винне. Інакше кажучи, діяння є злочином, коли воно вчинюється умисно або необережно, тобто винно. Невинне заподіяння будь-якої шкоди в КК не карається.

5. Злочином визнається лише таке діяння, яке вчинюється суб'єктом злочину (мова про суб'єкта злочину йтиме нижче).

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Етапи, які проходить злочин у своєму розвитку, називають стадіями.

Виділяють три стадії злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) стадія закінченого злочину.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).

Підшукування засобів чи знарядь - будь-яка форма (законна чи незаконна) придбання засобів чи знарядь вчинення злочину.

Пристосування засобів чи знарядь - будь-яка дія, направлена на їх зміну з метою найкращого використання при вчиненні злочину.

Підшукування співучасників - це діяльність по залученню (вербуванню) співучасників.

Змова на вчинення злочину - це досягнення між співучасниками угоди на вчинення злочину.

Усунення перешкод— це заходи, спрямовані на покращення умов вчинення злочину (не замикання дверей, відволікання уваги потерпілого тощо).

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які діяння, за виключенням згаданих вище, що надають можливість для вчинення злочину (вивчення місця вчинення злочину, готування схованки для викрадених у майбутньому речей і т.п.)

Зазначимо, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою із прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця із причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК).

В КК виділяють два види замаху: закінчений та незакінчений.

Склад злочину- це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Склад злочину, як зазначалось, утворюють об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єктивними ознаками складу злочину є об'єкт і об'єктивна сторона. Суб'єктивними ознаками складу злочину е суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Таким чином, кримінальна відповідальність — це найбільш су­ворий вид юридичної відповідальності, що призначається тільки су­дом у межах матеріального та процесуального закону.

3) адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних фізичних, юридичних чи посадових осіб адміністратив­них стягнень за вчинення адміністративного порушення. Засто­совується судом, органами державного управління, державними комісіями, інспекціями, посадовими особами до осіб, які не під­порядковані їм по службі. Адміністративна відповідальність не тягне за собою стану судимості;

Адміністративна відповідальність- це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов'язків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутрішній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.

У сучасній науці адміністративного права здебільшого адміністративну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій, як форму забезпечення адміністративних стягнень.

Як адміністративному примусу, так і заходам відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень притаманні такі властивості: вони мають офіційний, державно-владний характер; множинність та розмаїття суб'єктів застосування; численність осіб, щодо яких здійснюється застосування цих заходів; відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування; багатоаспектну цільову спрямованість; примусовий характер застосування; вони мають тільки правовий характер.

Адміністративні правопорушення -одні з найпоширеніших з усіх видів правопорушень. І хоча суспільна шкідливість кожного окремого адміністративного правопорушення є незначною, але їх сумарна кількість становить загрозу для держави і суспільства, прав і свобод громадян, що підкреслює необхідність адекватного реагування на такі протиправні прояви з боку держави.

Адміністративні правопорушення - протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

Теорія адміністративного права виділяє наступні види підстав:

фактичні(вчинення особою особливого виду правопорушення - адміністративного (тобто наявність ознак правопорушення);

юридичні(наявність в діях особи юридичного складу правопорушення - суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;

процесуальні(наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

4) цивільна відповідальність полягає у застосуванні до фізичних чи юридичних осіб цивільно-правових стягнень за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також порушення особистих майнових прав. Таким чи­ном, цивільна відповідальність є засобом відновлення та компе­нсації договірних та позадоговірних зобов'язань, що полягає у відшкодуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених прав.

4) Цивільна відповідальність спрямована не на покарання правопорушника, а на відновлення (компенсацію) суб'єктивного цивільного права потерпілої особи. Осудження особи пов'язується, як правило, з її психічним ставленням до правопорушення. У цивільному праві моральні якості відповідальної особи не мають юридичного значення. Отже, суспільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопорушення.

Результатом застосування цивільно-правової відповідальності завжди є покладання на правопорушника негативних наслідків. Саме їх несприятливість, невигідність стимулюють учасників до належної поведінки. Специфічними ознаками цивільної відповідальності є її майновий характер; додатковість обтяження; відповідальність юридично рівних суб'єктів один перед одним; компенсаційний (еквівалентний) характер.

Особливий характер мети, призначення та способів реалізації цивільно-правової відповідальності визначає ряд специфічних ознак, що виділяють її у самостійний вид відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність спрямована не безпосередньо на особистість правопорушника, а опосередковано, через його майнову сферу. Майновий характер відповідальності обумовлений насамперед предметом цивільного права, оскільки нормами останнього регулюються відносини, більшість з яких є майновими. Основною метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення порушеного суб'єктивного права. Досягнення цієї мети можливе лише при застосуванні таких заходів відповідальності, які мають майновий (товарно-грошовий) характер. У разі порушення цивільного обов'язку до особи застосовуються засоби впливу, які спричиняють негативні наслідки в її майновій сфері. Відповідальність у цивільному праві полягає у відшкодуванні збитків, сплаті неустойки тощо. Навіть у випадках порушення особистих немайнових прав потерпілої особи компенсація моральної (немайнової) шкоди здійснюється грошима.

Залежно від підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, що порушені, розрізняють договірну та недоговірну відповідальність.

Договірна відповідальність має місце при порушенні цивільного обов'язку, що виникає з укладеного сторонами договору. Порушення договірного зобов'язання може полягати у невиконанні або у неналежному виконанні стороною свого обов'язку.

Договірна відповідальність - це відповідальність за порушення існуючого між сторонами договірного зобов'язання, та становить додатковий до основного, вже існуючого, юридичний обов'язок. Цей новий обов'язок приєднується до невиконаного, при цьому, як правило, не змінюючи останнього. Так, згідно з ч. І ст. 622 ЦК боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Недоговірна відповідальність - це відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків, що виникають не з договору, а з інших підстав (юридичних фактів). При цьому не можна ототожнювати недоговірну і деліктну відповідальність. Остання настає лише у разі завдання шкоди безпосередньо особі чи майну фізичної особи або майну юридичної особи, тобто на підставі цивільного правопорушення (делікту). Недоговірною ж є, наприклад, і відповідальність недобросовісної сторони недійсного правочину, що не заснована на вчиненні цивільного правопорушення. Отже, недоговірна та деліктна відповідальність співвідносяться між собою як ціле та частина. Безперечно, деліктна відповідальність є найбільш поширеним різновидом недоговірної відповідальності.

Форма цивільно-правової відповідальності- це засіб вираження додаткових майнових обтяжень, що покладаються на правопорушника.

Цивільне законодавство встановлює різні форми відповідальності. До них, зокрема, належать:

відшкодування збитків (ст. 22 ЦК);

компенсація моральної шкоди (ст. 23 ЦК);

сплата неустойки (ст. 624 ЦК); втрата завдатку (ст. 571 ЦК) та ін.

Загальні умови цивільно-правової відповідальності поділяють на позитивні та негативні. Позитивними умовами є ті, наявність яких доводиться заінтересованою особою (потерпшим-позивачем). До них належать шкода та причинний зв'язок між поведінкою правопорушника та шкодою. Негативними вважаються умови, відсутність яких доводиться заінтересованою особою (правопорушником - відповідачем) для запобігання настання цивільно-правової відповідальності. Такими умовами є протиправність діяння та вина.

5) дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні адмі­ністрацією підприємства, установи, організації заходів дисцип­лінарного впливу на працівника за вчинення ним дисциплінар­ного проступка. Дисциплінарна відповідальність може застосо­вуватися:

-відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку;

-