Теоретичний матеріал до теми 1 Наукове дослідження як засіб зростання науково-технічного потенціалу

1. Науково-технічний потенціал України та  основні показники його розвитку
2. Наука як динамічна система знань
3. Класифікація наук. Наукове дослідження як форма розвитку науки

В Україні ство­рено потужний науково-технічний потенціал, тоб­то сукупність кадрових, матеріально-технічних, фі­нансових, інформаційних ресурсів науки, об'єдна­них певними організаційними принципами і струк­турою управління. В державі діє розгалужена мережа наукових орга­нізацій різних типів, діяльність яких спрямована на забезпечення належного науково-технічного рівня сфер національної економіки.

Розвиток науки і техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їхнього духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріори­тетної державної підтримки розвитку науки як джерела економіч­ного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти.

Загальні цілі і завдання науки на конкретний період розвитку кожна держава визначає виходячи з їх соціально-економічного і по­літичного стану.

Державна політика України з підтримки науково-технічного потенціалу  спрямована на: примноження національного багатства на основі використан­ня наукових і науково-технічних досягнень; створення умов для досягнення високого рівня життя людей, їхнього фізичного і інтелектуального розвитку за допомогою вико­ристання сучасних досягнень науки і техніки; зміцнення національної безпеки на основі використання нау­кових та науково-технічних досягнень; забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

 Для досягнення основних цілей держава забезпечує: соціально-економічні, організаційні, правові умови для фор­мування та ефективного використання наукового та науково-техніч­ного потенціалу, включаючи державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності; створення сучасної інфраструктури науки і системи інформа­ційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності, інтег­рації освіти, науки і виробництва; підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку науко­вих кадрів; підвищення престижу наукової і науково-технічної діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді;  фінансування та матеріальне забезпечення фундаментальних досліджень; підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, державних наукових і науково-технічних програм та концентрацію ресурсів для їх реалізації; створення ринку наукової і науково-технічної продукції та впровадження досягнень науки і техніки в усі сфери суспільного життя; правову охорону інтелектуальної власності та створення умов для її ефективного використання; організацію статистики в науковій діяльності; проведення наукової і науково-технічної експертизи виробниц­тва, нових технологій, техніки, результатів досліджень, науково-тех­нічних програм і проектів тощо; стимулювання наукової та науково-технічної творчості, вина­хідництва та інноваційної діяльності; пропагування наукових та науково-технічних досягнень, ви­находів, нових сучасних технологій, внеску України у розвиток світо­вої науки і техніки; встановлення взаємовигідних зв'язків з іншими державами для інтеграції вітчизняної та світової науки.

При здійсненні державного управління та регулювання науко­вою діяльністю держава керується принципами: органічної єдності науково-технічного, економічного, соціаль­ного та духовного розвитку суспільства; поєднання централізації та децентралізації управління у нау­ковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової і науково-технічної діяль­ності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних дос­ліджень;  використання досягнень світової науки, можливостей міжна­родного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробіт­ництва, забезпечення інтеграції української науки в світову в по­єднанні з захистом інтересів національної безпеки.

Державне регулювання і управління розвитком науки здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України і Президент Ук­раїни.

Вищим науковим органом держави є Національна академія наук (НАН) України, яка очолює, організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. При Національній ака­демії наук України створюється Міжвідомча рада з координації фун­даментальних досліджень в Україні. Положення про Раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Керівництво НАН України здійснює її Президент, який виби­рається загальними зборами вчених.

Крім НАН в Україні функціонують державні галузеві академії наук – Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук Ук­раїни, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України (далі – академії), які є держав­ними науковими організаціями, заснованими на державній власності.

Кошти на забезпечення діяльності академій щорічно визначають­ся у Державному бюджеті України окремими рядками. Фінансуван­ня академій може здійснюватися за рахунок інших джерел, не забо­ронених законодавством України.

Галузеві академії координують, організують і проводять дослі­дження у відповідних галузях науки і техніки.

Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користу­вання без права зміни форми власності основні фонди, а також обі­гові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійсню­ється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування відповідно до земельного законодавства України.

Академії здійснюють свою діяльність згідно з законодавством Ук­раїни та своїх статутів, які приймаються загальними зборами академій та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук мають виключне право вибирати вчених України дійсними членами (академіками) та членами-кореспондентами, а іноземних учених – іноземними членами відповідних академій.

До складу академій можуть входити наукові установи, підприємства, організації, об'єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність.

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяль­ності академій здійснюється згідно з законодавством України у ме­жах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань ста­тутної діяльності і свободи наукової творчості.

Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні те­матики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організа­ційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних на­укових зв'язків.

Академії виконують замовлення органів державної влади щодо розроблення засад державної наукової і науково-технічної політи­ки, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та викорис­тання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.

При Президентові України створена Рада з питань науки та нау­ково-технічної політики як консультативно-дорадчий орган, з ме­тою сприяння формуванню державної політики щодо розвитку на­уки, визначенню пріоритетних напрямів, розробці стратегії техно­логічного розвитку, вдосконаленню структури управління наукою та системи підготовки і атестації кадрів.

Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться нау­ковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, ство­рюється Державний фонд фундаментальних досліджень. Основними завданнями Фонду є: фінансова підтримка на конкурсних засадах фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук, що виконуються науковими колективами або окремими вченими; сприяння науковим контактам та розповсюдження інформації в галузі фундаментальних наукових досліджень в Україні та за кор­доном; підтримка міжнародного наукового співробітництва в галузі фундаментальних наукових досліджень. Діяльність Фонду регулюється Положенням, яке затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Вчені для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів на­уки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дос­лідної роботи, обміну досвідом, об'єднуються в наукові громадські організації, які підлягають реєстрації та діють відповідно до законо­давства про об'єднання громадян.

Громадські наукові організації можуть створювати тимчасові на­укові колективи, утворювати для виконання статутних завдань нау­ково-дослідні, проектно-конструкторські, експертні, консалтингові, пошукові організації, співпрацювати з іноземними та міжнародни­ми організаціями, бути колективними членами міжнародних науково-фахових об'єднань, спілок, товариств відповідно до законо­давства України.

Органи державної влади можуть залучати громадські наукові організації за їхньою згодою до участі у підготовці та реалізації рішень щодо наукової і науково-технічної діяльності, наукової і науково-тех­нічної експертизи, науково-технічних програм, проектів і розробок та у взаємодії з ними інформувати населення про безпеку, екологіч­ну чистоту, економічну та соціальну значущість, екологічні та соц­іально-економічні наслідки реалізації відповідних програм, проектів і розробок.

Основними виробниками і носіями знання в суспільстві висту­пає наука в цілому, тобто її організаційна структура та окремі вчені, дослідники.

Суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, на­укові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації.

Вчений є основним суб'єктом наукової і науково-технічної діяль­ності. Він має право: обирати форми, напрями і засоби наукової і науково-технічної діяльності відповідно до своїх інтересів, творчих можливостей та загальнолюдських цінностей; об'єднуватися з інши­ми вченими в постійні або тимчасові наукові колективи для прове­дення спільної наукової і науково-технічної діяльності; брати участь у конкурсах на виконання наукових досліджень, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел; здо­бувати визнання авторства на наукові і науково-технічні результати своєї діяльності; публікувати результати своїх досліджень або опри­люднювати їх іншим способом; брати участь у конкурсах на заміщен­ня вакантних посад наукових і науково-педагогічних працівників; отримувати, передавати та поширювати наукову інформацію; здо­бувати державне і громадське визнання через присудження науко­вих ступенів, вчених звань, премій, почесних звань за внесок у роз­виток науки, технологій, впровадження наукових, науково-техніч­них результатів у виробництво та за підготовку наукових кадрів.

Науковий працівник може виконувати науково-дослідну, науко­во-педагогічну, дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну, проектно-конструкторську, проектно-технологічну, пошукову, проектно-пошукову роботу та (або) організовувати виконання заз­начених робіт у наукових установах та організаціях, вищих навчаль­них закладах III—IV рівнів акредитації, лабораторіях підприємств.

Наукова установа діє на підставі статуту (положення), що затверджується в установленому порядку.

Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової уста­нови є колегіальним дорадчим органом управління науковою і нау­ково-технічною діяльністю наукової установи.

Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової ус­танови: визначає перспективні напрями наукової і науково-техніч­ної діяльності; здійснює наукову і науково-технічну оцінку тема­тики та результатів науково-дослідних робіт; розглядає та затвер­джує поточні плани наукових досліджень; затверджує теми дисертацій здобувачів та аспірантів, їх наукових керівників (кон­сультантів); затверджує результати атестації наукових працівників; обирає за конкурсом на вакантні посади наукових працівників; у межах своєї компетенції розглядає питання про присвоєння вче­них звань; вирішує інші питання діяльності наукової установи, ви­значені її статутом (положенням).

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для науки, еконо­міки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових уста­нов, яким надається підтримка держави. Положення про Державний реєстр наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни.

Наукові установи включаються Міністерством освіти і науки України до Державного реєстру наукових установ за умови прохо­дження державної атестації.

Статус національного наукового центру може бути надано нау­ковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредитації (об'єднанню наукових установ чи вищих навчальних закладів IV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загаль­нодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності.

Провідною ланкою системи наукових кадрів є наукові працівники вищої кваліфікації, тобто осо­би, що мають науковий ступінь і вчене звання. Крім того, в наукових закладах є посади головного, провідного, стар­шого і молодшого наукових співробітників.

Основним функціональ­но-структурним підрозділом навчального закладу, що здійснює освітню і наукову роботу, є кафедра. Також при вищих навчальних закладах можуть бу­ти організовані науково-дослідні заклади: інститути, проблемні або галузеві лабораторії, центри, навчаль­ні, дослідні, експериментальні господарства тощо.

Науково-дослідні інститути академіч­ного сектору здійснюють фундаментальні наукові дослідження, координують свою роботу з іншими до­слідними закладами, готують наукові кадри, органі­зовують конференції, пропагують наукові знання.                                                                                    

Важливе значення для інноваційного розвитку країни мають регіональні наукові комплекси (великі об'єднання наукових закладів, створені у Києві та Харкові з метою прискорення фундаментальних до­сліджень і розробки стратегічних проблем, та галу­зеві наукові центри, націлені на розробку комплек­су проблем переважно в рамках однієї науки або га­лузі народного господарства).

Україна традиційно вважається державою з ваго­мим науковим потенціалом, визнаними у світі нау­ковими школами, розвиненою системою підготовки кадрів. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфі­кації є аспірантура і докторантура.

Національні інтереси України вимагають ефективних заходів, спрямованих на збереження її нау­ково-технічного потенціалу, забезпечення ефектив­ного його використання для подолання кризових явищ у соціально-економічному розвитку.

У структурі науки в XXI столітті різко зростає роль теоретичних і фундаментальних наук, які створюють нові знання, збагачують сус­пільство новими підходами, даними, технологіями, оперативними знаннями для застосування їх у виробництві.

Фундаментальні науки мають розвиватись випереджальними темпами, створюючи теоретичну базу для прикладних наук. Для су­часної науки характерний такий цикл: фундаментальні – прикладні – розробки – впровадження.

Невід'ємною частиною державної інноваційної політики має ста­ти створення умов для розширення сфери та масштабів попиту, про­позицій і розповсюдження науково-технічних знань в країні, комер­ційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науко­во-технічної діяльності за рахунок видатків із Державного бюджету України.

Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування.

Базове фінансування надається для забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтерес ах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяль­ності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне над­бання; підготовки наукових кадрів.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для: науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення проведення найважливіших прикладних науко­во-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням; проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-тех­нічного співробітництва.

Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності здійснюється відповідно до законодавства України. За рахунок дер­жавних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довго­строкові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне зна­чення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти.

Державні наукові та науково-технічні програми є основним засо­бом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.