Теоретичний матеріал до теми 2 Психологія і технологія наукової творчості. Академічна доброчесність

1. Мотиви наукової діяльності.
2. Передумови наукових успіхів. Якості притаманні науковцю. 
3. Принципи, форми та види академічної відповідальності.

Наукова творчість зазвичай асоціюється з діяльністю, спрямованою на виробництво нового знання, яке отримує соціальну апробацію і входить в систему науки. Природа наукової творчості розкривається на основі її розгляду як процесу отримання нового знання у співставності останього з досягнутим раніше рівнем розвитку науки з урахуванням соціально-економічних умов епохи, внутрішньої логики розвитку науки та психологічної налаштованости самого вченого.

Про наукову творчість можна вести мову в широкому та вузькому розумінні цього поняття. В широкому розумінні уся наукова діяльність може бути представлена як творчість, оскільки вона спрямована на отримання нового в суспільному плані знання. У вузькому розумінні творчістю вважається певна наукова діяльність, яка є новаторською порівняно з повсякденною науковою практикою наукової роботи. Специфіка наукової творчості полягає, таким чином, в переході від незнання до знання.

Творчість, як правило, не починається з фактів: вона починається з виявлення проблеми і віри в можливість її вирішення.

Одна з великих заслуг мислителів від Аристотеля до Канта полягала в тому, що вони довели існування інтуїтивного пізнання, відстоювали думку про те, що інтуїція - це не якийсь божественний дар чи натхнення зверху, а здатність розуму на відміну від чуттєвого і раціонального пізнання спочатку здогадуватися, а потім вже доводити. У цих мислителів логіка й інтуїція не протистоять одне одному, а припускають одне одного, допомагають одне одному.

Які мотиви зазвичай приводять людину до нау­ки? Зовнішні, пов'язані з прагненням до самовира­ження, слави, матеріально-грошових винагород. Але, в сучасних умовах еко­номічного розвитку України має місце незатребуваність наукового потенціалу та зниження матеріальної зацікавленості науковців.

Внут­рішні мотиви випливають безпосередньо з процесу наукової творчості, оскільки людина має природну схильність до розв'язання творчих завдань. Прагнен­ня до нових знань, або інстинкт пізнання є основною відмінністю людини від тварини. Значне місце серед мотивів наукової діяльності займає також морально-психологіч­на сторона — усвідомлення значення своєї праці.

Працелюбність. Обов'язковою передумовою нау­кових успіхів є безперервна напружена праця, не­скінченний пошук і спроба вирішення наукової про­блеми.

Основною умовою успіху початківця-дослідника є напружена праця. Необхідно пам'ята­ти, що наукова праця не піддається часовій регламентації. Часто буває, що необхідне бачення пробле­ми або розв'язання питання відбувається поза робо­чим часом.

Багатознання. У результаті наполегливої праці над об'єктом дослідження і над науковою літерату­рою вчений отримує багато всебічних знань. Вони абсолютно необхідні для того, щоб знати, що вже зроблено іншими дослідниками. Разом із тим, немає прямої залежності між багажем знань та розвитком творчих здібностей людини. Можна бути ерудитом у будь-якій з галузей знань і водночас — творчо без­плідним. Тому багатознання хоч і є важливою умо­вою творчості, ще не показник самої творчості.

Традиційно вважають, що вченому необхідно мати гарну пам'ять. Це справедливо лише на перших ета­пах діяльності, коли відбувається накопичення ін­формації.

 Велике значення у досяг­ненні наукових результатів належить особистій ініціативі, "внутрішньому творчому горінню", по­стійній активності у постановці та аналізі певних питань. Особиста ініціатива, як правило, виклика­на почуттям новизни. Якщо початківець-дослідник не може подолати рамки наукових ідей, які на пер­шому етапі були "підказані" науковим керівником або запозичені при глибокому вивченні літератури, не бачить нових аспектів проблеми, то немає підстав чекати від нього нових наукових результатів. Тому розвиток особистої ініціативи молодого науковця є важливим завданням його становлення як вченого.

Кри­тичний аналіз наукових досягнень, зроблених по­передниками і сучасниками, є важливою якістю вче­ного. Цей аналіз випливає не із суб'єктивних якос­тей особистості, що страждає почуттям переваги над іншими, а з діалектичного розуміння набутих рані­ше знань про природу і суспільство.

З розвитком науки і техніки з'являються нові можливості глибше і по-новому, на новій технічній основі, поставити експеримент, отримати нові дані. Уявлення — це розумове перетворення вражень і формування на їх основі мислительних образів, реалізація яких приводить до утворення нових ма­теріальних і духовних цінностей. Специфічним про­явом уявлення є фантазія та науково-фантастичні образи — "стрибок" думки з дійсності у майбутнє.

Важливе місце у науковій творчості відводиться інтуїції. Вона починається там, де обривається ло­гічний шлях наукового аналізу, виступає як почут­тя перспективи і нового у розв'язанні проблем. Інтуї­ція передбачає значний запас знань, досвід. Вона ґрунтується, як правило, на основі значної кількості знань, накопичених з певної проблеми.

Усі багатогранні особисті якості вчених у прин­ципі можна звести до трьох основних видів: творчі здібності; ерудиція; ділові якості (працьовитість).

Наука є особливою сферою людської діяльності, і вона вимагає певних якостей від людей, які нею займаються. Перш за все - це цілеспрямованість. Людина повинна бути на­цілена на подолання різних труднощів, які виникають перед нею. Слід бути впевненому в своїх силах, правильності обраного напряму по­шуку. Цілеспрямованість дозволяє чітко уявити перспективу робо­ти, планувати виконання окремих етапів.

Обов'язкова якість науковця - абсолютна чесність у роботі. Не допускається суб'єктивний підхід до отриманих результатів, бажан­ня «підігнати» свої дані до висновків, які не витікають із проведено­го дослідження.

Працездатність — важливий фактор успіху. Налаштуватись на високу працездатність і творчу активність — важ­ливе завдання кожного науковця, для чого необхідно виховувати навички систематичної роботи. Доведе­но, що дії, які повторюються систематично і щоденно, перетворюються у звичку.

Крім того, необхідно вміти правильно організу­вати своє робоче місце. При цьому доцільним є застосування логічних законів та правил.

Логіка –  наука, яка вивчає мислення людини. Її закони, правила, умовиводи носять обов‘язковий характер. Але, сутність мислення осягається в межах кількох наук – філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності, кібернетики тощо. Логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити в певний порядок розрізнені емпіричні факти і знання, систематизувати їх і визначити точну суть понять і суджень. Особливо важливе значення вона має для науки.

Логіка “цариця” наук, вона поширює творчі здібності науковців, створює універсальну метамову науки, наводить мости через “прірву” між гуманітарними та природничими науками, прокладає шляхи до інтеграції наукового знання.

Організація наукових досліджень  взаємопов’язана з психологічними закономірностями поведінки людини. Нехтування цими закономірностями призводить до виникнення психологічних конфліктів,що негативно впливє на наукову роботу не лише колективу а й окремих людей.

Особистість — це соціальне явище. Вона є продуктом спілкування людей. Щоб зрозуміти людину як особистість, а значить ефективно управляти нею, потрібно скласти картину її особливого погляду на світ. Така картина формується в еталонній групі: родині, серед друзів по навчанню і роботі і під їх впливом.

Природні властивості особистості – це те, що закладено в неї від народження і, як правило, характеризується тією чи іншою мірою вираженності таких динамічних рис, як активність та емоційність.

Активність — це чітко виражене бажання до різного роду діяльності, ствердження себе. Крайніми вираженнями активності є, з одного боку — сильна енергія, бажання чимось займатись, діловитість, мова, а з другого — в'ялість, пасивність психічної діяльності, жестикуляції.

Емоційність проявляється в різній мірі нервовим збудженням особистості, динаміці її емоцій та почуттів, які характеризують відношення до навколишнього світу.

Здібності – це сукупність властивостей, потрібних для виконання певного виду діяльності. Вони визначають­ся динамікою набуття людиною знань, умінь, навичок і можливістю займатися певним видом діяльності.

Основою здібностей є задатки – психофізіологічні властивості, які проявляються у природній схильності до певного виду діяльності і перетворюються в здібності під впливом життєвих умов і виховання. Таким чином, здібності — це поєднання природних і набутих якостей. За формою прояву виділяють задатки до репродуктивної (засвоєння та застосування інформації) та творчої діяльності. За діапазо­ном здібності класифікуються за трьома рівнями: обдарованість, талано­витість та геніальність.

Обдарованість — сукупність факторів, що сприяють особливо успішній діяльності в певній галузі, і виділяють людину серед інших.

Талановитість – поєднання таких задатків, які можуть реалізуватись через творчість, створення чогось нового, незвичайного.

Геніальність є вищою мірою обдарованості, такі люди видають нові ідеї, а результати їх творчості мають загально історичне значення.

Важливе місце в системі компонентів особистості займає система потреб, мотивів та інтересів, тобто все те, що визначає поведінку особистості та допомагає пояснити її рішення.

В даний час існує багато теорій, які пояснюють поведінку людини. Найбільш відомими серед них є: теорія Є. Канта, згідно з якою поведінка визначається почуттям обов'язку; теорії А. Маслоу, Д. МакКелланда і Ф. Херцберга, які пов'язують поведінку людей з їх потребами.

Потреби особистості – це усвідомлення відсутності будь-чого, що визначає певні її дії, а саме: нормальні умови життя, успіху, визнанні, наявність прикрас для жінок, можливості виділитись серед інших тощо.

Кількість та різноманітність потреб людини величезна, серед них виділяють: первинні – визначені фізіологією людини, що забезпечують її існування як біологічного виду; вторинні — що виникли в процесі розвитку суспільства.

Особистість не може жити за межами суспільства, колективу, групи, вона в них стверджується, реалізується. Процес адаптації особистості до соціального середовища називається її соціалізацією.

Соціалізація – це процес становлення особистості за допомогою спілкування і засвоєння нею норм, цінностей, установок, властивих даній групі, колективу, суспільству.

Одним із основних завдань Закону України «Про освіту» є удосконалення правових механізмів реалізації конституційного права громадян на рівний доступ до якісної освіти на всіх рівнях; створення умов для освіти особи упродовж життя (запровадження таких видів освіти як формальної, неформальної та інформальної); удосконалення нормативно-правової бази освіти, у тому числі розроблення новітніх програм, зорієнтовних на модернізацію системи перепідготовки, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних працівників і керівників навчальних закладів, тощо.

Згідно статті 42 Закону академічна доброчесність – це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає: посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень, відомостей; дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність; контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти; об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Щодо здобувачів освіти, то дотримання ними академічної доброчесності  передбачає: самостійне виконання навчальних завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для осіб з особливим освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням їх індивідуальних потреб і можливостей); посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей; дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані методики досліджень і джерела інформації.

Для здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії за порушення академічної доброчесності передбачена така академічна відповідальність.

До захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді:

Виявлення спеціалізованою вченою радою порушення академічної доброчесності в дисертації та/або наукових публікаціях, у яких висвітлені основні наукові результати дисертації, є підставою для відмови у присудженні ступеня доктора філософії без права її повторного захисту.

Якщо спеціалізована вчена рада встановила порушення академічної доброчесності в дисертації та/або наукових публікаціях, у яких висвітлені основні наукові результати дисертації, заява про зняття дисертації із захисту не приймається. У такому разі спеціалізована вчена рада приймає рішення про відмову у присудженні ступеня доктора філософії.

Після захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді:

Виявлення МОН України академічного плагіату у захищеній дисертації є підставою для позбавлення на два роки наукового керівника права участі у підготовці здобувачів, позбавлення голови та членів спеціалізованої вченої ради на два роки права участі в атестації здобувачів.

Здобувач має право ознайомитися з узагальненим висновком МОН після прийняття МОН України рішення про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії. Копія такого висновку надається здобувачеві у місячний строк на його прохання.

Якщо рішення спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії скасовано МОН України у зв’язку з порушенням вимог до дисертації та наукових публікацій, у яких висвітлені основні наукові результати дисертації, така дисертація може бути подана до захисту здобувачем повторно після її доопрацювання не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення про скасування такого рішення спеціалізованої вченої ради.

Якщо рішення спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії скасовано МОН України у зв’язку з порушенням академічної доброчесності в дисертації та/або наукових публікаціях, у яких висвітлені основні наукові результати дисертації, така дисертація не може повторно подаватися до захисту.