На відміну від інших галузей народного господарства, аграрний сектор як основа агропромислового комплексу, має ряд специфічних особливостей, основними з яких є:

1. Природно-кліматичні фактори, які визначають:

- неможливість (за окремими винятками) організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів, з різними термінами погашення;

- наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції, з терміном погашення до півтора року;

- безперервність процесів відтворення в агропромисловому виробництві, які не можуть бути зупинені і тому потребують постійного та своєчасного вкладення коштів та своєчасного надання кредитів;

- необхідність тримати в обороті значний запас сировини та матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу оборотних засобів;

- використання значної частки продукції як сировини для продовження процесу виробництва, що потребує специфічного кредитного забезпечення як за формою, так і за терміном;

- потребу в швидкій переробці або реалізації виробленої продукції, яка не може довгий час зберігатись, що потребує гарантованих видів оплати.

 

2. Соціально-економічні та політичні фактори обумовили:

- значне відставання агропромислового виробництва від інших галузей народного господарства у рівні фондоозброєності праці, що потребує значного обсягу інвестиційного забезпечення галузі, в тому числі кредитного характеру;

- надмірний моральний і фізичний знос засобів виробництва, що викликає потребу у значних довгострокових вкладеннях;

- недостатній рівень забезпечення аграрного сектору авансовими платежами, що збільшує потребу в кредитному забезпеченні галузі;

- випередження темпів росту витрат виробництва над темпами зростання реалізаційних цін на вироблену продукцію, в результаті чого виник диспаритет цін, ліквідація якого потребує значної фінансової підтримки галузі з боку держави;

- вилучення значної частини доходів сільського господарства платежами в бюджет і особливо в позабюджетні фонди;

- зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що потребує вдосконалення системи розрахунків та збільшує потребу в додатковому фінансовому забезпеченні галузі;

- відмову переробників сільськогосподарської продукції, брати участь у формуванні фінансових ресурсів підприємств аграрного сектору економіки, що викликає додаткову потребу в фінансовій підтримці товаровиробників аграрного сектору, в тому числі кредитного та безоплатного характеру;

- висока ризиковість;

- специфічність застави та її зміни ціни, зокрема землі та майна спеціалізованих виробництв;

- невідповідність ступеня ризику та прибутковості.

В порівнянні з іншими галузями економіки аграрний сектор є дуже високоризиковою галуззю, з відносно низьким рівнем прибутковості, і таким чином, кредитування сільськогосподарських товаровиробників має свої особливості, які визначаються особливостями відтворювального процесу в галузі і полягають в тісному зв'язку процесу відтворення в сільському господарстві з природними умовами, який визначає:

по-перше, чітку періодизацію процесу виробництва та унеможливлює перерви в ньому, що викликає потребу в забезпеченні надання кредитів для товаровиробників галузі у чітко визначений час і в повному обсязі;

по-друге, уповільнений оборот капіталу потребує збільшення термінів залучення кредитних ресурсів та зниження плати за кредит;

по-третє, нееквівалентність обміну та понижений рівень прибутковості сільськогосподарського виробництва потребує зниження плати за кредит;

по-четверте, низький рівень технічної озброєності виробництва, при високому рівні зносу техніки та використанні застарілої технології, потребує значного обсягу кредитного забезпечення інвестиційного характеру;

по-п’яте, підвищений рівень ризиковості галузі потребує застосування адекватного рівня страхового захисту.

Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі закону України «Про банки та банківську діяльність» а також спеціалізованим «Державним акціонерним аграрним банком», як складовою частиною банківської системи України.

"Державний акціонерний аграрний банк» засновується Кабінетом Міністрів України, на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах, необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК.

Метою діяльності Аграрного банку є:

- кредитне обслуговування товаровиробників АПК, у тому числі кредитування під заставу земельних ділянок (сертифікатів) і майна, та майнових прав на користування; зміцнення та стабілізація фінансового стану і стимулювання економічного розвитку галузі АПК;

- максимальне використання ресурсного потенціалу села;

- запобігання спекуляції землею; здійснення інших банківських операцій відповідно до чинного законодавства.

До останніх відноситься: забезпечення централізованого цільового використання бюджетних коштів, призначених для фінансування товаровиробників АПК; здійснення фінансово-кредитних операцій із земельними відносинами відповідно до чинного законодавства; довірче управління майном і землею та коштами неплатоспроможних сільськогосподарських підприємства; надання консалтингових послуг сільськогосподарським підприємствам; складання бізнес-планів та бізнес-проектів; проведення маркетингових досліджень; налагодження обліку та фінансового аналізу; здійснення лізингових та факторингових операцій для сільськогосподарських товаровиробників; страхування майна, життя та фінансових ризиків у сільській місцевості та здійснення комісійних операцій з товарами, майном та землею; обслуговування зовнішньо-економічних операцій сільськогосподарських товаровиробників як спеціалізованого виду фінансових послуг для сільськогосподарських товаровиробників; організаційно-методичне забезпечення створення кооперативних  форм  фінансово-кредитних  закладів  як засобу  подальшого розвитку системи кредитного обслуговування товаровиробників АПК.

Засади діяльності Аграрного банку. Аграрний банк, як спеціалізований по кредитному обслуговуванню товаровиробників АПК, формує свої ресурси за рахунок: власних коштів банку; фондів кредитної підтримки підприємств АПК, підтримки малого бізнесу та фермерських господарств, підтримки цін і доходів; цільових кредитів НБУ; емісії цінних паперів; додаткового залучення клієнтів по обслуговуванню їх коштів; коштів іноземних кредитів, кредитних ліній та фондів допомоги підприємствам АПК; державних та місцевих бюджетів; інших фондів та коштів.

Для здійснення кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників аграрний банк має виключне право обслуговування "Фонду кредитної підтримки товаровиробників АПК". Усі форми інвестування та державної підтримки аграрного сектору здійснюються через банк.

Аграрний банк забезпечує збереження залучених коштів від інфляції, шляхом встановлення відповідних відсотків по поточних внесках та підвищення цих ставок по депозитах до рівня пільгових ставок плати за кредит, з врахуванням коефіцієнта повернення кредитів.

Активні операції банку, або розміщення коштів, які знаходяться в його розпорядженні, направляються в першу чергу на обслуговування аграрного сектору економіки на пільгових засадах.

Розмір плати за користування кредитними позичками визначається вартістю кредитних ресурсів, вартістю кредитного обслуговування та маржою, розмір якої не перевищує 3-5 % від затрат банку на кредитне обслуговування.

Державна кредитна підтримка товаровиробників АПК здійснюється шляхом надання державних кредитів та формуванням і щорічним поповненням Фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (далі - Фонд). Основні напрямки фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва

Для акумуляції коштів які направлятимуться на фінансово-кредитне забезпечення сільськогосподарського виробництва створюється Фонд цільового кредитування АПК при Міністерстві агропромислового комплексу України.

Джерелами формування фонду є:

- цільова грошова емісія для потреб сільськогосподарського виробництва;

- кошти, одержані від однопроцентних відрахувань від реалізації продукції робіт та послуг всіх господарюючих суб’єктів України;

- обсяги поверненої заборгованості по раніше отриманих позичках з державного бюджету;

- надходження коштів отриманих від імпорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;

- надходження від грошової приватизації державних об’єктів агропромислового комплексу;

- надходження від повернення наданих кредитів за рахунок фонду та плати по процентах за ці кредити;

- міжнародні кредити;

- кошти, одержані в порядку різноманітної допомоги;

- інші джерела.

Напрямки використання коштів фонду визначаються Кабінетом Міністрів України виключно для фінансування пріоритетних програм (забезпечення сільгосптоваровиробників паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, сільськогосподарською технікою, насінням та запасними частинами). Фонд обслуговують уповноважені банки визначені на конкурсній основі.

Для забезпечення ефективного і цільового використання коштів фонду в уповноважених банках для позичальників цих кредитних ресурсів відкриваються окремі рахунки, які використовують як для надання так і погашення кредитів. В обслуговуючих банках для прозорості і контролю за рухом коштів фонду відкриваються субкореспондентські рахунки. За рахунок коштів фонду кредити надаються позичальникам терміном до 18 місяців. Позичкові ставки за користування кредитними ресурсами визначаються рівнем інфляції та витратами по обслуговуванню фонду. З цією метою використовується така формула визначення позичкової ставки:

Сп = (Сд + ММ + Пр) : К пов, де, Сп - позичкова ставка, %;

Сд - депозитна ставка, %;

MM - мінімальна маржа, % від обсягу кредиту;

Пр - прибуток банку, % від обсягу кредиту;

Кпов - коефіцієнт повернення кредиту. Наприклад, розрахункова позичкова ставка становитиме:

виходячи з облікової ставки НБУ Сп = (30 + 1 + 1): 0,7 = 45,71;

з врахуванням прогнозного рівня інфляції Сп = (10 + 1 + 1): 0,7 = 17,14;

з врахуванням облікової ставки Федерального резервного банку США

Сп = (6,75 +1 + 1): 0,7 = 12,50;

Позичальниками фонду є крім підприємств АПК також трейдери по поставках матеріально-технічних ресурсів в рамках пріоритетних програм визначених на конкурсних засадах міжвідомчою радою фонду. Кредити надаються із врахуванням кредитоспроможності позичальників.

Кредитні ресурси надаються тільки під ліквідну заставу, страхування або поруку третіх осіб. З метою забезпечення гарантій повернення кредитів міжвідомчою Радою фонду визначаються уповноважені юридичні особи, які здійснюють відчуження застави в разі неповернення боргу. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, резервуванню, а також не враховуються при визначенні показників ліквідності банку.

Для організації виконання пріоритетних цільових програм (забезпечення сільгосптоваровиробників паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, насінням, сільськогосподарською технікою та запасними частинами) створюються тимчасові координуючі структури (асоціації, консорціуми) за участю обслуговуючих банків, товаровиробників заводів-виготовлювачів, трейдерів, заготівельних та переробних підприємств, які виконуватимуть функції узгодження обсягів і напрямків товарних і грошових потоків, ціноутворення та інших організаційних питань.

Довготривала економічна криза, скорочення рівня інвестування галузей національної економіки зумовили значний моральний і фізичний знос основного капіталу аграрних підприємств. Суттєве зменшення кількості сільськогосподарської техніки зумовлене низькою платоспроможністю більшості господарств, що робить майже неможливим придбання необхідної техніки на умовах одночасної оплати її повної вартості. Це призводить до збільшення навантаження на одиницю технічних засобів виробництва, подовження строків проведення робіт, тривалих простоїв агрегатів з технічних причин. Загальні втрати аграрного сектору, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять за недобором врожаю понад 30%, за перевитратами пального – до 15%. Тому однією з актуальних проблем розвитку аграрних підприємств є оновлення їх основного капіталу на сучасній технічній основі та забезпечення його розширеного відтворення. Важливу роль у реалізації інвестиційних проектів з технічного переоснащення виробництва може відіграти лізинг.

Разом з тим, окремі аспекти цієї багатопланової проблеми залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження. Вітчизняна наука поки що недостатньо опрацювала такі питання як визначення напрямів подальшого розвитку лізингових відносин, їх місце в структурі матеріально-технічного забезпечення відтворення основного капіталу сільського господарства.

 

Лізинг займає значне місце на світовому ринку капіталів, у деяких розвинутих країнах світу його частка складає більше ніж 30% нових інвестицій. Нині лізинг являє собою форму організації надання фінансової послуги. Вперше вона  була надана клієнтам у 1952 році незалежною лізинговою компанією в США. Протягом 60-х років лізингова індустрія виникла в Європі та Японії. До 1994 р. лізинговою діяльністю було охоплено понад 80 держав світу. За останні 15 років обсяг лізингових операцій у світі зріс більш як у 5 разів. Ця фінансова форма підприємницької діяльності набула поширення, становлячи серйозну конкуренцію купівлі-продажу майна в розстрочку та різним формам кредитування. Успішний розвиток лізингу пояснюється тим, що основна ідея лізингу – відділення права володіння й користування від права власності.

Узагальнення досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців дозволяє виокремити наступні обставини, які сприяли розвитку лізингових відносин в економічно розвинутих країнах:

- на початок 60-років потреба в інвестиціях в нові машини і обладнання не забезпечувалася лише за рахунок використання власних засобів і традиційних банківських кредитів. Нестача засобів на ринках капіталу заважала розвитку діяльності дрібних та середніх підприємств і змушувала їх до пошуку альтернативних форм фінансування капітальних вкладень;

- посилення конкурентної боротьби між фірмами – виробниками призвела до пошуку нових ринків збуту, нових можливостей розширення товарообігу та ділової активності;

- в умовах загострення конкурентної боротьби і високих темпів науково-технічного прогресу використання більш сучасних машин і обладнання, які постачалися на умовах лізингу, забезпечувало зниження витрат виробництва і підвищення прибутків, що зумовило скорочення періоду технічного переоснащення виробництва.

В економічно розвинутих країнах розвиток лізингових відносин підтримується державою, оскільки вони стимулюють експортну діяльність національних виробників, прискорюють оборотність капіталу, підвищують ліквідність підприємств. Тут лізинг є пільговою галуззю інвестиційної діяльності та особливим видом фінансування. Для держави заохочення лізингу є засобом стимулювання продажу нової техніки, прискорення оновлення виробничих фондів, інтенсифікації розвитку національної економіки й підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. У Франції лізингом задіяно 120 компаній, Німеччині – 96, Великобританії – 68. Обсяг продажу техніки по лізингу компанією “John Deere” досяг 20% від загальної реалізації і продовжує щорічно збільшуватися. За даними Європейського об’єднання лізингових фірм, щорічний обсяг лізингових операцій наприкінці 80-х років становив: у Франції – 6, Швеції – 3, Японії – 50, Австралії – 12 млрд. дол. США. Питома його вага в загальній сумі внутрішніх капіталовкладень становить у Німеччині – 13,8%, Японії – 14,2%, Франції – 18,7%, Великобританії – 27,1%, США – 33,6% (або майже 130 млрд. дол.). В структурі лізингових послуг частка сільського, лісового і рибного господарства залишається невисокою і становить близько 3%. Але в усіх економічно розвинених країнах ринок аграрних лізингових послуг залишається стабільним, а лізингова діяльність – ефективною формою фінансування виробництва. В світовій практиці лізинговий бізнес  здійснюють в основному великі компанії. Значна частка американських лізингових компаній була створена головними виробниками устаткування, інша – комерційними банками.

Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, який передбачає участь у лізинговій угоді лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) майна. Склад учасників угоди скорочується до двох, якщо продавець і лізингодавець або продавець і лізингоодержувач є однією особою. При реалізації проекту з великою вартістю число учасників збільшується у результаті залучення лізингодавцем до угоди нових джерел: фінансових коштів, банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо.

Аналізуючи сутність лізингу, слід зазначити, що в даній формі спостерігається суперечливий характер економічних відносин. Лізинг органічно поєднує орендні відносини з використанням механізму кредиту. Оренда завжди включається до лізингової угоди як обов’язковий елемент, внаслідок чого в деякій частині комплексу лізингових відносин спостерігається спільність оренди і лізингу. Лізинг – споріднена з орендою, але більш складна форма господарських зв’язків. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець спеціально його купує (часто за безпосередньою вказівкою майбутнього лізингоодержувача) у виробника або іншого власника.

Світовий досвід вказує на такі відмінності оренди від лізингу:

- договір лізингу тристороння угода, в якій на відміну від договору оренди, крім орендодавця і орендаря, існує і третя сторона – постачальник;

- орендодавець несе відповідальність за устаткування, а лізингодавець – ні;

- на відміну від орендаря лізингоодержувач зобов’язаний здійснювати не тільки поточний, але і капітальний ремонт об’єкту лізингу;

- в лізинг найчастіше передається в користування нове, спеціально придбане для цього майно на замовлення майбутнього лізингоодержувача, тоді як орендодавець передає в оренду наявне у нього майно;

- договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на весь строк служби устаткування;

- орендодавець несе повну відповідальність перед орендарем за несвоєчасне надання останньому майна в користування, за виявлені дефекти в об’єкті оренди та ін. За лізинговим договором за порушення аналогічних умов несе відповідальність виробник устаткування.

Надаючи майно на визначений термін у тимчасове користування, власник у встановлений строк отримує власність у зворотному порядку, за надані послуги він отримує винагороду у вигляді комісійних. Цим забезпечується реалізація принципів кредитних відносин: терміновість, зворотність, платність. За формою лізинг також схожий з інвестиціями капіталу, оскільки лізингодавець і лізингоодержувач оперують капіталом не тільки в грошовій формі, а й формі основних виробничих фондів, що зближує лізинг з процесом інвестування. Проте лізинг має наступні переваги над іншими формами інвестиційної діяльності:

- використання нової дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових коштів;

- підприємства мають можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів не у валюті, що викликає певні складнощі, а машинами і устаткуванням, необхідним для виробничої діяльності;

- підприємству простіше одержати об’єкт лізингу, ніж комерційний кредит на його придбання. Оскільки об’єкт лізингу виступає як застава;

- лізинг передбачає повне кредитування і не потребує негайної виплати лізингових платежів. Контракт укладається на повну вартість майна а платежі починаються після поставки майна лізингоодержувачу або пізніше;

- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості;

- порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними, річними тощо, сума платежів – постійною або плаваючою, а при її визначенні враховується сезонність використання об’єкта лізингу);

- придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

- лізингоодержувач може розраховувати на отримання від лізиногодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

- лізинг дозволяє підприємству запобігти втратам, пов’язаним з моральним старінням машин і устаткування, та сприяє використанню найновіших елементів капіталу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

- у багатьох країнах встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди).

Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв’язок між ним і споживачами засобів виробництва. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище. Лізингодавець також отримує від лізингових операцій високий прибуток. Якщо лізингодавцем виступає банк, то за лізинговими угодами розширюється коло банківським операцій, зростає число клієнтів і, відповідно, збільшуються отримувані доходи.

Лізингові угоди розширюють зовнішньоекономічні зв’язки, сприяють інтегруванню країни у світову економіку.

Згідно з чинним законодавством України відповідно до особливостей здійснення господарських операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий і оперативний. В результаті укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкту, визначеної в укладеному договорі. Фінансовий лізинг повністю погашається, тобто лізингодавець одержує платіж, що дорівнює повній вартості об’єкта. Після закінчення терміну фінансового лізингу лізингоодержувач набуває право власності на об’єкт лізингу зі сплатою його залишкової вартості.

Оперативний лізинг передбачає фізичну передачу лізингодавцем у платне користування лізингоодержувачу основних засобів на строк, який має бути  не меншим строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу. Після завершення договірного строку оперативного лізингу об’єкт підлягає фізичному поверненню лізингодавцю і обов’язково має залишкову вартість. Нині в українських банках у більшості випадків використовують фінансовий лізинг як послугу, яка полягає у тому, що банк сплачує постачальнику вартість устаткування, замовленого клієнтом, передає його в оренду, і у вигляді періодичних лізингових платежів повертає витрачені кошти та забезпечує певний рівень доходності.

Ефективність лізингової діяльності залежить від розуміння сутності при­роди аграрного лізингу щодо створення стабільних умов переозброєння галузі та, в силу цього, специфічних особливостей його практичного застосування. Тобто у широкому розумінні лізинг в аграрному секторі економіки – відносини між учасниками операцій щодо ведення ефек­тивної діяльності, яка базується на фінансово-організаційній та фінансово-опера­ційній сукупності відносин із наступним розмежуванням капіталу-власності й ка­піталу-функції, основною метою якого є структурна перебудова основних фондів у галузі.

Лізингові відносини потребують гарантій, які закріплюються угодою про страху­вання. Це угода, за якою страхова компанія зобов'язується виплатити страхувальнику-підприємцю страхову суму на випадок одержання збитку. Об'єктом страхування виступають урожай сільськогосподарських культур, худоба, будівлі, техніка та інше майно, яке в процесі експлуатації внаслідок стихійних лих (пожежі, вибуху, повені) може бути знищено або пошкоджено. Страхова компанія через сплату лізингодавцем і лізингоодержувачем страхових внесків одержує гарантовану можливість розширю­вати статутний капітал та ефективніше вести свою діяльність. У процесі проходження цих етапів лізинг у галузі набуває двох основних його форм – фінансового й оперативного. Для них характерні певні основні ознаки, сис­тематизація яких подана на рисунку 1.

Поділяємо думку вчених стосовно недоцільності зіставлення термінів фінан­сового й оперативного лізингу зі строком амортизації, оскільки при цьому унеможливлюється в короткі терміни за 5-6 років переоснащення підприємств. Суб'єктам лізингу доцільно самим визначати строки дії договорів відповідно до терміну приско­реного нарахування амортизації.

 


Рис. 1. Систематизація основних видів лізингу за ознаками їх взаємовідносин

 

Дослідженням установлено, що через лізинг фінансується значна частка ка­пітальних витрат на оновлення техніки, доцільність яких повинна визначатися ефектом від її впровадження в практику. Ефективність лізингу пропонується оцінювати періодом його окупності, який мож­на визначити за формулою:

 

 

де  Тол  - термін окупності лізингу;

- сума грошових надходжень без оподаткування;

- сума затрат на експлуатацію та обслуговування технічних засобів;

- сума амортизаційних відрахувань за рік;

- сума капітальних вкладень лізингоодержувача;

t  - термін, за який проводиться розрахунок окупності лізингу;

d - ставка дисконту за користування позичковим капіталом.

Ставка дискотування, що характеризує вартість позичкового капіталу, повинна відповідати відсотковій ставці банківського кредиту та визначатися за угодою між лізингоодержувачем і лізингодавцем.

Слід враховувати, що такий підхід базується на об'єктивному врахуванні певних умов оцінки:

- фінансового стану підприємства;

- доцільності його участі в інвестиційній діяльності;

- необхідних ресурсів і джерел їх фінансування для зміни зношеної техніки;

- окупності та рентабельності лізингу тощо.

 

Отже, для стимулювання розвитку лізингу в Україні необхідно:

- вирішити питання стабільного та поміркованого оподаткування, яке зможе зацікавити великі іноземні лізингові компанії, що мають сучасні високотехнічні об’єкти лізингу для переоснащення підприємств держави. У всіх розвинутих країнах лізингові угоди підпадають під систему пільгового оподаткування. В Україні близько половини всіх кредитів лізингоодержувачі не повертають взагалі, а решту, як правило, віддають, але не за рахунок реалізації лізингових проектів;

- законодавче стимулювання розвиток конкуренції між лізинговими компаніями змусить лізингодавців знижувати лізингові ставки;

- необхідно удосконалити механізм гарантій повернення лізингових платежів, у тому числі процедури вилучення техніки у неплатників;

- розвиток лізингу може бути певною мірою реалізований за умови активнішого втручання держави в даний процес. Насамперед необхідно значно збільшити фінансові ресурси на формування державного лізингового фонду;

- незважаючи на ряд переваг, лізинг – найдорожчий спосіб залучення коштів. А отже, в основі лізингу повинне бути дешеве джерело грошей.

Таким чином, сутність лізингу, його економічне підґрунтя дають право вважати, що лізинг – вид фінансових послуг, який необхідний підприємствам на сучасному етапі розвитку економіки, яка потерпає через відсутність коштів та неплатежів. За його допомогою можливе вирішення основних проблем з науково-технічної перебудови галузей сільського господарства.

 


Остання зміна: четвер, 28 вересня 2023, 14:14
Accessibility
Скинути все

Шрифти

Розмір шрифта

1

Колір тексту

Колір тла