Практичне заняття

Практичне заняття №1

 

Тема лекції. Методика оцінки економічної ефективності виробництва.

Тема практичного заняття. Взаємозв’язок понять у калькуляції маржинального доходу та виробничому плануванні. Обчислення показників ефективності виробництва для різноманітних виробничих процесів.

 

Питання, що виносяться на розгляд.

1.     Суть виробничого процесу, розмежування процесів виробництва.

2.     Величини для визначення виходу продукції (Output).

3.     Величини для визначення використання засобів виробництва (Input).

4.     Масштаби оцінки виробничих процесів: продуктивність, інтенсивність, рентабельність.

5.     Показники продуктивності.

6.     Показники інтенсивності.

7.     Показники рентабельності.

 

Практичні завдання.

Оцінка ефективності виробничих процесів

Поріг рентабельності (поріг прибутку)

Виробничий процес можна назвати рентабельним, якщо використовувані виробничі ресурси (власні і позичкові) відповідно окупаються. Це може бути досягнуто у тому випадку, якщо вартість виробленої продукції певного виробничого процесу перевищує вартість витрат на її виробництва. Стосовно одиниці продукції поріг рентабельності означає, що витрати (на 1 одиницю, одиничні витрати), не перевищують ціну на продукцію.

Порогом рентабельності називають ціну, при якій усі витрати покриті. Якщо ціна перевищує поріг рентабельності, то досягається підприємницький прибуток. Тому, поріг рентабельності також називають і порогом прибутку. Для цього поняття часто використовують термін довгострокова нижня межа ціни, хоча часткові накладні витрати тут не завжди враховуються.

Визначення порога рентабельності вимагає повного віднесення витрат до носія витрат (розрахунок повних витрат). На практиці усі витрати (включаючи альтернативні витрати), пов'язані з виробництвом певної продукції, розраховуються на одиницю продукції і зіставляються з ціною на неї. Таким чином, поріг прибутку вважається досягнутим, якщо ціна на продукцію дорівнює виробничим витратам одиниці продукції. Якщо ж ціна перевищує виробничі витрати, то їх різниця є підприємницьким прибутком.

Статті, що враховуються при розрахунку повних витрат:

·        пропорційно-змінні спеціальні витрати

Витрати оборотних засобів (споживані блага, авансовані витрати) а також:

-        якщо мова йде про чужі (оплачувані) виробничі ресурси: заробітна плата, відсотки на живі і оборотні засоби, орендна плата (за основні засоби і т.д.) виплати

-        якщо мова йде про власні (неоплачувані) виробничі ресурси: ставка заробітної плати, відсоткова ставка на живі і оборотні засоби, а також альтернативні витрати с.-г. угідь, основних засобів і т.д.

·        постійні спеціальні витрати

амортизація, утримання, відсотки або відсоткова ставка на основні засоби (будинку, споруди, техніка)

·        часткові накладні витрати господарства

змінні і постійні витрати, що не можуть бути віднесені до конкретного виробничого процесу (загальногосподарські страховки, виплати, заробітна плата, витрати короткотермінових і довготермінових виробничих засобів). Віднесення накладних витрат по виробничих процесах відбувається по визначених ключах.

Якщо існує можливість альтернативного використання основних засобів (продаж, здача в оренду), то з двох видів витрат (постійні й альтернативні) вибирають більш високі.

Якщо розглянуті витрати служать виробництву не одного, а декількох видів продукції (сполучене виробництво), то не можна відносити їх до одного з вироблюваних видів продукції. Наприклад в молочному скотарстві, виробляється не тільки молоко, а також молодняк і яловичина. Тому при визначенні одиничних витрат молока, загальні витрати знижують на вартість побічної продукції.

Даний метод хоча і застосовується на практиці, має все-таки свої недоліки. При корегуванні витрат з урахуванням вартості побічної продукції, встановлюють, що дана вартість відповідає витратам виробництва побічної продукції. Оскільки дане твердження не відповідає дійсності, необхідно розглядати цей розрахунок як наближений.

Чисте рознесення витрат на побічну продукцію як правило не можливе, або проводиться довільно. Рішенням для даного випадку є розгляд основної і побічної продукції в одному пакеті, як це наприклад відбувається при розрахунках маржинального доходу.

 

Розрахунок повних витрат у сільському господарстві піддається справедливій критиці. Основні його моменти в основному відносяться до поділу накладних витрат, а також до застосування середніх загальних витрат одиницю як основи для застосування в сільськогосподарському підприємстві.

Витрати виконання робіт, (особливо робочої сили), у багатьох випадках не можуть бути чітко розраховані для окремих частин господарства, тому що вони не відносяться тільки до одного виробничого процесу. У багатогалузевому господарстві необхідно відмовитися від рознесення накладних витрат на окремі виробничі процеси при проведенні розрахунків рентабельності. Повне, достовірне рознесення витрат на кожну одиницю продукції можливе лише в одногалузевому господарстві.

Наступна проблема пов’язана з альтернативними витратами для власних ресурсів: їх розмір важко визначити, тому що вони залежать від обсягу виробництва (див. мал.2). Точне їх визначення, вимагає розгляду цих витрат на загальногосподарському рівні (наприклад господарське планування на базі маржинальної калькуляції).

Якщо в багатогалузевому господарстві все-таки проводиться розрахунок витрат на один вид продукції, то необхідно розглядати його як приблизний.

Навіть якщо існувала б можливість чіткого віднесення витрат, одиничні витрати виведені з розрахунку повних витрат мають обмежене значення.

Поріг виробництва

Розрахунок порогу виробництва, як і розрахунок порогу рентабельності є чистим розрахунком витрат, що враховує тільки витрати пов'язані з виробництвом (розрахунок часткових витрат по маржинальному принципу). У зв'язку з цим відпадає недолік розрахунку повних витрат (віднесення постійних і накладних витрат на одиницю продукції) і ефективність застосування отриманих граничних значень значно зростає. Вона полягає насамперед у тому, що (принаймні середньо і довготерміново) рентабельність визначеного виробництва залежить не від повних витрат, а від змінних, тому що частина повних витрат існує не залежно від того, здійснюється виробництво чи ні і тому не впливають на прийняття рішень.

Поріг виробництва відповідає на запитання, чи має подальше виробництво певної продукції (або його розширення) короткотерміновий економічний зміст чи ні. Він означає точку, починаючи з якої гранична вартість даного продукту перевищує граничні витрати що виникають при його виробництві і тим самим граничний прибуток знаходить позитивне значення. Відносно одиниці продукції це означає, що граничні витрати нижче ніж ціна на продукцію. Поріг виробництва є, таким чином, нижньою межею ціни виробництва.

У калькуляційній практиці при розрахунках порога виробництва визначають проміжні суми. Це підвищує наглядність розрахунків і дозволяє проводити більш глибоку інтерпретацію:

Змінні спеціальні витрати виробництва (включаючи витрати на використання оборотних засобів; без зар. плати й альтерн. витрат) за мінусом вартості побічної продукції (за умови її існування)

=  Змінні витрати I (Поріг виробництва I)*

+ Витрати виконання робіт (зар. плата включно супутні витрати, ставка зар. плати)

=  Змінні витрати II (Поріг виробництва II) *

+  Альтерн. витрати предметів осн. засобів і прав

=  Змінні витрати III (Поріг виробництва III) *

*)  Земінні витрати / Кі-ть продукції  = Поріг виробництва (короткотермінова нижня межа)

Маржинальний доход

Методика маржинальної калькуляції базується на принципі граничних вартостей. Вона однозначно враховує вихід продукції (Output), і використання виробничих засобів (Input). Основною її метою є визначення внутрішньогосподарського конкурентного показника для виробничих процесів при прийнятті рішень у плануванні. У залежності від застосовуваної методики планування, розрізняють три методи проведення маржинальної калькуляції: методично дійсний маржинальний доход, маржинальна калькуляція по практичному методу і стандартний маржинальний доход.

Методично дійсний маржинальний доход

Оптимізаційні розрахунки (програмне планування, лінійне програмування) вимагають, щоб маржинальний доход розраховувався чітко у відповідності до економічної теорії. Методично дійсний маржинальний доход є різниця між граничною вартістю і граничними витратами.

По відношенню до окремого виробничого процесу виникають наступні питання:

а)      Який розмір додаткової продукції (Output), приносить процес при розширенні виробництва на одну одиницю?

б)      Які витрати (Input), виникають при розширенні виробництва на одну одиницю?

Гранична вартість як правило легко піддається вимірюванню, тому що обсяг продукції зростає пропорційно розширенню виробництва. В основному, при визначенні методично дійсного маржинального доходу оцінюється тільки товарна продукція (виручка від реалізації).

Напівфабрикати враховуються в натуральному вираженні, а не оцінюються вартістю заміни або вартістю врожаю і не додаються до виручки від реалізації. Звідси випливає, що потреби інших виробничих процесів також враховуються у фізичних величинах. Виручка від реалізації визначеного процесу одержується в остаточному підсумку з вартості основної і побічної товарної продукції.

Які статті витрат при розширенні виробництва відносяться до змінних витрат, а які залишаються постійними встановити неможливо.

Звичайно існують витрати, що, як правило завжди змінні (наприклад насіння, засоби захисту рослин, змінні витрати механізації, концентровані корми і ремонт основного поголів’я), однак цілий ряд витрат можуть бути, у залежності від ситуації прийняття рішень постійними або змінними. Це залежить від ситуації планування (період планування, наявність постійних ресурсів, рівня розширення виробництва), і того якою мірою виникають витрати (амортизація, утримання, витрати на використання капіталу, орендна плата) для додатково необхідних с.-г. угідь, будинків , споруд, техніки і т. д. Граничні витрати постійних і тим самим обмежених ресурсів, враховуються тільки при оптимізації виробничого напрямку (альтерн. витрати).

Маржинальний доход розраховується, отже, таким чином:

 Виручка від реаліз.  (де напівфабрикати не враховуються в грошовому вираженні)

         -  Змінні витрати   (як пропорційні так і непропорційні)

        =  Маржинальний доход

Звідси випливає, що маржинальний доход є внеском

a)      у покриття витрат ресурсів, що розглядаються у господарстві як постійні:

Земля:         Орендна плата за ріллю, луги

Праця:         Зар. плата постійних/усіх працівників

Капітал:      Амортизація, утримання, відсотки, оренда будинків, техніка, права на

                        постачання і позички

б)      для утворення прибутку й оплати "неоплачених" власних виробничих ресурсів:

Капітал:     Нарахування відсотків на власний капітал (вкл. власн. земля)

Праця:       Ставка зар. плати неоплачуваної (сімейної) робочої сили

Менеджмент:   Оплата підприємницької діяльності керівника господарства

Обережно: Як постійні ресурси враховуються лише ресурси що залишаються в конкретному випадку незмінними.

Отже, маржинальний доход показує, який внесок вносить визначений виробничий процес в окупність постійних ресурсів (див. мал. 3 і 4) і в такий спосіб є реальним показником для визначення, у розрахунках оптимізації, відносної економічної переваги виробничих процесів. При цьому, найкращим процесом є той, у якому досягається найвища окупність обмеженого ресурсу.

Тому показником  конкурентноздатності господарських виробничих процесів є окупність ресурсу:

Приклад: прибуток на 1 га угідь, на 1 люд.-годину, на 1 скотомісце, на 1000 грн зворотного капіталу (якщо капітал розглядається як постійний ресурс), і т.д.

Зі зростанням періоду планування або прогресуючим розширенням виробничого процесу, все більше витрат стають змінними, і маржинальний доход відповідно знижується. На малюнку 1 для ілюстрації, поряд з виручкою від реалізації показаний і маржинальний доход. Звідси чітко видно, що маржинальний доход дійсний тільки для визначеної області розширення виробничого процесу і крім того залежить від періоду планування.

Як показник для міжгосподарського порівняння маржинальний доход не може бути використано, тому що

·        у кожному господарстві своя забезпеченість виробничими ресурсами

·        витрати, що враховуються, не можуть бути однаково встановлені

Приклад: Зернове господарство цілком забезпечене власною технікою і виконує всі роботи використовуючи власних працівників. Друге господарство, на відміну від першого, на всіх посівних площах користується послугами машинно-тракторної станції (МТС), третє ж господарство користується послугами МТС на більшій частині посівних площ. Маржинальні доходи цих господарств протиставлені зовсім різним забезпеченням ресурсами і тим самим різним рівням постійних витрат.

Маржинальний доход являє собою, таким чином, чисто внутрішньогосподарський показник ефективності. Для забезпечення можливості горизонтального порівняння господарств, використовується стандартний маржинальний доход (див. підпункт 4.3.3. стандартний маржинальний доход).

Через різнобічність методично дійсного маржинального доходу, його застосування в практиці планування дуже складне. Тому був розроблений спрощений метод, що одержав широке поширення в економічному консалтингу.

 

Окупність виробничих ресурсів

Окупність ресурсів показує винагороджуваність даного ресурсу через визначений виробничий процес. Розрахунок окупності будується на розрахунку повних витрат (див. поріг рентабельності), але враховує вартості всіх виробничих ресурсів виробничого процесу:

 

    Вартість виробленої продукції

–  Загальні  витрати виробництва *, без врахування витрат ресурсу для якого ведеться розрахунок

=  Окупність ресурсу всього

/  Кількість використаного ресурсу

=  Окупність одиниці ресурсу

*) включно альтернативні витрати

Окупність ресурсів розраховується поступово для землі (грн на 1 га), загальних затрат праці (грн на 1 люд.-год.) і для загального капіталу (грн на 100 грн в середньому вкладеного капіталу). Також можливе, використання ресурсів далі диференціювати і розрахувати окупність для інших ресурсів:

 

Самостійна робота.

Структура і тенденції розвитку галузі рослинництва (систематизація культур, культури орного землеробства, структура і зміна землекористування, зміни у співвідношеннях доходів і витрат).

Біологічні і виробничо-економічні основи розвитку рослинництва (форми організації землеробства, господарське використання кормових угідь, взаємозв’язок між культурами у сівозміні)