ЛЕКЦІЯ 2. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності. 
2. Основні поняття менеджменту 
3. Менеджери та підприємці. Рівні управління.
4. Методи дослідження.

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності. 

Рис. 1.1 Підходи до визначення менеджменту

Як видно із даної моделі, існує шість різних підходів до визначення терміну “менеджмент”:

1. Менеджмент як функція. Перш за все менеджмент розглядається як особливий вид людської діяльності, спрямований на досягнення визначеної мети або цілей організації.

2. Менеджмент як процес – відображає прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати всі види діяльності пов’язані з управлінням у єдиний безперервний ланцюг.

3. Менеджмент – це орган або апарат управління сучасними організаціями, його завдання – ефективно використовувати і координувати всі ресурси для досягнення мети.

4. Менеджмент – це категорія людей, які управляють організацією. Вони забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають поставленій меті.

5. Менеджмент як мистецтво управління – це процес ефективного використання теоретичних знань у практичній діяльності, сукупність прикладів, зразків, еталонів кваліфікованого вирішення управлінських проблем у різних ситуаціях.

6. Менеджмент як наука має свій предмет і методи його вивчення, свої специфічні проблеми і підходи до їх розв’язання. Наукову основу цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент як наука пояснює природу управлінської праці, встановлює причинно-наслідкові зв’язки, виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей є більш ефективною. Наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони, закономірності, функції, принципи та методи управлінської діяльності.

Загалом наявність багатьох підходів до розгляду менеджменту спричинили появу більш ніж трьохсот визначень менеджменту, згідно яких менеджмент – це:

самостійний вид людської діяльності, професійно спрямований на досягнення цілей організації шляхом використання різного роду ресурсів із застосуванням принципів та методів наукового управління;

спосіб та манера спілкування з людьми;

влада та мистецтво керівництва;

вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу служб та працівників;

органи управління, адміністративні одиниці;

наука про управління.

Окремі дослідники вважать, що в англійську мову слово «менеджмент» потрапило разом з норманами, після завоювання Англії у 1066 році, й тоді воно мало форму старофранцузького слова ménagement – «мистецтво супроводжувати, скеровувати», походячи з латинської мови від виразу manu agere – «вказувати рукою».

Таким чином, з однієї сторони, існує тотожність понять «менеджмент» та «управління», але водночас не можна вести мову про їх абсолютну ідентичність. Якщо менеджмент традиційно розглядається як універсальний вид людської діяльності, в ході якого будь-яка комерційна і некомерційна організація спрямовується на досягнення поставлених цілей, ефективне використання ресурсів і високу продуктивність праці, то управління є властивістю, притаманною будь-якій системі, яка дозволяє розпізнати сукупність елементів як ціле.

Розрізняють управління в біологічних, соціальних, економічних, політичних, технічних, кібернетичних та інших системах. Іншими словами, поняття управління є ширшим і охоплює системи живої та неживої природи, а менеджмент – його різновидом, концентруючись на управлінні соціотехнічними системами, тобто такими, в яких жива праця людей поєднується з використанням засобів і предметів праці, а результати діяльності таких систем мають суспільну цінність. Найпростішу систему управління утворюють об’єкт управління та пов'язаний з ним орган управління – суб’єкт. Зв’язки між ними бувають прямими і зворотними: прямим зв’язком передаються керуючі команди (накази і розпорядження), а зворотнім – відомості про стан об’єкта.

Суб’єкт управління або керуюча система – фізична особа чи організація (група осіб чи юридична особа), яка приймає рішення та керує процесами чи відносинами шляхом здійснення владних впливів на об’єкт управління. Основою владного впливу суб’єкту управління на об’єкт є організаційно-розпорядчі, економічні та морально-етичні важелі впливу.

Об’єкт управління або керована система – це те, на що спрямований владний вплив суб’єкту управління (інформація, люди, процеси). Відносини між суб’єктом і об’єктом управління у загальному вигляді можна представити так, як це показано на рисунку 1.2.

Що ж стосується терміну «керівництво», то він означає групу осіб в організації, які наділені владними повноваженнями, а «керування» означає ще й роботу, пов’язану з управлінням технічним устаткуванням. З’ясувавши значення та походження основних термінів, які описують процес управління, варто перейти до питання більш складного: чим є менеджмент - наукою чи мистецтвом?

а) є сферою людської діяльності; 
б) утворює нові та систематизує існуючі знання про суспільну діяльність (тобто управління соціотехнічними системами);
в) формує уявлення людей про середовище, у якому відбувається взаємодія між людиною та технологічним обладнанням; 
г) втілюється в практику ведення бізнесу завдяки отриманим від досвіду та рекомендацій результатам.

Але чи є менеджмент мистецтвом?

Менеджмент — це управління соціально-технічними системами, яке полягає у здійсненні процесу планування, організації, мотивації та контролю діяльності організації з метою ефективного та результативного виконання завдань.

2. Основні поняття менеджменту

Розвиток традиційного управління призвів до виникнення наукової дисципліни – менеджменту, яка має свій предмет, метод і теорію, а також ряд інструментів та інших специфічних понять.

Предметом науки менеджмент є управлінська діяльність та організаційно-економічний механізм її здійснення. Теоретичне вивчення менеджменту ґрунтується на системі управління, головними елементами якої є:

- апарат управління (менеджери);

- механізм управління (зв’язки і методи);

- процес управління (функції);

- засоби що забезпечують процес управління (інформаційні носії та технології);

- шляхи вдосконалення управління (управлінські нововведення).

 Менеджмент використовує багато різних інструментів в процесі своєї діяльності, проте їх спільною основою є :

Ієрархія – являє собою систему підпорядкування нижче стоячих підрозділів вищестоячим.

Ринок – це сукупність взаємопов’язаних елементів, що впливають на організацію, фірму, підприємство як із середини так і ззовні.

Організаційна культура – характеризує визначенні як в суспільстві так і окремо в кожній організації правила, стандарти та норми поведінки і моралі.

 Однією з основних умов управління є взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління. Ця взаємодія визначає активних та пасивних учасників управлінського процесу. В цьому контектсі те, на що спрямовується управлінська діяльність є об’єктом управління, і, відповідно, той, хто здійснює управлінський вплив є суб’єктом управління.

Об’єктами управління є різноманітні форми суспільних відносин, поведінка і діяльність людей у різних організаціях, матеріали та грошові ресурси.

Суб’єктом управління може бути окрема людина або група людей, які оформляються у вигляді посади або сукупності посад і утворюють управлінські підрозділи. Основою будь-якого суб’єкту управління є дія конкретних людей.

Для того, щоб взаємодія між суб’єктами і об’єктами управління була ефективною – необхідно дотримуватися ряду умов:

суб’єкт і об’єкт управління повинні відповідати один одному;

в межах єдності суб’єкта і об’єкта управління останній повинен мати відносну самостійність;

суб’єкт і об’єкт управління мають взаємодіяти між собою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв’язку та відповідним чином реагуючи на управлінську інформацію, одержану одне від одного.

3. Менеджери та підприємці. Рівні управління.

Менеджмент є невід’ємною частиною сучасного бізнесу. Бізнес, або, іншими словами, підприємництво, співвідноситься з менеджментом як об'єкт управління співвідноситься із суб’єктом, тобто менеджмент та підприємництво є двома різними аспектами того ж самого процесу суспільної взаємодії.

У загальному виді, менеджер – це учасник організації, який поєднує і координує роботу інших її членів. У більшості випадків менеджер виконує управлінські функції в організації, пов’язані з менеджментом персоналу, фінансовим менеджментом, операційним та маркетинг–менеджментом, а також з питаннями корпоративного управління. Управління, як стверджує П.Друкер, є особливим видом діяльності, що перетворює неорганізовану юрбу в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу. Власники бізнесу можуть виступати у ролі підприємців, менеджерів чи рантьє – осіб, які отримують доходи від інвестицій у певний вид діяльності (такими особами можуть бути акціонери або вкладники банків). Власник-менеджер є доволі поширеним явищем в малих та середніх фірмах, особливо на початкових стадіях розвитку нового бізнесу. У той же час, таке суміщення вимагає від власника бути добре обізнаним з технічною стороною діяльності фірми, володіти базовими знаннями з бухгалтерського обліку, фінансів, маркетингу та управління персоналом. Сьогодні говорять, що підприємництво можна розглядати у двох вимірах: як процес та як форму поведінки. Підприємництво як процес означає, що особа чи мала група осіб створюють щось нове, дещо відмінне від того, що існувало раніше, використовуючи для цього ресурси, які мають суспільну цінність.

 Справжній підприємець повинен володіти підприємницьким поведінковим набором та реалізовувати його в процесі своєї діяльності. Але чи означає це, що підприємництво і діяльність професійного найманого керівника є двома різними формами поведінки? Згідно з поширеною у Європі та США теорії стосовно принципів побудови взаємин між менеджментом фірми та власниками, такі взаємини мають розглядатися як відносини «довірителя» (принципала) з його агентом. Перший (власник-підприємець) наймає довірену особу для надання певних послуг та виконання деяких функцій. Надання послуг передбачає делегування агенту частини прав з прийняття рішень, тобто делегування частини функцій з поведінкового набору підприємця. Керівник чи група найвищих посадових осіб фірми у даному випадку будуть виступати у якості довіреної особи, що наймається власником для управління фірмою у його інтересах. Виконавчі керівники призначаються власником, а їх робота оплачується на основі контракту, який укладається між власником-працедавцем та найманим керівником. Разом з тим, практика останніх років свідчить про відсутність згоди між власниками та їх агентами-менеджерами, причиною чого є розбіжність інтересів цих двох груп зацікавлених осіб. Для власників пріоритетом є зростання ринкової капіталізації фірми та дохідності капіталу, тому рішення менеджера мусять бути кваліфікованими та помірно ризикованими. Але ризик суперечить інтересам найманого керівника, оскільки ставить під сумнів його подальшу кар’єру. Високий чи помірний ризик при прийнятті управлінських рішень загрожує знизити ринкову вартість управлінця – успіхи менеджера сприймаються як закономірність, невдачі та фінансові втрати – як результат особистої непрофесійності. Тому інтерес менеджера полягає перш за все у збільшенні власного людського капіталу, інакше кажучи – у збереженні та посиленні власних позицій на ринку праці. Людський капітал вимірюється сумою винагороди, що очікується за всі прийдешні роки кар’єри керівника.

 Рівні управління. Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників.

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:
1. менеджер має хоча б одного підлеглого;
2. менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;
3. менеджер отримує певні повноваження та приймає в їх межах рішення, що матимуть наслідки для інших співробітників організації. 
Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів. Одночасно організація є і частиною (елементом) системи більш високого порядку - зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки). Зовнішнє середовище опосередкованого впливу - економічна, соціальна, політико-правова, технологічна, екологічна, міжнародна компоненти тощо.

Все це і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту (рис. 1. 3): виробничий менеджмент; фінансовий менеджмент; управління персоналом; управління дослідженнями та розробками; облік; маркетинг; загальна адміністрація.

Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною); 2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому.

Рис. 1.3. Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

Отже, управління є істотно важливою діяльністю для організації. Майже в усіх організаціях можуть бути виділені три основні ієрархічні рівні: низова ланка (технічний рівень управління), середня ланка (управлінський рівень) та вища ланка (інституційний рівень). Виключення становлять невеликі організації (кілька осіб) з плоскою (неієрархічною) структурою управління – де є один керівник та кілька працівників. Всі інші організації – від середньої школи до Кабінету Міністрів, й від тролейбусного депо до корпорації «Дженерал Електрик» - можуть бути поділені на три основні управлінські рівні, як це представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Рівні управління в організації

Керівники низової ланки. Ті, кого називають керівниками низової ланки або операційними керівниками утворюють організаційний рівень, який знаходиться безпосередньо над робочими й іншими працівниками (не управителями). Молодші керівники здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань, збирають та передають інформацію про правильність їх виконання. Для цих керівників важливими професійними вимогами є наявність технічних навичок (керівник має бути найкращим фахівцем серед підлеглих), навички спілкування (комунікаційні), здатність планування робіт на перспективу.

Керівники вищої ланки. Вищий організаційний рівень — керівництво вищої ланки — найменш чисельна група менеджерів в організації. Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі — це голова Ради, президент, віце-президент, директор або ректор. Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому або для основної частини організації, планують і визначають розвиток організації на багато років вперед. Вважають, що керівники вищої ланки планують свою діяльність та діяльність організації на періоди від 5 до 50 років.

Навичками ми будемо називати автоматизовані уміння людини, тобто ті, для виконання яких вона не має прикладати особливих зусиль і які виконуються нею автоматично.

Комунікаційні навички – здатність передавати й сприймати інформацію, яка забезпечує ефективність і результативність у відносинах з іншими людьми (підлеглими, керівниками, колегами та сторонніми особами).

Технічні навички – навички, що охоплюють знання та майстерність у деякій спеціалізованій сфері.

Концептуальні навички – здатність мислити та обдумувати абстрактні ситуації, бачити організацію як єдине ціле та взаємозв’язок між її окремими підрозділами, а також визначати місце організації у середовищі, у якому вона функціонує.

Ролі менеджерів в організації.

Крім відмінностей у навичках та рівні владних повноважень, керівники в організації відрізняються ще й ролями, які виконуються ними в кожний конкретний момент часу. Відповідно до досліджень Генрі Мінцберга, керівники в організаціях виконують міжособистісні, інформаційні ролі та такі, що пов’язані з прийняттям рішень. Роль – це набір певних правил поведінки менеджера, які визначаються умовами його діяльності та очікуваннями оточення (підлеглих та інших керівників).

Однак крім формального очолювання компанії керівник має бути й лідером. Виконуючи цю роль, керівник реалізує функцію керівництва, займає активну позицію в компанії та зменшує протиріччя між найманими працівниками та цілями організації.

Менеджер є центром, до якого звертаються різні співробітники. Керуючи людьми, менеджер отримує безліч інформації стосовно різноманітних аспектів діяльності організації, і уся ця інформація має бути сприйнята ним, опрацьована та передана кінцевим одержувачам (виконавцям). Тому менеджери виконують ролі посередників (зв’язкових), розбудовуючи та підтримуючи комунікаційні мережі з числа зовнішніх та внутрішніх контактів, які забезпечують успішність організації. У інформаційній ролі спостерігача керівник шукає різноманітну внутрішню й зовнішню інформацію, яка дозволяє зрозуміти організацію та її оточення.

Рис. 1.5 Функціональні ролі керівників

У ролі інформатора керівник передає важливу інформацію членам організації у вигляді фактів та власного тлумачення даних, отриманих з різних джерел.

У ролі оратора менеджери опиняються в силу спілкування з іншими людьми (не обов’язково своїми підлеглими) та необхідності ефективної передачі своєї точки зору. Дії менеджера-оратора пов’язані із передачею інформації іншим людям про плани організації, її політику і стратегію, дії та їх результати (досягнення і помилки). У цій ролі менеджери (керівники) створюють образ організації.

Менеджери-підприємці, як ми вже зазначали, називаються інтрапренерами. Вони займаються пошуком можливостей і загроз всередині і поза межами організації, ініціюванням змін та управлінням ними у відповідь на можливості та загрози.

Діяльність менеджера завжди пов’язана з прийняттям рішень та розподілом ресурсів. Складність цієї діяльності полягає в тому, що потреби (попит на ресурси) у більшості випадків перевищують пропозицію, до того ж найбільш цінні ресурси завжди є й найбільш дефіцитними. Задовольнити потреби всіх не є можливим, але треба вчитися розподіляти обмежені ресурси таким чином, щоб їх використання дало найбільший ефект (зиск) для організації. Тому роль розподілювача передбачає ефективне управління обмеженими ресурсами всіх видів з метою виконання результативного виконання працівниками функціональних завдань.

4. Методи досліджень в менеджменті.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.