Лекція 15. Аксіологія: цінність буття та стратегії майбутнього

АКСІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО ЦІННОСТІ

Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом. Вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.

Аксіологія - філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

В українській мові у тому самому значенні, що термін «цінність» вживається термін «вартість».

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це — природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, вітальні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є певні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія, їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії), їх антиподами є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.

Усі ці різноманітні предмети і феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Цінність - феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги суб'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повітря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні.

У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від свідомості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що суб'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єкти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-поміж інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єктивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чому свідомо надають перевагу.

Відмінність між обома підходами не така вже й суттєва, оскільки корисні копалини, чисте повітря, душевний комфорт, мир, моральні ідеали є цінностями для них обох. Однак об'єктивістська позиція передбачає, що цінності існують об'єктивно, незалежно від свідомості суб'єкта, а він може лише правильно чи неправильно оцінювати, використовувати їх. Суб'єктивістську позицію характеризує визнання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти. Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибудовувалися їх об'єктивістські і суб'єктивістські концепції.

ФІЛОСОФСЬКІ  КОНЦЕПЦІЇ ЦІННОСТЕЙ

Об'єктивістські концепції цінностей. Визнання і сприйняття цінностей з об'єктивістських позицій пов'язане із з'ясуванням, хто визначив цінності, надав значення блага певним феноменам. Прихильники цієї позиції вважають, що джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). Так, представники об'єктивного ідеалізму, неотомізму, а також німецький філософ, який застосував феноменологічний метод Е. Гуссерля у сфері етики, культури, релігії,

На основі вихідних засад об'єктивістських напрямів в Новий час була сформульована концепція природних прав людини, яка задекларувала основні цінності буржуазного суспільства (право на життя, свободу, результати власної праці), хоча ідеалісти виводили ці права від Бога, а матеріалісти - з природи. Ця концепція є яскравим виявом об'єктивізму. Вона проголошує природні права вічними, незмінними, незалежними від свідомості людини, волі законодавців.

Концепцію прав людини, яка ґрунтується на природному праві, визнала ООН, а визнання її світовим співтовариством підважило засади тоталітаризму в колишньому СРСР, відіграло не останню роль в його розвалі.

Суб'єктивістські концепції цінностей. Позиції суб'єктивізму дотримується насамперед психологізм — течія, представники якої визначають цінності через психічні стани суб'єкта. Як відомо, ще софісти проголосили людину, взяту на рівні психічних інтересів, мірилом всіх речей — корисного, справедливого тощо. Найвпливовішою серед сучасних психологістів є концепція засновника прагматизму, американського філософа Чарлза-Сандерса Пірса, який розглядав цінність як те, що задовольняє потребу людини.

До сфери цінностей Кант і його послідовники зараховували вищі цінності, які підносять людину над реальним буттям. На цій підставі вони трактували цінності як те, що повинно бути, не вважали цінностями матеріальні речі, які задовольняють потреби людини.

Близькою до неокантіанської є феноменологічна концепція цінностей. Найчільніший її представник німецький філософ Е. Гуссерль і його послідовники доводили, що цінності конституюються (творяться) трансцендентальним суб'єктом, але вони утворюють самостійну сферу цінностей, яка набуває об'єктивного характеру. Як і математичні предмети, цінності мають вічний і незмінний характер (у цьому їх позиція близька до об'єктивного ідеалізму). Те, що одну і ту саму цінність у різні часи тлумачать по-різному, на думку феноменологів, не заперечує її незмінного і вічного характеру. Це є лише суб'єктивними розуміннями, яких може бути багато, об'єктивної цінності. В такий спосіб феноменологія намагається примирити історизм, мінливість цінностей і твердження про їх вічний і незмінний характер.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цінностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослідження. Людина, яка прямо чи опосередковано визначає цінності, є складною і суперечливою істотою. Вона і свідомо вибирає цінності, і поставлена самою природою в ціннісне відношення до певних речей. Вона є і матеріальною істотою, для якої, наприклад, повітря, вода є базовими цінностями, які забезпечують її існування, водночас вона і духовна істота, яка через утвердження вищих цінностей підноситься над тваринним буттям.

ФУНКЦІЇ ЦІННОСТЕЙ

1. Функція конституювання сенсу життя. З'ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу.

2.  Орієнтаційна функція цінностей.  У житті людини і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообразів досконалих предметів, які орієнтують людину на піднесення над буденною реальністю.

3. Нормативна функція цінностей. Вона тісно поєднана з орієнтаційною функцією. Як відомо, цінності не тільки формують ідеали, вони передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей. Норми — це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу цінності.

Отже, цінності є невід'ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільство духовно.

СТРАТЕГІЯ МАЙБУТНЬОГО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТВА.

Головне стратегічне завдання людства – перетворення біосфери на ноосферу (сферу розумної та передбачуваної регуляції). Звідси необхідність розробки нових наукових програм у зв'язку з альтернативами сучасної техногенної цивілізації, пошуку нових технологій. Значною сьогодні стає роль філософії техніки, її пропаганди в технічних вишах. Новою реальністю стала інформаційна революція. Людина ще не здатна до адекватного перебування навіть у інформаційному суспільстві, тим більше – у “віртуальному просторі буття”. Нова реальність – “віртуальне буття” людини – вже сьогодні показує також і небезпечні грані. Комп'ютерний оптимізм і песимізм сьогодні поки що на рівні сліпі.

Людство на шляху до нової цивілізації . То чи є у людства позитивні перспективи? Широкий міжнародний резонанс викликали низку доповідей Римського клубу, в яких прискіплива увага приділялася глобальним проблемам сучасності, розв'язання яких потребує спільних та невідкладних зусиль усіх держав та народів. Глобальні проблеми загострилися настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства.

До стратегії розвитку людства слід віднести перш за все саме майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалася з погляду проблемності людського існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вигляд. Питання сенсу людської життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень та вказівок. На жаль у працях багатьох сучасних, як західних, так і східних, вчених вирішення найважливіших проблем людства, як і в уявленнях про найближче і віддалене майбутнє людства, єдності немає. Ще нещодавно частина їх відстоювала позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах.

Чимало західних спеціалістів у галузі екології вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом та продовженням життя на Землі. Однак потім і дедалі більше. з'являлося публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства та інших ресурсів не абсолютна, а відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор - американський економіст українського походження Б. Гаврилишин) висувається концепція створення загального "світового порядку", в рамках якого людство може впоратися з наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть у майбутньому.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні у країні соціальних перетворень перебуває у руках людини. Проте складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони людського чинника як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні "небезпечні" висновки та "підводні рифи". Настав час чесно і неупереджено подивитись на цю проблему. Людський фактор - це не лише першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а й одна з історичних причин наших невдач та вражень. А якщо побачити перспективу, то слід усіма силами душі прагнути виховувати духовно розвиненого, достатньо гармонійного людини і творити справді громадянське суспільство, а не його ерзаці заради інтересів найбагатших людей планети.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація, хотілося б вірити в цю думку, знищити відчуження людини від людини, суспільства, природи та від продуктів власної та чужої праці, покладе кінець поділу людства на ворожі класи та соціальні групи, створити реальні умови для саморозвитку і вільного об'єднання з іншими на засадах нового гумані. Нова цивілізація у тенденції свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство, системність якого можна порівняти у якісному відношенні з природними системами, залученими до сфери людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе догідне, відносно самостійне місце у системі оточуючих космічних процесів і сил, стане специфічним єдиним утворенням.

Розмірковуючи про перспективи людства, слід наголосити, що йдеться про можливості якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності — і суспільна, і приватна, неоднакові форми громадських відносин. Але треба витримати одну безумовну умову: це мають бути суспільства демократії, суспільства, де людина буде значним центром усіх відносин.

Отже, майбутнє, яке людина творить сама, і буде її майбутнім. Міркуючи про перспективи розвитку людської цивілізації, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми та стереотипи. Якщо не буде нового у сучасному, якщо не вирішимо сьогоднішніх глобальних проблем, то не буде й жодного третього тисячоліття розвитку людства. Динаміка процесів не дозволяє міркувати за старим принципом: Вчені щось придумають. Години потім не буде. Отже треба стратегічне планування з наперед-баченням, а не лише передбаченням.

У майбутньому, як це вже було і в минулому, громадський прогрес не застрахований від різких колівань, стрибків з одного боку до іншого і, навіть, від відступу назад. Від наукового передбачення і свідомої та активної діяльності народів і особистостей багато в чому залежить, як уникнути цих негативних тенденцій, як спрямовувати громадський прогрес. Гуманістична місія соціального прогнозування саме і полягає у тому, щоб розкріпачити майбутнє людства!

Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то особливо активно ця проблема починає розроблятися у західній футурології, починаючи з 60-х років нашого століття. Численні моделі нової цивілізації породжують і чисельні її назви – постіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використовується термін "інформаційна цивілізація". Незважаючи на те, що залишаються ще технократичні сподівання на вирішальне значення техніки та науки, пріоритетними стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж контури нової цивілізації ?

По-перше, очевидним стає принципово інший тип детермінації нової цивілізації. Це будуть уже не соціально-економічні та техніко-технологічні фактори, а чинники людської самодетермінації – свідомості, вільного вибору, соціально-культурних пріоритетів.

По-друге, така цивілізація буде ґрунтуватися на іншій, ніж техногенній, системі культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу сили і панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій, на принципово інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і єдність людства супроводжуватиметься зростанням багатоваріантності та різноманітності культурного розвитку.

По-третє, нове суспільство буде засноване на розвитку нового типу соціальних зв'язків людей. Суспільство розрізнених, атомів-індивідів зміниться на суспільство вільних соціальних спільнот, де людина стане будувати свої зв'язки, виходячи з міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки та потреби.

По-четверте, технологічною основою майбутньої цивілізації будуть принципово нові процеси та об'єкти, які набули назва "синергетичних", тобто таких, що здатні до саморозвитку (комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси).

Попри всі соціальні прогнози, теоретичні докази, емпіричні прояви цих тенденцій, чи реалізуються вони – це питання, на який може відповісти лише сама життя.