Лекція 1.1. Сказ

Збудник сказу – нейротропний вірус, що належить до роду Lissavirus, родини Rhabdoviridae. Збудник сказу – нейротропний, РНК- вмісний вірус, що відноситься до родини Rhabdoviridae, роду Lyssavirus, порядку Mononegavirus. Рід Lyssavirus (від грец. lyssa – сказ) вміщує 7 генотипів вірусу сказу (Rabies virus, Mokola virus, Logos bat virus, Duvenhage virus, European bat lissa virus 1, European bat lissa virus 2, Australian bat lissa virus).

Вірусний геном має вигляд несегментованої одноланцюгової негативно-спіральної РНК, що кодує 5 головних білків. Віріони вірусу сказу мають кулеподібну форму. Їх довжина 100–430 нм, діаметр – 45–100 нм. На зовнішній поверхні вірусної частинки є виступи у вигляді шипів довжиною 10 нм, які прикріплені до двошарової ліпідної оболонки.

Зовнішня оболонка вірусу складається з чотирьох головних компонентів. Компонент з найбільшою молекулярною масою – глікопротеїд, що утворює вирости вірусної оболонки. Другий за молекулярною вагою – поліпептид, що відповідає протеїну вірусного нуклеокапсиду. Третій та четвертий протеїнові компоненти утворюють вірусну мембрану. Всі структурні білки вібріону складаються з 1850 молекул. Вірусна частинка містить 74% протеїну, 1% РНК, 22% ліпідів та 3% вуглеводів.

Оболонка вірусу складається з двох шарів: зовнішнього – рихлого та внутрішнього – щільного.

Глікопротеїн та нуклеопротеїд – це головні антигени вібріону (глікопротеїн – вірусна оболонка; нуклеопротеїд – внутрішня).

Глікопротеїн індукує утворення віруснейтралізувальних антитіл та визначає розвиток імунітету у тварин. Він також є мішенню для Т-хелперів та цитотоксичних Т-клітин в імунних реакціях разом з N- та М1-білками.

Вірус розмножується в тканині мозку теплокровних тварин (рис. 21).

Рис. 21. Модель вірусу сказу

(Canine and feline infectious diseases / Jane E. Sykes // 2014 by Saunders – 924 p.)

Відомі два варіанти вірусу сказу: вуличний (дикий), що циркулює в природних умовах серед диких тварин, і фіксований, отриманий Л. Пастером при численних пасажах на кролях. Фіксований вірус використовують як вихідний матеріал для виготовлення антирабічних вакцин.

З лабораторних тварин до вірусу сказу чутливі кролі, білі миші, морські свинки при інтрацеребральному та парентеральному зараженні.

Вірус сказу стійкий до низьких температур, залишаючись стабільним упродовж кількох діб за температури 0–4°С, кількох років за – 70°С та в ліофілізованому стані. У слині, що виділяється хворою твариною, зберігається до 24 год, та протягом 2–3 тижнів у гниючому трупі. У поверхневих шарах ґрунту може зберігатися протягом 2–3 міс. Миттєво руйнується під дією кип'ятіння та за температури 70°С. Під дією сонячних променів за температури 5–6°С інактивується через 5–7 днів, за 16–18°С – за 3–4 доби, 37°С – через 40 год, за ультрафіолетового опромінення через 5–10 хв, під час висушування через 10–14 діб. Вірус нестійкий до дії дезінфектантів – 1–5% розчини формаліну знезаражують його за 5 хв, 5% розчин фенолу за 5–10 хв, 1% перманганату калію за 20 хв, 3–5% розчин соляної кислоти за 5 хв, 10% розчин йоду за 5 хв.