Лекція №1. Теоретична характеристика законодавства та права в АПК

Аграрне право відіграє визначальну роль у житті суспільства, займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України.

Аграрне право України — це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права, яка охоплює сукупність правових норм, що регулюють аграрні відносини у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного права є 16 норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини. Наприклад, немає жодної потреби в дублюванні норм, що врегульовують процедуру створення, функціонування та припинення сільськогосподарських підприємств, адже це прерогатива інших галузей права, зокрема цивільного та господарського. Аграрно-правові норми, спираючись на загальні засади цивільно-правового, господарськоправового регулювання тощо, відбивають аграрну специфіку сільськогосподарських товаровиробників: особливості сільськогосподарської діяльності; виробництво, зберігання та реалізацію сільськогосподарської продукції; формування внесків до статутних фондів сільськогосподарських підприємств за рахунок земельних ділянок, специфічних засобів виробництва та ін.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а зазнають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливостями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, наприклад, для таких поширених суб'єктів як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи ці норми регулюють відповідні членські відносини (майнові, трудові, управлінські та ін.). Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів.

Підставою для інтегрованого правового регулювання аграрних відносин цих суб'єктів є те, що всі вони користувачі земель сільськогосподарського призначення як основного й незамінного засобу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового регулювання.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права включають:

- аграрні земельні відносини, що виникають, здійснюються та припиняються щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які використовуються для виробництва продукції сільського господарства, (цим вони відрізняються від інших видів земельних відносин, об’єктом яких виступають землі промисловості, будівництва, транспорту та ін., що повністю належить до предмета земельного права);

- аграрні майнові відносини, що опосередковують процес виробництва сільськогосподарської продукції, створюючи його матеріальну основу;

- аграрні трудові відносини, що мають своїм об’єктом сільськогосподарську працю, спрямовану на виробництво продукції сільського господарства;

- аграрні відносини з соціального розвитку села, що забезпечують зростання якості життя сільського населення у сферах побуту, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, а також розвитку сільських територій;

- аграрні членські відносини – це вже реалізовані, чітко окреслені майнові, трудові та організаційно-управлінські права і обов’язки члена сільськогосподарського підприємства чи особистого селянського господарства.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційноуправлінські, членські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин.

Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання. У загальній теорії держави і права під методом правового регулювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і способи впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних суспільних відносинах.

Методи аграрного права як сукупність способів, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання аграрних відносин. В теорії права виділяють два основні методи правового регулювання: імперативний та диспозитивний.

Імперативний метод — це метод владних приписів (наказів), який заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних суб’єктів іншим (застосовується в кримінальному, адміністративному та ін. галузях права).

Диспозитивний метод — це метод, який заснований на рівності сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки (застосовується в галузях приватного права: цивільному, сімейному тощо).

Диспозитивний характер мають методи самостійних рішень, рекомендацій та локальної нормотворчості. Метод самостійних рішень дає змогу суб'єктам аграрного права вільно обирати власну лінію поведінки при здійсненні сільськогосподарської діяльності у межах, визначених аграрним законодавством. Метод рекомендацій дає право вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо врегулювання певних видів аграрних відносин. Метод локальної нормотворчості покладається у основу розробки і прийняття внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.

Метод імперативної вказівки застосовується у процесах державного регулювання сільського господарства. Це жорсткий метод, який не дає змоги суб'єктам аграрних правовідносин вільно обирати модель поведінки, а змушує діяти в межах, визначених відповідними імперативними нормативними приписами.

Принципи аграрного права — це закріпленні у міжнародному та національному законодавстві основоположні засади, ідеї на яких ґрунтується механізм правового регулювання аграрних відносин. На сучасному етапі розвитку аграрних відносин до принципів аграрного права можна віднести:

1. Принцип забезпечення потреб населення і промисловості безпечною і якісною сільськогосподарською сировиною.

2. Принцип забезпечення продовольчої безпеки держав.

3.Принцип урахування особливостей сільськогосподарської діяльності.

4. Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільськогосподарської діяльності.

5. Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовідносин.

6. Принцип підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектору економіки.

7. Принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства.

8. Принцип пріоритетності соціального розвитку села.

9. Принцип екологізації сільського господарства.

10. Принцип гарантованості захисту прав сільськогосподарських товаровиробників.

11. Принцип постійного удосконалення механізму правового регулювання аграрних відносин.

12. Принцип запозичення позитивного досвіду правового регулювання аграрних відносин зарубіжними країнами.