Лекція 1. Еволюція розвитку економічного аналізу як науки та виду практичної діяльності

Подальшого розвитку економічний аналіз набув у Римській імперії, особливо в період розквіту рабовласницького господарства та економічного піднесення (II—І ст. до н. е.), коли з'явилися сприятливі умови для використання економічних процедур. Відбувалися прогресивні зміни в організації виробництва, землеволодінні. Виникли рентні відносини, було впроваджено грошові і натуральні платежі, відробітки, введено державні повинності та податки. Поряд з вільними селянами-орендарями у землевласників працювали й раби, що займалися землеробством та здійснювали рентні платежі. Причому у цей період уже аналізувалися продуктивність та ефективність праці рабів.

Наприклад, відомий римський письменник, власник вілли, або, як її ще називали, мастку - на той час головна форма рабовласницького господарства - площею 25-100 га, яку обробляли 50-60 рабів), Луцій Колумбелла у трактаті "Про сільське господарство" сформулював напрями раціонального ведення господарства на селі. Він проаналізував і дійшов висновку про те, що великі латифундії не рентабельні, бо тримаються на підневільній праці рабів. Раби ж, на його думку, пасуть недбало худобу, погано обробляють землю, самі крадуть і не охороняють від злодіїв зерно. Для забезпечення кращого розвитку мастку необхідно залучати працю колонів, або вільно відпущеників. що мають свої сім'ї та зацікавлені у кінцевих результатах прані. Крім того визнавалися високотоварними маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні одного виду сільськогосподарської культури, а рентабельними латифундіями - ті, які займалися вирощуванням декількох культур .

Подальшого розвитку економічний аналіз здобув в епоху Середньовіччя. Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство) характеризуються перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій, поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала використовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Отже; в основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників - закріпачених селян. Селяни наділялися землею і мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогою своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї праці - ренту (злат. - повертаю, сплачую). Відомі три форми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).

Основними формами господарської діяльності були: феодальна вотчина (французька сеньйорія. англійський манор). ремісничий цех. торгова гільдія. В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство - традиційним. Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди.

У ранньому середньовіччі (У-Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези).

ХІ-ХУ ст. - період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва.

У пізньому середньовіччі (XVI - перша половина XVIII ст.) зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації (про останній період - в наступному розділі.)

Кожен з охарактеризованих періодів Середньовіччя відрізнявся за рівнями розвитку, організації та управління продуктивних сил суспільства. Відповідно це позначилося на організації обліку, аналізу і контролю ресурсів.

В період зрілості феодального господарства з розвитком міст і товарного виробництва, розширенням суспільних потреб почали відбуватися важливі зрушення у фіксації господарських операцій та їх регулюванні. В обліку і контролі почав діяти принцип реєстрації та накопичення даних, що дало змогу сформувати інформаційну базу для проведення аналітичних досліджень, насамперед тих, які встановлюють причинно-наслідкові зв'язки між факторами і результатом господарської діяльності.

Зміцнювалася нормативно-правова база господарювання. Об'єктивними передумовами прогресивних змій в економічному аналізі епохи Середньовіччя були поява арабських цифр (1202 р.) та відкриття Іоанном Гуттенбергом книго друкарства (1440 р.). Це сприяло тому, що на зміну рукописним книгам і документам прийшли друковані типографським способом праці з тих чи інших питань, рекомендації з обліку, а дещо пізніше - з економічного аналізу. Революційним зрушенням щодо обліку та аналізу цього періоду стала розробка у 1494 р. Лукою Пачолі "Трактату про рахунки та записи", в якому розкривалися обліково-економічні категорії вигоди, витрати, достовірність, капітал тощо. Важливе значення мали також праці представника італійської бухгалтерської думки Пієтро Анжело ді, в яких зазначалося, що характеристику фінансового стану господарства можна дати за допомогою таких рахунків як баланс, капітал, збитки І прибутки. Крім цього ним були визначені фактори, які впливають на результати господарської діяльності, основні обліково-аналітичні і статистичні параметри критерії (цінність, час, кількість, якість, німа), процедури аналізу та таблиці.

У період пізнього Середньовіччя економічний аналіз поступово удосконалювався. Цьому сприяло створення та функціонування централізованої податкової системи і систематичного проведення загальнодержавних кадастрів про кількість людей, худоби, землі у Візантії.