Тема 7. Наукова компонента матричного бізнес-проектування

 Бізнес-план є головним документом, який у стислій форми презентує проект та містить його обґрунтування, що дозволяє інвесторам оцінити ефективність інвестицій. Загалом, недооцінка важливості бізнес-планування або поверхове ставлення до нього є достатньо розповсюдженою помилкою не тільки в бізнесовому підприємництві. Наслідком такого хибного ставлення є породження ілюзій щодо можливостей та перспектив проекту, відсутність чіткого уявлення щодо етапів його реалізації, недооцінка ризиків, неготовність менеджерів, що займаються реалізацією проекту до непередбаченого розвитку подій та в кінцевому підсумку крах надій та вкладених ресурсів.  Отже, головним завданням бізнес-плану є надати цілісну, системну, науково обґрунтовану оцінку проекту.  При цьому для різних суб’єктів він виконує різні функції: для інвестора – це інструмент оцінки ефективності вкладення капіталу; для підприємця – програма дій щодо  реалізації проекту; для державних органів – засіб регулювання та контролю відносин у відповідній сфері. Розробка бізнес-плану дозволяє спрогнозувати та заздалегідь спланувати різні варіанти конкурентної стратегії підприємства тобто здійснювати сценарне планування. Також, важливою рисою планування є можливість порівнювати заплановані або прогнозні показники діяльності з реальними. 

Зауважимо, що не існує єдиної методики складання бізнес-плану, проте у світовій практиці найбільш розповсюдженими є методики UNIDO  (The United Nations Industrial Development Organization – Організація ООН щодо промислового розвитку), методики запропоновані ЄБРР та TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States – Технічна допомога для країн СНД). Слід пам’ятати, що конкретний інвестор може запропонувати свою методику, в залежності від специфіки його роботи, проте всі методики мають спільні головні розділи і можуть відрізнятися за логікою подання інформації та більш детальним розкриттям деяких розділів, важливих з точки зору інвестора. 

Також, інвестор може оцінювати стан інноваційної розробки за класифікатором IRL (Innovation Readiness Level), який складається з наступних рівнів:

·         IRL 1: винахід або команда з ідеєю;

·         IRL 2: аналіз комерційних перспектив;

·         IRL 3: експериментальне дослідження;

·         IRL 4: розробка основних технологій; бізнес-план;

·         IRL 5: проектна підтримка конструювання і проектування;

·         IRL 6: тестування прототипу системи;

·         IRL 7: обмежене виробництво; повністю укомплектована бізнес-команда;

·         IRL 8: можливість переходу до повномасштабного виробництва і розповсюдження;

·         IRL 9: повністю готовий бізнес з відповідною інфраструктурою і персоналом. 

      Перших 3 рівні належать до наукової фази, рівні з 4 по 6 – це  технологічна фаза, з 7 по 9 є бізнес-фазою.  Зрозуміло, що чим вищий рівень інноваційного процесу, тим вищі шанси компанії знайти зацікавленого інвестора. 

     Головними умовами за яких потенційний інвестор може погодитись на фінансування проекту або стартапу (start up – (починати, запускати), компанія,  яка утворюється для реалізації інноваційної ідеї).  

1.     Насамперед – це актуальна, затребувана місія, тобто проблема, яку стартап спроможній вирішити.  

2.     Навіть венчурний інвестор не буде вкладати кошти в проекти із занадто високим рівнем ризику. Отже проект повинен гарантувати вирішення поставленого завдання, тобто бути достатньо визначеним, чітким.

3.     General Due Diligence – процедура комплексної, поглибленої перевірки об'єкту інвестування, яка здійснюється інвестором та складається з дослідження всіх аспектів діяльності компанії, включаючи юридичні, фінансові питання, менеджмент, кадровий склад, позиціювання компанії на ринку. При цьому перевірка складається з двох блоків. До першого блоку відносяться чинники які впливають на досягнення необхідного, очікуваного від проекту результату, до другого блоку фактори, що негативно впливають на успіх проекту. Головною метою інвестора при здійсненні такого аналізу є створення цілісного портеру стартапу. При цьому увага приділяється не тільки об’єктивним даним, а й суб’єктивним чинникам, таким як психологічна характеристика членів команди, історія їх професійної діяльності, особисті досягнення. 

4.     Важливим моментом є можливість вільного виходу інвестора з проекту. Це пов’язано з тим, що у разі негативного розвитку подій інвестори, з метою повернення інвестицій, можуть вимагати продажу компанії або її виходу на IPO (Initial Public Offering – процедура первинного публічного розміщення акцій компанії), що для невеликих компаній є доволі проблематичним, оскільки підтримка статусу акціонерного товариства вимагає достатньо суттєвих фінансових витрат. 

       Досвід вдалих інноваційних проектів свідчить, що при бізнес-плануванні ініціатори стартапу виходили з принципу самоокупності, тобто застосовували обережний підхід з акцентом на кошти, які самостійно заробляє компанія. Важливим позитивним моментом такого підходу є стимул до максимального ефективного використання наявних ресурсів, в тому числі шляхом ретельного планування, а також відсутність ризиків пов’язаних з залученням кредитних коштів. У свою чергу така позиція компанії привертає увагу як інвесторів, так і банківських кредиторів та надає можливість залучати зовнішні фінансові ресурси на вигідних умовах.

       У цьому зв’язку, цікавою є інформація щодо структури фінансування інноваційних проектів в Європейських країнах. Так, значну частку серед інвесторів займають бізнес – ангели (71%), венчурний капітал (24%), краудінвестинг – новий, стрімко зростаючий вид фінансування здебільшого за рахунок фізичних осіб (5%). 

Розглянемо розповсюджені помилки ініціаторів стартапу, які можуть негативно вплинути на рішення інвесторів щодо фінансування проекту. 

·         Автори бізнес-плану повинні враховувати в ньому декілька прогнозованих варіантів розвитку проекту. Бізнес-ангели або венчурні фонди, як слід зацікавлені у зростанні компанії, тому занадто стриманий, консервативний прогноз не буде стимулювати їх до вкладання коштів. Проте, на вітчизняному ринку банківського кредитування, консервативний прогноз має більше шансів на погодження.

·         Обіцянки авторів бізнес-плану стосовно стовідсоткової доходності капіталу швидше за все будуть скептично сприйняті інвестором, що також буде підставою для сумнівів щодо обґрунтованості фінансового плану та розрахунку ризиків.

·         І навпаки, компанія яка збирається зайняти лише 5% певного сегменту ринку буде сприйматися власником капіталу як пасивна  та  така, що не має потенціалу для росту.

·         Інвестори віддають перевагу проектам, які вже реалізують свою продукцію (послуги), а не тільки заявляють, що їх товари або послуги потрібні ринку. 

·         Якщо у бізнес-плані відсутній аналіз конкурентного середовища, а його автори вважають, що конкурентів просто не має, інвестори здебільшого  вважатимуть такий проект фіктивним.                   

    Стандартними розділами бізнес-плану є:

1.     Резюме, історія компанії, ініціатори проекту, головні завдання, місія. 

2.     Характеристика продукції компанії або послуг.

3.     Стислий опис технологій (науково-технічних розробок), процесу виробництва (надання послуг) та  ризик їх старіння.

4.     Аналіз ринкової кон’юнктури, конкурентного середовища та перспектив росту.

5.     Маркетинговий аналіз та стратегія, план продажів.

6.     Фінансовий аналіз, оцінка грошового обороту та прибутку.

7.     Топ-менеджмент, власники, організаційна структура, професійна характеристика, плани щодо найму персоналу.

8.     Способи інвестування та шляхи виходу інвесторів з проекту.    

9.     Оцінка ризиків.

      Важливим моментом є мова бізнес-плану, вона повинна бути зрозумілою перш за все для інвестора, адже у більшості випадків він не є фахівцем в сфері технологій. Тому не слід використовувати технічний сленг або захаращувати текст складними науковими реченнями та формулами.

       Відносно обсягу бізнес-плану не існує єдиного стандарту, проте на практиці в середньому він складає 30 с., отже бізнес-план не повинен бути дисертацією. Закордонні інвестори взагалі віддають перевагу стислим проектам на 15-20 стор.

       Досить важливим моментом, який часто недооцінюється засновниками  сатрапів є резюме бізнес-плану. Проте для інвестора цей презентативний  розділ є своєрідним індикатором, який вказує на доцільність подальшого вивчення проекту. Резюме повинно мати обсяг не більше двох сторінок та містити головну інформацію щодо інноваційного проекту.