Тема 9. Моніторинг наукових праць. Наукова комунікація.

Аргументація – це вид інтелектуальної діяльності, у ході якої формується переконання в істинності або хибності довільно‐ го положення, а також визначається його оцінка та доцільність як для самого автора, так і для співрозмовника чи аудиторії. Аргументація є багатоаспектним і багатокомпонентним вит‐ вором інтелектуальної діяльності людини, який базується на надбаннях логіки, філософії, психології, мовознавства, риторики, ети‐ ки, естетики, культурології, інтуїції, здорового глузду тощо.

 Із багатьох названих компонентів, що складають аргументацію, слід виділити логіку. У будь‐яких науках, будь‐яких сферах людської діяльності користуються такими поняттями та процедурами, як істина, підтвердження, наслідок, аподиктичність, доведення, спростування, інтерпретація, пояснення, верифікація, але тільки в логіці розкривається природа цих понять і процедур, тільки в логіці аналізуються їх ознаки, структура та правила.

 Компонентом, який представляє логіку в аргументації, є обґрунтування. Обґрунтування – це перехід від деякого фрагменту знання як вихідного (основи, підстави) до наступного фрагменту знання як наслідку. Іншими словами обґрунтування – це перенесення засобами логіки таких характеристик основи, як істинність, аподиктичність, достовірність тощо на обґрунтовуване. 

Слід мати не увазі, що не існує якоїсь універсальної процедури обґрунтування. Процес обґрунтування реалізується через свої види:

 доведення,

 спростування,

 пояснення,

 передбачення,

 інтерпретацію та їх різноманітні модифікації.

Тому обґрунтування – це лише абстракція від перелічених конкретних його видів. Кожен вид обґрунтування наділяє обґрунтовуване (положення, яке ми обґрунтовуємо) відповідними характеристиками: доведення – достовірністю, пояснення – аподиктичністю, інтерпретація – репрезентативністю тощо. При цьому основа, з якою зіставляється положення, що потребує обґрунтування, – це не тільки знання, істинність якого не викликає сумніву, але це ще й відповідні логічні правила, що реалізують конкретний вид обґрунтування (доведення, пояснення тощо) і забезпечують перенесення відповідної характеристики з основи на обґрунтовуване.

 Обґрунтування не можна ототожнювати з аргументацією, оскільки воно представляє лише ту складову аргументації, за яку відповідає логіка. Доведення та спростування теж не можна ототожнювати з аргументацією. Справа в тому, що доведення й спростування є важливими складовими частинами аргументації, але не вичерпують її змісту. Ще раз наголосимо, що в ході аргументації не лише доводять тезу, або спростовують антитезу, а й формують переконання в істинності тези чи хибності антитези. Доведення ж не завжди має на меті переконання. Крім того, у ході аргументації ще й відбувається оцінка тези та аргументів для обґрунтування доцільності прийняття тези, що доводиться.