Тема 11. Соціальні комунікації у суспільному житті

У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом , визначається обов'язкових п'ять структурних елементів [5]:

1) "хто" - комунікатор (той, хто передає й формує повідомлення);

2) "що" - повідомлення;

3) "як" - спосіб передачі повідомлення, канал;

4) "кому" - аудиторія, якій адресується повідомлення;

5) "навіщо" - з яким ефектом, ефектив­ність.

З погляду соціологів (наприклад, В.П. Конецької [5]), в рамках структури соціальних комунікацій слід виокремити такі елементи:

1) соціальна стратифікація суспільства (актуальні соціально зумовлені ознаки інди­відів);

2) комунікаційна система та її ознаки (об'єктність, структура, цілісність);

3) способи комунікації (візуальні, аудитивні, аудитивно-візуальні);

4) засоби комунікації.

У 1939 р. Сержем Чахотіним - німецьким емігрантом, що жив у Франції, була запро­понована модель всемогутньої масової пропаганди, яка включала такі структу­рні складові [5]:

1) мотив;

2) пропагандист;

3) зміст масової пропаганди;

4) одержувач (який випробовував уплив із боку власних переконань і установок, а також особливостей поведінки).

Вельми відома в криптографії модель Клода Елвуда Шеннона (англ. Claude Elwood Shannon; 30 квітня 1916 - 24 лютого 2001) -американського математика й електротехні­ка, який спільно зі своїми колегами створив математичну теорію інформації [5].

У 1948 р. К. Шеннон опублікував фунда­ментальну працю "A Mathematical Theory of Communication" ("Математична теорія кому­нікації"), у якій сформульовані основи теорії інформації. Саме в названій роботі автор запропонував модель трансмісії сигналу в комунікації. До структури своєї моделі К. Шеннон включив такі елементи [5]:

1) джерело інформації;

2) передавач;

3) сигнал, що подається;

4) канал;

5) джерело перешкод (порушень);

6) відібраний сигнал;

7) приймач;

8) повідомлення;

9) адресат.

У моделі культурної мозаїки А. Молеса, яка була запропонована в 1967 р., передба­чалася наявність таких складових масової комунікації [5]:

1) пам'ять світу;

2) канали повідомлень (книги, газети, радіо й телебачення);

3) соціально-культурний образ;

4) особа.

Практично всі структури згаданих вище моделей мають, тією або іншою мірою, від­биті за задумом авторів основні структурні елементи, такі як [5]:

• комунікант - відправник документного повідомлення, з якого саме і починається акт комунікації

• комунікат – документне повідомлення (фіксована інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).

• канал (спосіб передачі інформації).

• реципієнт - отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).

• зворотний зв'язок - реакція реципієнта на отримане повідомлення.

Елементарна модель комунікації подана на рис. 11.1.

Рис.11.1. Модель комунікації

Залежно від функціональності та спря­мованості, що запропонована тією або ін­шою моделлю, автори додають до її струк­тури необхідні, на їх погляд, елементи і складові. Проте основний набір структури масової комунікації визначений самим хо­дом розвитку людського суспільства [5].

Таким чином ми можемо виокре­мити й різні види соціальних комунікацій. Усі соціальні комунікації, наприклад В.П. Конецька, пропонує розподілити за трьома основними критеріями [5]:

1) за характером аудиторії;

2) за джерелом повідомлення;

3) за каналом передачі.

Критерій "характер аудиторії" передба­чає такі види соціальної комунікації:

- міжособистісна (яка індивідуалізувалася);

- спеціалізована (групова);

- масова.

Аналіз соціальної комунікації із погляду критерію "джерело повідомлення" зумовлює два види [5]:

- офіційна (формальна);

- неформальна.

Нарешті , критерій "канал передачі " може стимулювати виокремлення в соціальній комунікації таких її видів, як:

- вербальна;

- невербальна[5].

Г. Г. Почепцов також провів класифікуватицію видів соціальних ко­мунікацій. Визначаючи рівні соціокомунікаційних процесів, цей дослідник виділяє ієрархічний (пріоритетність прямого зв'язку) та демократич­ний (пріоритетність зворотного зв'язку). Для першого рівня наказ є фактичною нормою, для другого - переконанням [5]. Також комунікація поділяються на письмову та усну, при цьому письмова інформація не є звичайною фіксацією усної, вбачаючи між ними велику різни­цю щодо цілі та засобів висловлення [5].

На думку Почепцова, соціальні комунікації мо­жуть бути формальними (офіційні) та неформальни­ми. Міжнародні та міжмовні чинники призводять до появи міжнародної та міжкультурної комунікацій [5].

Загалом види комуні­кації розрізняються практично за кожним елементом процесу комунікації .