Тема 4. Біоетика і динаміка наукового пізнання.

Еволюційна стратегія техногенної (технологічної) цивілізації забезпечує еволюційний успіх тільки за умови однозначного розмежування двох світів теоретично й de facto. Саме ця умова веде до оптимального функціонування соціального інституту науки як сектора економіки, зайнятого виробництвом нового практично цінного знання на благо суспільства. Роль технології можна редукувати до перекладу етично нейтральних знань мовою практичних потреб, невід’ємних від їхної ціннісної інтерпретації. 

Але, як ми знаємо, наукові теорії відрізняються від усіх інших форм знання, а саме: 

– тим, що їх можна спростувати шляхом зіставлення з емпіричним досвідом; 

– тим, що в кожному конкретному випадку спочатку не знаємо меж, за межами яких ці теорії перестають бути адекватними об’єктивній реальності. 

Науково-технологічний розвиток ділить соціоекологічну нішу, яку конструює й у якій існує Homo sapiens, на два прошарки: 

– внутрішній простір достовірного й обґрунтованого знання про користь;

 – зовнішнє представлене невідомими й непрораховуваними небезпеками та ризиками. 

Щоб запобігти колапсу технологічної цивілізації ми змушені все більше уваги приділяти тонкій оболонці, що відділяє користь і вигоду від ризиків і небезпек. Цю тонку оболонку можна назвати застережливою наукою.

Але, якщо наші зусилля з її розвитку будуть недостатні або надмірні, то колапс технологічної цивілізації стане неминучим: 

– або зсередини 

– під натиском ризикогенних технологічних інновацій;

 – або зовні

 – недостатній розвиток ризикогенної, небезпечної науки, яка єдина здатна протистояти ризикам, що виникають внаслідок нашої власної діяльності, та спонтанним небезпекам.

Розвиток технологічної цивілізації веде до формування технолого-екологічного «пузиря», що роздувається, розрив якого є лише питання часу. Ми стоїмо на порозі радикального цивілізаційного зрушення, глобальнішого, ніж неолітична революція або епоха Модерну. Одним із ключових елементів у фазовому просторі майбутньої еволюції Розуму у Всесвіті та долі нашого біологічного виду й створеної ним цивілізації є інтеграція в мега-еволюційний процес біоетики як один з його механізмів.