Тема 6. Екогуманізм та біобезпека: динаміка проблем.

 Зважаючи на чисельні виклики сучасності, питання безпеки та біобезпеки посідають важливе місце в багатьох сферах людської діяльності й визначаються відповідно до специфіки певних галузей, зокрема: 

– розробка, впровадження та передача нових технологій; 

– медицина, фармакологія, охорона здоров’я;

 – ветеринарія; 

– сільське господарство та харчова безпека, включно з використанням генетично модифікованих організмів (ГМО); 

– стан довкілля і якість життя людини; 

– торгівля і подорожі тощо. 

Формування змісту концепту біобезпеки пов’язано з розвитком багатьох галузей науки і практики, визначення біобезпеки тісно пов’язане з особливостями галузі, до якої його застосовують (екологічна, медична, харчова, сільськогосподарська тощо). Перші уявлення про біобезпеку сягають часів Луї Пастера й Роберта Коха (1890-ті рр.) і надалі розширювалися відповідно до поглиблення розуміння причинно-наслідкових зв’язків між патогенними мікроорганізмами та здоров’ям людини й громадським здоров’ям, а також спалахом захворювань під час лабораторних досліджень. 

Заходи безпеки під час лабораторних досліджень патогенів почали масово впроваджуватися в США та Великій Британії в 1970-ті роки, що передбачало відповідну організацію робочого місця, спеціальне обладнання та персональний захист дослідників подібно до тих заходів, що вживалися під час роботи з радіоактивними та хімічними речовинами. Проте особливість роботи з живою субстанцією полягає в тому, що вона може зберігати свою життєздатність як in vitro, так і in vivo. Концепт біобезпеки вкорінений у науці, але не визначається лише наукою, а й політикою, економікою, правом, суспільними нормами, мораллю та системою цінностей тощо. 

В умовах криз, що мають глобальні ознаки й стосуються всієї планети, усього живого на ній і самого людства, постає питання про засадничі підходи до визначення біобезпеки, вироблення критеріїв та індикаторів, розподілу відповідальності та дотримання принципу справедливості. Відповідно, має бути вироблений інтегративний підхід до визначення біобезпеки, що відображає взаємозв’язок між державами, громадами та довкіллям, поєднання міжнародної відповідальності та національної спроможності.

Загалом проблематика біобезпеки може розглядатися принаймні в трьох аспектах: 

– вузькому, що обмежує трактування біобезпеки функцією її забезпечення на потенційно небезпечних біологічних об’єктах, де проводяться роботи з патогенними біологічними агентами; 

– широкому, який передбачає комплексний розгляд усього спектра проблемних галузей забезпечення біобезпеки окремо, так і в їхній взаємодії, включно зі всією сферою санітарно-епідеміологічного нагляду, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного забезпечення, екологічною безпекою, біорізноманіттям, розвитком біотехнологій, у тому числі в контексті створення та використання генетично модифікованих організмів, а також міжнародною архітектурою забезпечення біобезпеки тощо. Такий погляд виводить нас на розгляд проблематики біобезпеки як на один з пріоритетних напрямів державної політики в сфері національної та міжнародної безпеки; 

– філософському, коли дослідник виходить за межі розгляду галузевих застосувань біобезпеки, підіймаючись до узагальнень міждисциплінарного і трансдисциплінарного рівнів, беручи до уваги не лише біологічні, а й соціо-економічні та футурологічні аспекти. 

Для засадничого визначення поняття біобезпека може бути використано декілька критеріїв, одним з яких є антропоцентризм.