Тема 6. Екогуманізм та біобезпека: динаміка проблем.

3–6 грудня 2019 року в Женеві відбулася щорічна зустріч державучасниць Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їхнє знищення (КБТЗ), членом якої є й Україна. На заході обговорювалися шляхи подальшого зміцнення КБТЗ, забезпечення її національної імплементації та універсалізації, поглиблення міжнародної співпраці, у тому числі в контексті надання технічної допомоги державам-учасницям для виявлення та боротьби з загрозами пандемічного характеру й використання результатів біологічних досліджень у мирних цілях. Типовим для заходів по лінії КБТЗ у Женеві є проведення на їхніх «полях» так званих додаткових семінарів на актуальні теми в галузі біобезпеки.

Протягом останніх десятиліть ми стали свідками збільшення кількості ініціатив, що стосуються проблематики нерозповсюдження та заборони біологічної зброї, а також протидії природним спалахам інфекційних захворювань. Цей процес є багатовимірним і багаторівневим з точки зору походження зазначених ініціатив, та охоплює міжнародний рівень, рівень національних держав, неурядових організацій, державно-приватне партнерство тощо. На міжнародному рівні на додаток до вже існуючих міжнародних інструментів, таких як Конвенція про заборону біологічної та токсинної зброї 1975 року або Картахенський протокол з біобезпеки 2000 року, протягом останніх двох десятиліть висувалася низка додаткових пропозицій щодо укладення міжнародних договорів у галузі біобезпеки. Серед таких ініціатив варто згадати: додатковий верифікаційний протокол до Конвенції про заборону біологічної та токсинної зброї; договір щодо криміналізації розробки та використання біологічної зброї; договір, що запроваджує міжнародний режим стандартів у галузі біобезпеки та біологічних досліджень; юридично зобов’язуючий режим, що запроваджує нагляд за небезпечними біологічними дослідженнями; заходи щодо контролю біохімічної зброї тощо. На відміну від попереднього підходу, що передбачав укладення формальних договорів, держави частіше віддавали перевагу започаткуванню партнерських ініціатив у галузі біобезпеки, які б не були юридично зобов’язуючими. Зусилля на цьому напрямі були спорадичними і, як приклад, включали запровадження режиму контролю за товарами, що можуть бути використані при створенні біологічної та хімічної зброї (наприклад, міжнародне об’єднання Австралійська група).

Протягом останніх двох декад збільшилася кількість прикладів партнерства в галузі нерозповсюдження біологічної зброї та запобігання поширенню інфекційних захворювань, що не базуються на юридично зобов’язуючих механізмах. Зокрема, США використовували партнерську модель для просування міжурядової співпраці з біобезпеки в рамках таких механізмів, як Глобальний порядок денний з безпеки здоров’я, ініціативи «групи семи» «Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення», Ініціатива з безпеки у галузі нерозповсюдження, Надзвичайний план по боротьбі з захворюваннями на ВІЛ/СНІД, а також Глобальне партнерство з пандемічного грипу. Іншими прикладами нових підходів до управління галуззю охорони здоров’я є Глобальний фонд по боротьбі зі СНІД, туберкульозом та малярією, кампанії по боротьбі з малярією та туберкульозом, Глобальна мережа попередження та реагування, проєкти щодо попередження та реагування на спалахи інфекційних захворювань, ініційовані в рамках міжурядових організацій (Всесвітній Банк, АТЕС, «група семи») тощо. Держави також запровадили юридичні зобов’язання в галузі біобезпеки, серед яких слід згадати ухвалення Конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом, яка, серед іншого, містить вимогу щодо криміналізації застосування біологічної зброї. Резолюції РБ ООН 1373 і 1540 заклали нові юридичні зобов’язання для держав-членів ООН. Міжнародні медико-санітарні правила 2005 року також створюють відповідні міжнародні правила. Проте збільшення кількості ініціатив, суб’єктів і фінансових ресурсів у галузі нерозповсюдження біозброї та глобального здоров’я протягом останньої декади досягло такого моменту, коли подальше їхнє множення може сприяти розкоординованості, а отже завдати шкоди реальній готовності світової спільноти реагувати на глобальні виклики та загрози. Спорадичні зусилля щодо комплексного розгляду питань біобезпеки в рамках глобальних платформ поки що не призвели до суттєвого просування вперед. Таким чином, актуалізується необхідність запровадження концепції глобального управління в галузі біобезпеки, яка охоплювала би діяльність на національному, міжнародному та глобальному рівнях.