3. ДЖЕРЕЛА РАДІОАКТИВНИХ РЕЧОВИН ТА ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

Природні радіонуклідні аномалії – це місця скупчення природних радіонуклідів (звичайно урану, торію та продуктів їх розпаду), де рівень радіаційного фону у багато разів перевищує звичайний.

На Землі найбільш відомими радіонуклідними аномаліями є м. Рамсер, що в Ірані (радіаційний фон досягає 5–10 мкЗв/год. штат Керала в Індії (до 1 мкЗв/год.), міста Гуарапуава та Посус-ди-Кандас в Бразілії (1–2 мкЗв/год.). На території колишнього СРСР провінцій з такою високою радіоактивністю немає, але є місця, де радіаційний фон досягає 0,5–0,6 мкЗв/год.. Це – район озера Іссик-Куль у Киргизії, район біля міста Навої в Узбекистані, біля міста. Шевченко у Казахстані, деякі регіони на Південному Уралі, район міста Ухта в Росії.

В Україні чітко виражених природних радіонуклідних аномалій немає. Але у її східній частини вздовж Дніпра проходить Український кристалічний щит, який займає майже третину території країни, – вулканічна порода, насичена природними радіоактивними елементами – ураном та продуктами його розпаду. Там, де ведеться видобуток урану та звичайні гранітні розробки такі аномалії виникли. Найбільш відома з них знаходиться у районі міста Жовті Води Дніпропетровської області, деякі місця у Кіровоградській, Житомирській, Донецькій областях.

 У теперішній час радіаційний фон у більшості регіонів на території України за межами прямого впливу аварії на Чорнобильській АЕС коливається в основному в межах 0,10–0,18 мкЗв/год. (до аварії він складав 0,05–0,10 мкЗв/год., або 5–10 мкР/год. Збільшення потужності радіаційного фактору зумовлене надходженням у навколишнє середовище довгоживучих штучних радіонуклідів і у даній ситуації треба оперувати поняттям не природний радіаційний фон, а просто радіаційний фон.