Лекція №11. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах

        Радіаційний захист - сукупність радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки.

        Радіаційний захист під час використання ядерної енергії базується на таких основних принципах:

    не може бути дозволена жодна діяльність, пов'язана з іонізуючим випромінюванням, якщо кінцева вигода від такої діяльності не перевищує заподіяної нею шкоди;

    величина індивідуальних доз, кількість осіб, які опромінюються, та ймовірність опромінення від будь якого з видів іонізуючого випромінювання повинні бути найнижчими з тих, що їх можна практично досягти, враховуючи  економічні і соціальні фактори;

      опромінення окремих осіб від усіх джерел та видів діяльності у підсумку не повинно перевищувати встановлених дозових меж.

            Загальні положення "Основних санітарних правил протирадіаційного захисту України" (ОСПУ-2005) поширюються на всі види практичної діяльності, що включають: виробництво джерел і використання іонізуючого випромінювання (IB) або радіоактивних речовин (РР) для медичних, промислових, ветеринарних, сільськогосподарських потреб, навчання, наукових досліджень, включаючи будь-яку пов'язану з таким використанням діяльність, що може створювати загрозу опромінення людини; виробництво ядерної енергії, у тому числі всі види діяльності в межах ядерного паливного циклу чи будь-якої його частини, що пов'язана або може бути пов'язана з опроміненням людини; практичну діяльність, пов'язану з опроміненням від природних джерел, що визначені Міністерством охорони здоров'я України (МОЗ) як такі, що потребують контролю; будь-які інші види практичної діяльності, визначені МОЗ.

        Вимоги цих "Правил" поширюються на будь-яке опромінення персоналу і населення, що супроводжує практичну діяльність. Відповідно до положень НРБУ-97 обмеженню підлягають: поточне опромінення; потенційне опромінення.

       Джерела в рамках будь-якої практичної діяльності, на яку відповідно до положень НРБУ-97 поширюються вимоги цих "Правил", включають:

•      радіоактивні речовини і пристрої, що їх містять, чи пристрої, які створюють випромінювання, включаючи споживчу продукцію, закриті та відкриті джерела, генератори випромінювання, що включають пересувне радіографічне устаткування;
•        установки та об'єкти, на яких є РР чи пристрої, що створюють випромінювання, включаючи опромінюючі пристрої, рудники і підприємства з переробки радіоактивних руд, пристрої з переробки РР, ядерні пристрої й пристосування (технологічні лінії) для поводження з радіоактивними відходами (РЛВ);
•      будь-які інші джерела, визначені МОЗ.

          Зі сфери дії цього документа виключаються такі джерела опромінення природного походження:

      джерела, пов'язані з фоновим вмістом природних радіонуклідів ⁴⁰K, ²²⁶Ra, ⁸⁷Rb та деяких інших) в організмі людини та природному середовищі;

        інші техногенно-підсилені джерела природного походження, стосовно яких МОЗ не передбачені спеціальні умови регулювання і контролю.

        Будь-яка практична діяльність із джерелами іонізуючих випромінювань (ДІВ) здійснюється з дозволу Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ (Держсанепідслужби) і Міністерства екології та природних ресурсів (Мінекології).

       Дозвільним документом Мінекології на проведення робіт з ДІВ є Ліцензія. Даний документ видається установі в разі виконання нею технічних норм, правил і стандартів щодо радіаційної безпеки.

       Документом Держсанепідслужби, що підтверджує право виконання організацією (підприємством) робіт з ДІВ є Санітарний паспорт. Він не видасться до того часу, поки установа не забезпечить умови, необхідні для виконання вимог радіаційно-гігієнічних регламентів НРБУ-97 та інших вимог санітарного законодавства. Термін дії Санітарного паспорта встановлюється в ньому, але не більше 5 років. Орган Держсанепідслужби, який видав Санітарний паспорт, здійснює санітарний нагляд, у тому числі за дотриманням умов, на яких він виданий, за списком дозволених у ньому робіт.

Типи джерел іонізуючих випромінювань

         Забезпеченій радіаційної безпеки професійно зайнятих осіб, як правило, вимагає проведення цілого комплексу захисних заходів залежно від конкретних умов праці з ДІВ і, передусім, від типу джерела випромінювати.

         Розрізняють закриті і відкриті джерела іонізуючих випромінювань.

        Закрите ДІВ - радіоактивні речовини у твердій захисній оболонці з неактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду неактивну захисну оболонку, досить міцну, щоб запобігти будь-якому розповсюдженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок. Поняття "закрите джерело" включає як РР, так і оболонку чи капсулу, за винятком таких випадків:

     а)       капсула й оболонка призначені тільки для збереження, транспортування і поховання РР;

     б)       РР в ядерному реакторі або ядерний тепловиділяючий елемент (твел).

      До них належать γ-опромінювачі різноманітного призначення, джерела α і β- випромінювання та інші, що виготовлені у вигляді дисків, сплавів, стрижнів, сталевих ампул, а також рентгенівські апарати. Вони можуть викликати тільки зовнішнє опромінення, тому всі захисні заходи розробляються з урахуванням цієї обставини.

      Закриті ДІВ за характером впливу можна поділити на дві групи:

      джерела випромінювання безперервної дії;

     джерела, що генерують випромінювання періодично.

     До першої групи належать у-установки різного призначення, нейтронні, α і β - випромінювачі. До другої - рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених    часток до енергій, що перевищують 10 МеВ.

        Відкрите ДІВ - радіонуклідне джерело, при проведенні робіт з яким можливе надходження наявних радіонуклідів до навколишнього середовища -, будь-яке джерело, що не підпадає під визначення закритого джерела. При цьому можливе не лише зовнішнє, але й додаткове внутрішнє опромінення персоналу.

       Це також радіоактивні ізотопи, що застосовуються у вигляді газів, аерозолів, рідин, сипучих матеріалів, порошків. До джерел надходження радіонуклідів у навколишнє середовище належать виробництва, що використовують зразки проб чи реактиви, котрі містять РР в концентраціях, що дають змогу віднести їх до твердій або рідких радіоактивних відходів, а також лабораторії, які проводять радіологічний моніторинг навколишнього середовища.

      Радіотоксичність - властивість радіоактивних ізотопів викликати патологічні

       зміни при надходженні їх в організм.

      Радіотоксичність ізотопів залежить від ряду їх характеристик і факторів, головними з яких є такі: 1) вид радіоактивного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоактивного розпаду; 4) шляхи надходження РР в організм; 5) розподіл РР по органах і системах; 6) тривалість часу надходження РР в організм; 7) час перебування радіонукліда в організмі людини.

       Усі радіонукліди, як потенційні джерела внутрішнього опромінення, залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці розподіляються на чотири групи радіотоксичності:

      - група А - радіонукліди з особливо високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить 1 кБк; до цієї групи належать 39 ізотопів, у тому числі ²¹⁰Рb, ²¹⁰Po,²²⁶Ra,²³⁹Pu, ²⁴⁰Pu,²⁴¹Am, ²³²Th та деякі інші трансуранові елементи.;

      група Б - радіонукліди з високою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 10 кБк; у ній 38 ізотопів, у тому числі ⁹⁰Sr, ¹³¹І, ¹⁴⁴Се, ¹⁰⁶Ru, ²²³Ra, ²³⁵U, ²⁴³Pu,¹³⁷Cs, ¹³⁴Cs та деякі інші;

група В - радіонукліди із середньою радіотоксичністю, мінімально значуща активність котрих на робочому місці становить не більше 100 кБк; у цій групі 143 ізотопи, в тому числі ²⁴Na, ³²Р, ³⁵S, ⁴²К, ⁴⁷Са, ⁵⁶Со, ⁶⁰Со, ⁸⁹Sr, ⁶⁵Zn, ¹⁰⁵Ru, ¹⁴⁰Ва, ⁹⁰Y;

      група Г - радіонукліди з малою радіотоксичністю, мінімально значуща активність яких на робочому місці становить не більше 1000 кБк; у цій групі 75 ізотопів, зокрема ³Н, ¹⁴С, ¹⁵О, ³³Р, ⁶⁴Cu, ⁵³Mn, ¹²³І, ^I97Pt, ²²²Rn, а також усі короткоживучі радіоізотопи, період піврозпаду яких менше 24 год.